Рішення

від 13.05.2015 по справі 712/23267/12

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

712/23267/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2015 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд в складі судді - Монич О.В.

при секретарі - Пассер М.І.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

та представника відповідача - Посоленик І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Казка» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка» про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов'язання видати трудову книжку.

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та виправлення описки позивач просила стягнути заборговану заробітну плату, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, середній заробіток (відшкодування) за час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду, зобов'язати відповідача видати позивачу її трудову книжку, визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3.», змінити формулювання причини звільнення позивача - вказати у трудовій книжці позивача, що вона звільнена з 22.10.2012 року у зв'язку з невиконанням уповноваженим власником органом законодавства про працю.

Позов мотивує тим, що позивач була прийнята на роботу на посаду бармена у товариство «Казка» в лютому 2012 року, однак у зв'язку із затримками у виплаті заробітної плати подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП України. Наказом ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3» позивача було звільнено з роботи з 09.10.2012 року за прогули вчинені з 07.10.2012 року.

На день звільнення позивача відповідач по справі повного розрахунку не здійснив та не видав трудової книжки.

Оскільки відповідач неправомірно відмовився здійснити розрахунок у зв'язку із звільненням з роботи, незаконно звільнив позивача, відмовився надіслати позивачу трудову книжку, з відповідача на користь позивача згідно уточнених позовних вимог підлягає стягненню 9 269 грн. заборгованості із заробітної плати,5 747 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати,197,75 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3 306 грн. вихідної допомоги, 24 770 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 24 770 грн. середнього заробітку (відшкодування) за час затримки розрахунку при звільненні, 10 000 грн. моральної шкоди,а всього - 78 059 грн. Позивач також просить зобов'язати відповідача видати позивачу її трудову книжку, визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3» та змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 - вказати у трудовій книжці ОСОБА_3, що вона звільнена з 22.10.2012 року у зв'язку з невиконанням уповноваженим власником органом законодавства про працю.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та просив його задоволити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача визнав позов частково, а саме: визнав заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в розмірі 197,75 грн. та 140,4 грн. заборгованості із заробітної плати, всього на загальну суму 338,15 грн., а також визнав обов'язок повернути трудову книжку позивачу. Проти задоволення позову в іншій частині відповідач заперечив та пояснив, що розрахунок з позивачем проведено повністю, заборгованість по заробітній платі відсутня.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вонабула прийнята на роботу з 13.11.2011 року, а з 01.02.2012 року позивач було офіційно прийнято на роботу, однак з наказом про прийняття на роботу її не ознайомили. За період роботи з лютого по жовтень 2012 року заробітна плата позивачу не була виплачена. За попередній період роботи з 13.11.2011 року до лютого 2012 року позивач отримала заробітну плату частково від ОСОБА_5. Позивач повідомила суду, що працювала по 15 змін на місяць по три робочі дні, після чого наступали три вихідні дні. Робоча зміна тривала 14 годин підряд з 9.00 по 23.00. Невиплату зарплати директор товариства «Казка» пояснювала тим, що позивач і так отримує чайові і цього їй достатньо. Під час допиту позивача як свідка зясувалося, що директор відповідача ОСОБА_5 періодично змушувала позивача підписувати документи про отримання зарплати без фактичного отримання зароблених коштів. При цьому бухгалтер товариства «Казка» ОСОБА_6 обіцяла, що гроші позивач отримає через декілька днів після підписання видаткових касових ордерів на виплату зарплати. Безпосередніми свідками підписання позивачем видаткових касових ордерів без фактичного отримання заробітної плати були ОСОБА_7 (кухар), ОСОБА_8 (офіціант), ОСОБА_9 (кухар).

Допитана в якості свідка директор Товариства «Казка» ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 була звільнена за те, що вона не зявилася на роботу в ті дні які мала працювати. Після звільнення ОСОБА_3 заробітна плата була їй виплачена повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, свідків, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.02.2012 року позивачем було подано відповідачу заяву про прийняття її на роботу на посаду-бармена-офіціанта з 01.02.2012 року з окладом 0,5 мінімальної заробітної плати.

Відповідно до наказу ТОВ «Казка» від 01.02.2012 року № 1 ОСОБА_3 була прийнята на посаду бармена-офіціанта з 01.02.2012 року з окладом 0,5 мінімальних заробітних плат. Однак як встановлено в судовому засіданні з наказом ОСОБА_3 ознайомлена не була.

Позивач працювала по 15 змін на місяць по три робочі дні, після чого наступали три вихідні дні. Робоча зміна тривала 14 годин підряд з 9.00 по 23.00.

18.10.2012 року позивачем було подано відповідачу заяву про звільнення з роботи на підставі ст. 39 КЗпП України, а саме порушення уповноваженим власником органом законодавства про працю, невиплату зарплати, надіслання трудової книжку на адресу позивача та видачу довідки про доходи.

Відповідно до наказу ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3.» вбачається, що позивача було звільнено з роботи 09.10.2012 року за прогули вчинені з 07.10.2012 року без поважних причин.

Однак даному наказі не зазначено за прогули в які дні позивача звільнено і які прогули відповідач вважає що вчинені без поважних причин.

Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за 2012 року позивач ОСОБА_3 працювала підряд три дні з наступними трьома вихідними днями. Так, в жовтні 2012 року згідно табелю за жовтень 2012 року позивач працювала 1, 5 та 6 жовтня, а 7 жовтня (третій робочий день) нібито не вийшла на роботу. Отже, 8,9,10 жовтня у позивача згідно стверджуваного відповідачем графіку вихідні дні, а тому прогул в ці дні вчинено не було. Після даних вихідних 11,12,13 жовтня були робочі дні, а 14,15,16 жовтня наступні вихідні дні, після чого 17,18,19 жовтня наступні робочі дні, а 20,21,22 жовтня знову вихідні дні.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Отже, в разі вчинення позивачем прогулу в період з 07.10.2012 року по 16.10.2012 року, відповідач мав би право накласти на позивача дисциплінарне стягнення в межах місячного строку з моменту виявлення прогулу (дисциплінарного проступку) згідно ч. 1 ст. 148 КЗпП України. Тому прогулом за умови доведеності його вчинення, за який може бути накладено дисциплінарне стягнення, може бути лише відсутність позивача на роботі 17,18,19 жовтня, так як з 22.10.2012 року позивач вже звільнилася з роботи. Крім цього відповідачем не надано суду на підтвердження своїх заперечень акт про відсутність позивача на роботі 07.10.2012 року.

Акт про відсутність позивача на роботі з 16 по 24 жовтня 2012 року, складений 24.10.2012 року, підписаний в тому числі ОСОБА_11 Однак, а в табелі обліку робочого часу зазначено, що з 18 по 20 жовтня 2012 року ОСОБА_11 також був відсутній на роботі, а тому не міг підтвердити, що позивача на роботі не було з 18 по 20 жовтня. Щодо стверджуваного прогулу позивача вчиненого з 10 по 15 жовтня 2012 року, про що зазначено в акті про відсутність на роботі, складеному 15.10.2012 року, то його підписали ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які були також відсутні на роботі 13 та 14 жовтня 2012 року згідно табелю обліку робочого часу за жовтень 2012 року.

Крім цього, судом встановлено, що складаючи акти про відсутність позивача на роботі протягом періоду з 7 жовтня по 16 листопада 2012 року відповідачем не було враховано жодного вихідного дня, гарантованого Законом позивачу, а в стверджуваному графіку роботи таких вихідних було 3 дні через кожні 3 робочі дні.

Відповідно до копії видаткового касового ордеру № 331 від 07.10.2012 року, підписаного позивачем, спростовується твердження відповідача про відсутність позивача 07.10.2012 року на роботі.

Отже, суд не приймає до уваги як достовірні, належні та допустимі докази вчинення позивачем прогулів акти про відсутність на роботі позивача.

Таким чином, у зв'язку з недоведеністю відповідачем вчинення позивачем прогулів з 7 по 22 жовтня 2012 року, недотриманням порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, накладення стягнення поза межами місячного строку, встановленого ч. 1 ст. 148 КЗпП України, оскаржуваний наказ ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3.» є протиправним та підлягає скасуванню, а тому суд змінює формулювання підстави звільнення позивача з роботи на підставу, передбачену частиною 3 ст. 38, частиною 3 ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позов в частині зобов'язати відповідача видати трудову книжку, тому дане приймається судом як таке, що не потребує доведення відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 116 КзПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 07-17-029/0883 від 28.11.2012 року відповідач не виплатив позивачу при звільненні 338,15 грн., з яких 197,75 грн. компенсації за невикористану відпустку, та після загальнообовязкових відрахувань до виплати позивачу належить 325,98 грн., які на день перевірки, а саме 28.11.2012 року позивачу не виплачені, чим порушено ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Крім того, в акті перевірки зазначено таке порушення як невидача позивачу трудової книжки, чим порушено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, що також підтверджено апеляційним судом Закарпатської в постанові від 22.11.2013 р., за якою ОСОБА_5 було визнано винуватою за ч.1 ст. 41 КУпАП,а провадження по справі закрито на підставі п.7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням передбаченого ч.2 ст. 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.

Тому позовна вимога позивача щодо компенсації за невикористану відпустку в розмірі 197,75 грн., не потребує доведенню відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, так як спору між сторонами щодо цієї вимоги немає, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.10.2013 року суд постановив допитати як свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9. У зв'язку з неможливістю зявитися в судове засідання вказані свідки надали суду письмові пояснення, а представник позивача надав протоколи опитування вказаних осіб, в яких свідки підтверджують, що позивач підписувала документи про отримання зарплати без її фактичного отримання.

Крім цього відповідач не надав суду докази своїх заперечень з приводу того, що відповідно до п.п. 4.6, 4.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ № 637 від 15.12.2004 року, уповноваженій особі відповідача були надані потрібні для розрахунку готівкові кошти - заробітної плати, яку зазначено у видаткових касових ордерах.

Згідно табелю обліку робочого часу від 07.10.2012 року ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 не були на робочому місці, однак при цьому вони нібито виплатили позивачу зарплату згідно видаткового касового ордеру від 07.10.2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 21.09.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено аванс за вересень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 21.08.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено аванс за серпень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 07.07.2012 року у позивача, директора і бухгалтера товариства «Казка» був вихідний день і на роботі вони всі троє були відсутні, однак згідно касового ордеру позивачу нібито виплачено зарплату за червень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 24.07.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено аванс за липень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 07.06.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено зарплату за травень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 07.05.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено зарплату за квітень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 21.05.2012 року у позивача був вихідний день і на роботі вона була відсутня, однак згідно касового ордеру їй нібито виплачено аванс за травень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 07.04.2012 року у позивача, директора і бухгалтера товариства «Казка» був вихідний день і на роботі вони були відсутні, однак згідно касового ордеру позивачу нібито виплачено зарплату за березень 2012 року.

Згідно табелю обліку робочого часу 21.04.2012 року у позивача, директора і бухгалтера товариства «Казка» був вихідний день і на роботі вони були відсутні, однак згідно касового ордеру позивачу нібито виплачено аванс за квітень 2012 року.

Отже, беручи до уваги свідчення позивача, допитаної як свідка, письмові пояснення інших свідків, відсутність доказів наявності у відповідача коштів для виплати позивачу зарплати в дні оформлення видаткових касових ордерів, відсутність на роботі або позивача, або осіб, які мали видавати позивачу заробітну плату, не можуть підтверджувати факт отримання позивачем заробітної плати. Тому суд приходить до висновку, про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Відповідно до ст.ст. 94, 95 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» суд приходить до висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача заборговану заробітну плату в розмірі 9 269 грн.

Що стосується позовної вимоги про компенсацію втрати частини заробітної плати, то у відповідності до вимог статті 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно з частиною 5 статті 95 Кодексу законів про працю України також передбачено виплату з урахуванням індексації. Рівень (індекс) інфляції - це показник середнього рівня зміни цін на товари та послуги відносно базисного періоду, який має вираз у відсотках.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Також, стягнення з відповідача компенсація втрати частини заробітної плати та середнього заробітку передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому суд виходячи з розрахунку заборгованості по заробітній платі в розмірі 9269 грн.,( за 2014 рік - 9269 грн. * 24,9 % = 2308 грн.; за 2015 рік (січень-квітень) : 9269 грн. * 37,1% = 3439 грн. Всього 2308 грн. + 3439 грн. = 5747 грн.) задовольняє вимогу про стягнення компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати в розмірі - 5 747 грн.

Відповідно до ст. 44 КзПП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, з розрахунку розміру тримісячного середнього заробітку (1102 грн. * з місяці = 3306 грн.) суд вважає, що позовна заява, щодо стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в сумі 3306 грн. підлягає задоволенню оскільки розірвання трудового договору відбулося з ініціативи працівника у зв'язку порушення працедавцем трудових прав позивача.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Оскільки неправильне формулювання причини звільнення ОСОБА_3 в трудовій книжці не перешкоджало працевлаштуванню працівника ОСОБА_3 на іншу роботу, а також позивачем не зазначено чи влаштовувалась вона на іншу роботу, суд у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України в розмірі 24 770 грн. відмовляє.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суди повинні в усіх випадках відповідно до статті 217 Цивільного процесуального кодексу зазначати в рішенні про негайне його виконання в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, позивач має право на отримання невиплаченої їй заробітної плати на день свого звільнення та стягнення збитків з урахуванням індексу інфляції.

Середній заробіток (відшкодування) за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню на підставі ст. 117 КЗпП України за період з 22.10.2012 по 12.05.2015 в розмірі 24 770 грн., а тому суд вважає позовні вимоги в даній частині мотивованими та такими, що підлягають до задоволення.

Вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди суд виходить з положень ст.237-1 КЗпП України, у відповідності до якої, у разі порушення законних прав працівника, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя власник відшкодовує йому моральну шкоду.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. З, п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 № 5) під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ. Моральна шкода може полягати зокрема в приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

Приймаючи до уваги, що дії відповідача знаходилися в причинному зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_3 зазнала моральні переживання, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 10 000 тис. підлягає до часткового задоволення, а саме на суму 2000 грн.

Керуючись ЗУ «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст.60, 212, 213, 214, 215, 224, 233 ЦПК України, суд, -

рішив:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ТОВ «Казка» про стягнення заборгованості по заробітній платі стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов'язання видати трудову книжку задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Казка» (пл. Б. Хмельницького, 3, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 25433935) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) 9 269 грн. заборгованості із заробітної плати, 5 747 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, 197,75 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3 306 грн. вихідної допомоги, 24 770 грн. середнього заробітку (відшкодування) за час затримки розрахунку при звільненні та 2 000 грн. моральної шкоди.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Казка» (пл. Б. Хмельницького, 3, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 25433935) видати ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) її трудову книжку.

Визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Казка» № 3 від 16.11.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3».

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 - вказати у трудовій книжці ОСОБА_3, що вона звільнена з 22.10.2012 року у зв'язку з невиконанням уповноваженим власником органом законодавства про працю (ч. 3 ст. 38, ч. 3 ст. 235 КЗпП України).

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Монич О.В.