Постанова

від 14.05.2015 по справі 910/1222/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа№ 910/1222/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Странніков А.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 (суддя Марченко О,В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-Іст»

до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Кдіма-Іст» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до СУФПІІ «Основа Солсиф» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.05.2015.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання на вказану дату не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що він перебуватиме на слуханні справи у Вищому господарському суді України 14.05.2015.

Колегія суддів, розглянувши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, вирішила, що клопотання не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Крім того, представником відповідача не було суду надано доказів того, що, у зазначений ним у клопотанні час, дійсно буде розглядадися справа у Вищому господарському суді України справа, за його участю.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

12.09.2013 між підприємством «Основа-Солсиф» (замовник) та ТОВ «Кадіма-Іст» (підрядник) був укладений договір підряду № 24/13.

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник на підставі ліцензії АЕ №180006 строком дії до 07.09.2015 зобов'язується виконати роботи на власному обладнанні і власними силами по розлому залізобетонної фундаментної плити (роботи) згідно із технічними заявами і розмітками замовника з виїздом на об'єкт «Реконструкція будівлі Гостинного двору під торгівельно-офісний центр на Контрактовій площі, 4 в Подільському районі м. Києва», а замовник зобов'язується приймати належним чином виконані роботи та оплачувати їх відповідно до умов договору.

Орієнтовна вартість робіт відповідно до додатку № 1 до договору становить 311 040 грн., в тому числі ПДВ 20% - 51 840 грн. (пункт 2.1 договору);

Пунктом 2.2 договору визначено, що замовник перераховує підряднику аванс у сумі 36 000 грн., в тому числі ПДВ 20% - 6 000 грн. до початку виконання робіт.

Згідно із п. 2.4 - остаточні розрахунки за виконані роботи (послуги) здійснюються на підставі актів приймання-передачі фактично виконаних робіт, які подає підрядник не пізніше 30 (тридцятого) числа поточного місяця.

Сторони умовами договору визначили, що кошти за виконані роботи підряднику перераховуються після підписання замовником акта приймання-передачі виконаних робіт протягом 10 (десяти) робочих днів (пункт 2.5 договору);

Відповідно до п. 5.1 договору - виконані роботи підрядник передає, а замовник приймає шляхом підписання акта приймання-передачі виконаних будівельних робіт. Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт у двох примірниках готує, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику підрядник протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту завершення виконання всього об'єкту робіт, передбаченого конкретним рахунком.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що у зв`язку із неналежним виконання відповідачем умов договору по оплаті вартості виконаних позивачем робіт, утворилась заборгованість в розмірі 170 064 грн., на яку позивач також нарахував та просив стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач в суді першої інстанції в судове засідання не з`явився, хоча про день та час розгляду спору був повідомлений належним чином, відзиву на поданий позову суду не надав.

Проте, оскаржуючи постановлене рішення господарського суду міста Києва проти існування основної суми боргу не заперечував та не надав доводів відсутності у нього обов'язку щодо оплати вартості робіт, заявлених позивачем у позові, не заперечував також проти нарахованої пені, зазначаючи лише проте, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат поряд із пенею є подвійною відповідальністю за одне порушення, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України та частиною 5 статті 321 Господарського кодексу України встановлено, що в разі якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як було встановлено судом першої інстанції відповідач перерахував ТОВ «Кадіма-Іст» до початку виконання робіт аванс у сумі 36 000 грн., що підтверджується банківською випискою станом на 24.10.2013.

Позивачем було належним чином виконано роботи, які, в свою чергу, прийняті відповідачем, у зв'язку з чим 29.11.2013 сторонами було укладено акт приймання-передачі виконаних робіт за листопад 2013 року на загальну суму 206 064 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Судом встановлено, що вказаний акт підписано та скріплено печатками сторін, що свідчить про те, що відповідачем прийнято роботи без будь-яких зауважень.

Однак, Підприємство «Основа-Солсиф» не розрахувалося з позивачем за виконані останнім підрядні роботи, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 170 064 грн. (206 064 грн. - 36 000 грн.).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач звернувся до відповідача із листом від 19.05.2014 №19/05/14-1 з вимогою про погашення заборгованості у сумі 170 064 грн., проте останній відповіді на лист позивача не надав, суму заборгованості на рахунок ТОВ «Кадіма-Іст» не перерахував.

Отже, оскільки Підприємством «Основа-Солсиф» сума заборгованості за договором сплачена не була, доказів відсутності заборгованості відповідачем судам обох інстанцій не надано, та зважаючи на те, що в апеляційній скарзі відповідач не заперечував існування боргу по оплаті за виконані позивачем роботи по договору підряду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 170 064 грн. боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивачем, крім основної суми боргу, заявлена вимога щодо стягнення з відповідача 5 325,57 грн. 3% річних, 42 294,19 грн. втрат від інфляції та 10101,34 грн. пені.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт замовник сплачує підряднику неустойку у формі пені за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виконання робіт від фактичної суми боргу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від повного розрахунку за виконані обсяги робіт.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за простроченя виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом чи договором, припиняється через 6 місяців, від дня коли зобов`язання мало бути виконане.

Позивачем нараховану пеню за прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт за період з 16.12.2013 по 16.05.2014. в розмірі 10101,34 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем одночасно із позовною заявою, знаходить його арифметично вірним, а тому погоджується із місцевим судом про те, що в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що кошти за виконані роботи підряднику перераховуються після підписання замовником акта приймання-передачі виконаних робіт протягом 10 (десяти) робочих днів.

Як зазначалося вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем були виконані певні роботи, що обумовлювалися договором підряду від 12.09.2013 та на виконання таких робіт були складені та підписані представниками обох сторін акти приймання виконаних робіт, що й не оспорювалося відповідачем по справі.

Проте, вчасно, відповідно до умов договору, такі роботи не були оплачені замовником, а тому, колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданих позивачем, приходить до висновку, що вимоги останнього про стягнення з боржника 42 294,19 грн. втрат від інфляції та 5325,57 грн. 3% річних є обґрунтованими, законними, та підлягаючими задоволенню.

Стосовно твердження апелянта в скарзі проте, що нарахування та стягнення з відповідача одночасно пені, 3% річних та інфляційних втрат є подвійною відповідальністю, апеляційна інстанція зазначає наступне.

Згідно із п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Розділом 3 та 4 вказаної постанови визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування одночасно пені, 3% річних та інфляційних втрат не є подвійною відповідальністю, оскільки пеня - це штрафна санкція, в той час як інфляційні втрати та 3% річних це самостійний спосіб захисту цивільних прав.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 19.08.2003.

Також, постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зокрема п.18 визначено, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-Іст»», а тому апеляційна скарга Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі № 910/1222/15-г- без змін.

Матеріали справи № 910/1222/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко