Ухвала

від 18.05.2015 по справі 826/1799/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1799/15 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

18 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша протеїнова компанія" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша протеїнова компанія" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.15 № 0000102202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 19.12.2014 № 2466, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Фідленс-Україна" (код ЄДРПОУ 36426518) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Перша протеїнова компанія" (код ЄДРПОУ 38695566) за період з 01.02.2014 по 31.03.2014 та з ТОВ "Діді Трейдінг" (код ЄДРПОУ 38800939) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 29.12.2014 № 6990/26-58-22-02/36426518 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 226 957,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2015 № 0000102202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 340 436,00 грн., з якої: за основним платежем - 226 957,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 113 479,00 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно із п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Фідленс-Україна" (покупець) та ТОВ "Перша протеїнова компанія" (постачальник) було укладено договір поставки товару від 02.08.2013 № 2013/08/02-01 (т. 1, арк. 51-52).

Згідно умов даного договору, постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Постачальник зобов'язується за власний рахунок та власним автотранспортом поставити товар покупцю на протязі 2-х робочих днів з моменту погодження покупцем замовлення та виставлення постачальником рахунку.

Постачальник поставляє товар покупцю на умовах СРТ (доставка до складу) Інкотермс 2010 за адресою: Черкаська обл., Монастирищенський район, с. Половинчик, вул. Леніна, 3-В. Датою поставки товару вважається дата випису видаткової накладної покупцем.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:

- договір від 25.10.2012 № 8 оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 19163, Черкаська обл., Монастирищенський район, с. Половинчик, вул. Леніна, 3-А, 3-Б (т.1, арк.45-47);

- договір від 25.10.2012 № 7 оренди обладнання, що знаходиться за адресою: 19163, Черкаська обл., Монастирищенський район, с. Половинчик, вул. Леніна, 3-А, 3-Б, 3-В (т.1, арк.48-50);

- видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т. 1, арк. 53-48);

- сертифікати якості (т. 1, арк. 79-84);

- журнал реєстрації довіреностей з наказами (т. 1, арк. 85-96);

- платіжні доручення (т. 1, арк. 97-115);

- книгу складського обліку з витратами на випуск продукції (т. 1, арк. 116-145).

Надані позивачем первинні документи, відповідають вимогам передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Незважаючи на наявність вказаних документів відповідачем в акті перевірки зроблено формальний висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а висновки зроблені відповідачем ґрунтувались відповідно до обставин зазначених в інших Актах перевірки контрагента позивача.

Колегія суддів зазначає, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні його контрагентом підтверджуються належним чином складеними первинними документами.

Беручи до уваги досліджені первинні документи, які складались у процесі виконання зобов'язань по відносинам позивача з ТОВ "Перша протеїнова компанія", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки визначені ними грошові зобов'язання є необґрунтованими та протиправними.

Відповідачем всупереч ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Чаку Є.В.