Рішення

від 12.05.2015 по справі 922/1810/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р.Справа № 922/1810/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Омельченко К.А.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємтва "Харківські теплові мережі", м. Харків до Харківської обласної громадської організації "Всеукраїнського об'єднання "Діти війни України", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 45348,75 грн. за участю представників сторін:

позивача - Падалко О.О.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Харківської обласної громадської організації "Всеукраїнського об'єднання "Діти війни України", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 45 348,75грн., з яких: основний борг в сумі 36 410,55 грн., інфляційні витрати у сумі 7 457,33 грн., 3% річних у сумі 1050,87грн. пеня у сумі 430,00грн.

Судові витрати в розмірі 1 827,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 13467 від 01.12.2011 року, в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за постачання теплової енергії за період з грудня 2011 року по лютий 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.03.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 14.04.2015 року о 9:45 годині.

Ухвалою суду від 14.04.2015 року та від 27.04.2015 року в зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладався.

В судове засідання, призначене на 12.05.2015 року з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Разом з цим, в матеріалах справи міститься ухвала суду, яка була повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

01.12.2011 року між КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація, Позивач) та Харківською обласною громадською організацією "Всеукраїнського об'єднання "Діти війни України" (далі - Відповідач, Споживач) було укладено договір № 13467 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач повинен оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

На підставі п.10.4. договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з п.5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку розрахунковим способом згідно з додатком 4 до договору.

За умовами п.6.3. договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п.6.4. договору відповідач зобов'язався за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплатити позивачеві вартість необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача у листопаді 2012 року, про що свідчить акт підключення споживача до джерела теплової енергії №178/8422 від 16.11.2012 року (а.с.43) та згідно акту відключення споживача від джерела теплової енергії №178/7282 від 09.04.2012 року відповідача було відключено від теплопостачання (а.с. 48).

Також позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача у жовтні 2013 року, про що свідчить акт підключення споживача до джерела теплової енергії №178/32-В від 15.10.2013 року та згідно акту відключення споживача від джерела теплової енергії №178/711 від 14.04.2014 року відповідача було відключено від теплопостачання (а.с. 56).

Вищевказані акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками представників позивача та відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи позивач неодноразово направляв на адресу відповідача рахунки - фактури на оплату спожитої теплової енергії.

Відповідач сплачував рахунки, але не в повному обсязі, чим завдано збитків КП "Харківські теплові мережі". Станом на 01.03.2015 року сума боргу у розмірі 36410,00грн. відповідачем не оплачена.

Таким чином судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з грудня 2011 року по лютий 2015 р. в розмірі 36410,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладені обставини і на те, що суму заборгованості відповідачем не сплачено і не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 36410,55 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі ст.ст. 525, 526, 611 ЦК України нараховано пеню у розмірі 430,00 грн., 3% річних у розмірі 1050,87 грн., та інфляційні втрати у розмірі 7457,33 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 430,00 грн. пені, суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірений розрахунок, наданий позивачем та встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено з 19.04.2014 року по 01.03.2015 року.

З приводу цього, варто зазначити, що такі нарахування пені є безпідставними, оскільки протирічять нормам діючого законодавства.

Тому суд знаходить правові підстави для часткового задоволення пені в розмірі 128,01грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому сума 3% річних у розмірі 1050,87 грн. підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Перевіривши періоди нарахування суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає вимогам ст.625 Цивільного кодексу України, а також рекомендаціям листа Верховного суду України від 03 квітня 1997 року. Позивачем визначено інфляційні витрати за весь час прострочення, з урахуванням дефляційних процесів, тому ця сума у розмірі 7457,33 грн. підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4-3, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківської обласної громадської організації "Всеукраїнського об'єднання "Діти війни України" (61003, м. Харків, вул.Кооперативна,18, код ЄДРПОУ 35348565) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119, п/р260333012313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) суму боргу в розмірі 36410,55грн., 3% річних у розмірі 1050,87 грн., інфляційні втрати у розмірі 7457,33 грн., пеню в розмірі 128,01грн. та судовий збір в розмірі 1814,83 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У частині стягнення пені у сумі 301,99 грн. відмовити.

Повне рішення складено 14.05.2015 р.

Суддя Л.С. Лаврова