Рішення

від 04.07.2013 по справі 2608/18802/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2/2608/7670/2012 № апеляційного провадження:22-ц/796/5279/2013 Головуючий у суді першої інстанції: Борденюк В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шахова О.В.

4 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів - Головачова Я.В., Поливач Л.Д.

при секретарі - Охневській Т.В.

розглянула в відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Святошинського району м. Києва

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року,

за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМС Сервіс» про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БМС Сервіс» до ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення. Зустрічний позов ТОВ «БМС Сервіс» задоволено, визнано за ТОВ «БМС Сервіс» право власності на нежитлову будівлю (літера А), загальною площею 1066, 5 кв.м. та нежитлову будівлю (літера Б), загальною площею 11, 7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник прокурора Святошинського району м. Києва подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ТОВ «БМС Сервіс» скасувати та ухвалити нове про відмову у їх задоволенні.

На обґрунтування своїх доводів апелянт, вказує, зокрема, що матеріали справи не містять дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно на час розгляду справи було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.

Постановляючи рішення, судом не дано оцінки тому факту, що реконструкція спірного об'єкту здійснювалась з порушенням вимог чинного земельного та містобудівного законодавства, без належних дозволів, а отже, є самочинним будівництвом.

Підставою для внесення апеляційної скарги прокуратурою Святошинського району м. Києва, на думку апелянта, є те, що зазначене рішення порушує інтереси держави в особі Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, на яке суд визнав право власності, а також Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, що вирішує питання надання дозвільних документів на будівництво.

Заслухавши доповідь судді Шахової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 15 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «БМС Сервіс» було укладено Договір безпроцентної цільової позики (далі -Договір) на суму 300000 (триста тисяч) гривень. Позика надавалася для реконструкції нежитлового приміщення, що належить на праві власності позичальнику та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п. 2.1. договору, відповідач зобов'язувався повернути позивачу позику у строк до 15 вересня 2012 року. На момент подачі позову первісний відповідач свого зобов'язання щодо повернення позики у визначений договором строк не виконав, гроші позивачу не повернув.

Пунктом 4.4, передбачено, що у випадку не повернення у встановлений п. 2.1. строк позики позикодавець має право на отримання майна, що буде побудовано позичальником пропорційно сумі коштів, що надавалися в позику, а саме реконструйоване майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 пропорційно до суми позики.

На підставі Договору купівлі-продажу від 23.12.2004 року, ТОВ «БМС Сервіс» являється власником нежилого приміщення (в літері А) площею 588,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У 2011 році було закінчено реконструкцію нежитлової будівлі (літера А) за адресою: АДРЕСА_1 Площа нежитлової будівлі (літера А) після реконструкції становить 1066, 5 кв.м. Після проведеної реконструкції КП «Київське БТІ та реєстрації права власності» одному з приміщень, загальною площею 11,7 кв.м. присвоєно літеру «Б».

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо повернення замість грошових коштів майна є односторонньою зміною умов договору позики, що суперечить ст. ст. 509, 525, 526, 598, 604, 1046, 1049, 1050 ЦК України.

У зв'язку з тим, що рішення в цій частині не оскаржується, колегія суддів з урахуванням ст. 303 ЦПК України не перевіряє його законність в зазначеній частині.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 328, 392 ЦК України прийшов до висновку, що заявлені вимоги є обґрунтованими та доведеними в повному обсязі.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що ст.. 392 ЦК України застосовуються лише у випадку, коли захищається існуюче право власності, набуте на законних підставах.

Таким чином, задовольняючи позов суд безпідставно застосував вказану норму, оскільки, позивачем за зустрічним позовом не доведено факт набуття права власності на реконструйоване нерухоме майно, яке згідно ст. 331 ЦК України виникає з моменту його державної реєстрації, а договір купівлі-продажу від 23.12.2004 та технічний паспорт реконструйованого об'єкту від 04.02.2011 не є документами, які підтверджують факт реєстрації права власності на нерухоме, у тому числі реконструйоване майно.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, яка діяла в період реконструкції), дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно п. 1. Постанови №1104 «Про деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт», затвердженої Кабінетом Міністрів України від 30.09.2009, дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення (далі - роботи з будівництва) є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Виконання будівельних робіт без відповідного дозволу забороняється.

Пунктом 15 зазначеної Постанови встановлено, що виконання будівельних робіт на об'єктах без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт або без належно затвердженого проекту вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Матеріали справи взагалі не містять дозвільних документів, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, та доказів того, що новозбудоване нерухоме майно на час розгляду справи було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.

Крім того, статтею 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Святошинського району м. Києва - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БМС Сервіс» до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: