Рішення

від 03.03.2015 по справі 910/29498/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015Справа №910/29498/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ" (вул. Старобілоуська, 71, м. Чернігів, 14021)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт-Експрес" (вул. Тимошенка, 21, н/п 3, м. Київ, 04212)

про стягнення заборгованості 44629,40 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники :

Від позивача: Лівак Н.В. - представник, довіреність № 1 від 25.01.2015

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт-Експрес" про стягнення заборгованості, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 9 від 24.02.14 р. в частині зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 19 500,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано 3 % річних в розмірі 497,80 грн., інфляційні нарахування в розмірі 18 873, 00 грн., пеню в розмірі 1 558,60 грн. та 20 % штрафу в розмірі 4 200, 00 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.14 р. порушено провадження у справі № 910/29498/14 та призначено до розгляду на 11.02.15 р.

Ухвалою суду від 11.02.15 р. розгляд справи відкладався на 03.03.15 р..

В судові засідання 11.02.15 р., 03.03.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 31.12.14 p., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: вул. Тимошенка, 21, н.п 3, м. Київ, 04212, станом на час проведення судового засідання 11.02.15 р. та до суду не повернута, відомості про вручення відповідачу відповідного поштового відправлення № 0103033318476 відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103033318476 станом на 11.02.15 р. дане поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку "КИЇВ ПІВНІЧНИЙ ПОШТАМТ".

Копія ухвали суду від 11.02.15 p., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: вул. Тимошенка, 21, н.п 3, м. Київ, 04212, станом на час проведення судового засідання 03.03.15 р. та до суду не повернута, відомості про вручення відповідачу відповідного поштового відправлення № 0103032954026 відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032954026 станом на 03.03.15 р. дане поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку " КИЇВ ПІВНІЧНИЙ ПОШТАМТ ".

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 11.02.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 137 від 03.02.2015 р.. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засіданні 11.02.15 р. позивачем подано клопотання про залучення документів до матеріалів справи б/н від 10.02.2015 р.. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.03.15 р. представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.03.15 р., серед яких містяться, зокрема, письмові пояснення по справі № 253 від 25.02.15 р., в яких позивач зазначає, що товар за Договором був доставлений на адресу відповідача, а саме: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2Т, нежиле приміщення 3, автотранспортом підприємства позивача, що підтверджується товарно - транспортною накладною № ТДЧ00000779 від 25 лютого 2014 року, та був переданий на склад представнику ТОВ «Спрінт - Експрес», отримання товару яким підтверджується підписом уповноваженої особи та відбитком печатки товариства на видатковій накладній № 779 від 25 лютого 2014 року та товарно-транспортній накладній № ТДЧ00000779 від 25 лютого 2014 року.

Крім того, позивач зазначає, що набуття відповідачем права власності на поставлений товар підтверджується також здійсненою відповідачем частковою оплатою за придбаний товар згідно платіжних доручень, які містяться у матеріалах справи, а також виписаною відповідачеві податковою накладною за першою подією, зобов'язання по якій відображені у податковій звітності з ПДВ.

Клопотання судом задоволено, пояснення долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 11.02.15 р. та 03.03.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.14 р. та 11.02.15 р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальними правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14 лютого 2014 року між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спрінт - Експрес» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір № 9/м (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ» зобов'язався передати у власність ТОВ «Спрінт - Експрес» м'ясо яловичини, свинини та м'ясопродукти українського виробництва (далі - Товар), в кількості, асортименті і за ціною, згідно рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору і змінюють специфікацію та протокол узгодження цін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах даного Договору.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили якість та комплектність продукції, ціну договору, умови розрахунку, поставку та приймання продукції за якістю і кількістю, права та обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.

Згідно п. 10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.15 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Якщо за один місяць до закінчення договору жодна зі сторін письмово не заяви про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з п. 3.1 Договору умови відвантаження - партіями зі складу постачальника (згідно із заявками і за домовленістю). Загальна сума Договору складає сукупність загальних вартостей поставок партій.

Відповідно до п.3.4 Договору приймання-передача Товару проводиться: на складі Постачальника - у разі самовивозу Товару покупцем, на складі покупця - у разі доставки Товару постачальником. У разі доставки Товару Постачальником: в межах міста Чернігова - вартість транспортних витрат постачальника входить у вартість Товару; за межами міста Чернігова - вартість транспортних витрат постачальника компенсується покупцем згідно з домовленістю сторін.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що відпуск Товару здійснюється на складі постачальника (при наявності у представника покупця належним чином оформленої довіреності та паспорта) або покупця і оформляється підписанням відповідної накладної уповноваженим представником покупця. Дата, зазначена в накладній, є датою поставки товару постачальником.

Відповідно до абз.3 п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватись без довіреностей, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Відповідно до п. 3.6 Договору передача товару може здійснюватися без наявності довіреності у разі прийняття покупцем на себе зобов'язань про надання даних про перелік осіб, уповноважених прийняти Товар, зразки їх підписів та зразки печаток (штампа), якими матеріально-відповідальні особи запевняють свій підпис на накладних про одержання (передачі) Товару. Така інформація оформляється у вигляді Додатку № 1 до Даного Договору, який є його невід'ємною частиною.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання п.3.6 укладеного між сторонами Договору відповідачем було надано до Договору Повідомлення зі зразком печатки, а також зразок підпису матеріально-відповідальної особи, уповноваженої на отримання товарно-матеріальних цінностей за Договором (Додаток № 1), згідно якого матеріально-відповідальною особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт-Експрес» є менеджер - Маланіч Ганна Валентинівна.

За умовами п.5.3 Договору перехід права і всіх відповідних ризиків, які можуть вплинути на Товар, відбувається в момент підписання покупцем або його уповноваженим представником відповідних накладних на відпуск Товару постачальником, що підтверджує факт кількості та вартості Товару.

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку покупцю продукції на суму 21 000,00 грн. за видатковою накладною № 779 від 25.02.14 р. та товарно - транспортною накладною № ТДЧ00000779 від 25.02.14 р. на суму 21000,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом на вищевказаній видатковій накладній уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт-Експрес», а саме матеріально відповідальної особи Маланіч Ганни Валентинівни, які відповідають зразкам підпису і печатки, узгодженим в Повідомленні до Договору.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.2.1 Договору якість Товару повинна відповідати державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні на момент відвантаження.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною накладною сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Чернігівський» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Спрінт-Експрес", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до п. 4.1 Договору розрахунок за цим Договором здійснюється в українських гривнях за безготівковим розрахунком - шляхом перерахування покупцем вартості Товару на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення відповідних грошових коштів в касу постачальника на наступних умовах: оплата за фактом поставки (отримання, відпустки) Товару протягом 14 календарних днів з моменту його отримання, за погодженням сторін можлива передоплата.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідачем було перераховано на рахунок позивача 1500,00 грн., а саме: платіжним дорученням № 552 від 09.04.14 р. грошові кошти в сумі 500,00 грн., платіжним дорученням № 584 від 05.05.14 р. - в сумі 500,00 грн. та платіжним дорученням № 600 від 11.06.14 р. - в сумі 500,00 грн. із зазначенням призначення платежів "за будівельні роботи зг. дог. 12 від 05.06.12 р.", "за блоки яловичини знежилованої 2 г згідно договору № 9/м. від 24.02.14 ", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень та виписками банку за вказані дати.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника - податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна., оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до вищезазначених приписів законодавства та вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), на суму отриманих від відповідача коштів позивачем були складено відповідну податкову накладну № 365/4 від 25.02.124 р. на суму 21 000,00 грн., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, як встановлено судом згідно матеріалів справи, а також підтверджено в судовому засіданні представником позивача, враховуючи вищезазначені положення Договору поставки та приписи чинного законодавства відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого позивачем за видатковою накладною № 779 від 25.02.15 р. товару на загальну сумі 1500,00 грн.. Залишок неоплаченого відповідачем товару за Договором, який заявлений до стягнення позивачем, становить 19500,00 грн..

Оскільки в подальшому всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 228 від 19.11.14 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 19500,00 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Чернігівський», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення в цінний лист від 21.01.15 р..

Лист із претензією не був отриманий відповідачем та повернувся адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою поштового відділення Ф. № 19 та відміткою на конверті, копія якого міститься в матеріалах справи. Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Чернігівський» грошових коштів в сумі 19500,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт-Еспрес" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 9/м від 24.02.14 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 19500,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.2 Договору у разі неотримання від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом строку згідно п. 4.1. даного Договору постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент виставлення претензії, від суми неоплаченого Товари за кожен день прострочення. Пеня нараховується на суму, що підлягає сплаті, за весь період прострочення.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1558,60 грн. за період з 25.02.14 р. по 25.08.14 р., 3% річних в сумі 497,80 грн. за період з 25.02.14 р. по 26.12.14 р., 18873,00 грн. інфляційних нарахувань за період лютий грудень 2014 р. та 20 % штрафу в сумі 4200,00 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 1751,53 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. При цьому суд зазначає, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення та нарахування пені як 25.02.14 р., тобто з дати поставки, що суперечить умовам п. 4.1 Договору та приписам чинного законодавства, відповідно до яких граничним строком оплати поставленого товару є 11.03.14 р., отже початком періоду прострочення та можливості нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції судом визначено 12.03.14 р..

Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 1558,60 грн. пені.

Розмір заявлених позивачем до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, становить відповідно 470,30 грн. та 1868,47 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумах 470,30 грн. відсотків річних та 1868,47 грн. інфляційних нарахувань відповідно.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості за прострочення сум оплати за товар понад 30 календарних днів суд зазначає, що умовами п. 6.3 Договору, на який як на підставу стягнення 4200,00 грн. штрафу посилається позивач, визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, постачальник має право вимагати оплати вартості поставленого товару, сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20 відсотків річних від суми заборгованості, а також сплати пені за кожен день прострочки у розмірі 0,01% за кожен день прострочки від суми боргу.

Тобто, даним пунктом Договору не визначено такої форми неустойки як штраф, а також відсутнє посилання на факт прострочення оплати понад 30 календарних днів як на підставу застосування вказаного виду відповідальності за порушення зобов"язань за Договором. Більш того, поняття "користування чужими грошовими коштами", визначене умовами п. 6.3 Договору поставки № 9/м від 24.02.14 р., регулюється приписами статті 536 Цивільного кодексу України, згідно якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, та має інший спосіб нарахування, на відміну від способу нарахування штрафу.

Таким чином, оскільки заявлений позивачем до стягнення штраф в розмірі 20% від несплаченої суми за своєю правовою природою не відповідає визначенню процентів за користування грошовими коштами, приймаючи до уваги той факт, що позивачем не заявлено до стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами, нарахованих відповідно до п.6.3 Договору, яким сторони передбачили відсотки в розмірі 20% від суми заборгованості, за умови відсутності передбаченого умовами Договором штрафу за невиконання зобов'язань з оплати поставленого товару, вказані позовні вимоги позивача про стягнення 4200,00 грн. штрафу задоволенню не підлягають.

Виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт-Експрес" (вул. Тимошенка, 21, н/п 3, м. Київ, 04212, код 37910712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ" (вул. Старобілоуська, 71, м. Чернігів, 14021, код 34452745) 19500,00 грн. основного боргу, 1558,60 грн. пені, 470,30 грн. процентів річних, 1868,47 грн. інфляційних нарахувань та 957,82 витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 травня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон