Ухвала

від 20.05.2015 по справі 310/240/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/2101/15 Головуючий у 1 інстанції: Полянчук Б.І.

Єдиний унікальний №310/240/15 Суддя-доповідач: Коваленко А.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Боєвої В.В.,

суддів: Коваленко А.І.,

Воробйової І.А.,

при секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року по справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання здійснити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання здійснити дії.

У позові зазначалось, що Бердянською міською радою 28.01.2010 року прийнято рішення №38, п. 5.13 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність відповідачці земельну ділянку площею 0,0700 га по АДРЕСА_1. Відповідачці на підставі рішення видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1. Проект відведення земельної ділянки затверджено з порушенням законодавства. Спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Проект землеустрою затверджено без проведення експертизи землевпорядної документації. За адресою виділеної відповідачці земельної ділянки передбачено лише розміщення зелених насаджень загального користування. Спірна земельна ділянка передана у власність при відсутності затвердженої містобудівної документації м. Бердянська, а саме відсутності детальних планів. Проект відводу земельної ділянки не передавався відповідному органу земельних ресурсів для проведення експертизи.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати п. 5.13 рішення 78 сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання №38 від 28.01.2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0700 га виданого на ім'я відповідачки для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачку повернути земельну ділянку вартістю 52192 грн. площею 0,0700 га кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданому відповідачці територіальній громаді м. Бердянськ.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п. 5.13 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №38 від 28.01.2010 року "Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок".

Визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0700 га, виданий на ім'я ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку вартістю 52192,00 грн., площею 0,0700 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 Запорізької області, межі якої визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданому ОСОБА_3, територіальній громаді м. Бердянська.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду.

В судове засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце слухання справи сторони не з'явилися. Відповідно до ст. 305 ЦПК України суд розглянув справу за їх відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності того, що передача у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0700 га за адресою АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, яка відноситься до земель рекреаційного призначення, була здійснена з порушенням визначеного законодавством порядку, зокрема, ст.ст. 118, 123 ЗК України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Як установлено судом, Бердянською міською радою 28.01.2010 року прийнято рішення №38 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», п. 5.13. якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0700 га, розташовану по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

На підставі зазначеного рішення відповідачці видано Державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1, який був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026500592 (а.с.13).

Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Статтею 4 ВК України, пунктом "б" частини першої статті 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) визначено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж морів та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства озорони навколишногоприродного середовища України від 5 листопада 2004 року №434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, за змістом наведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня1996 року №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно зі статтею 9 ЗаконуУкраїни «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

З огляду на викладене, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 359 м від урізу води Азовського моря, суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її передано у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва неправомірно.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності на неї.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави внаслідок незаконної її передачі і поза волею власника, суд дійшов до правильного висновку про необхідність її повернення територіальній громаді м. Бердянська, як це передбачено ст. 388 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що під час прийняття п.5.13 рішення сімдесят восьмої сесії V скликання Бердянської міської ради №6 від 28 січня 2010 року Бердянською міською радою грубо порушено вимоги чинного на той час законодавства в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачці ОСОБА_3, а тому зазначений пункт рішення є незаконним, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним. У зв'язку з чим на підставі ст.388 ЦК України спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_3 та поверненню цієї земельної ділянки територіальній громаді м. Бердянська.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність таких висновків ст. 388 ЦК України та практиці Верховного Суду України, необгрунтовані.

Аналогічна правова позиція щодо визнання незаконними рішення виконкому про розробку проекту відведення, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність, а також витребування земельних ділянок, переданих у власність на підставі таких незаконних рішень, висловлена в постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року № 6-57цс13, від 21 травня 2014 року а № 6-16 цс14, №6-152 від 29 жовтня 2014 року та № 6-155цс14 від 29 жовтня 2014 року, яка відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Колегія суддів вважає необгрунтованими також доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У даній справі отримання відповідачкою земельної ділянки у власність пов'язано із порушенням законного порядку її приватизації, а само повернення земельної ділянки у державну власність має суспільний інтерес в контексті як правильного застосування законодавства, так і відновлення законного права постійного користувача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-92цс13 за наслідками розгляду справи за позовом Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Бердянської міської ради про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної власності права власності на земельну ділянку та її повернення, яка в силу ст. 360-7 є обов'язковою для застосування.

Доводи апеляційної скарги про не застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності, спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається із матеріалів справи, зазначені обставини щодо неправомірності передання спірної земельної ділянки стало відомо при перевірці дотримання вимог природоохоронного законодавства Бердянською міжрайонною прокуратурою у жовтні 2012 року, а з позовом прокурор звернувся у січні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, передбаченої ст.ст. 256, 257 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розробки землевпорядної документації про передачу землі у власність ОСОБА_3 спірна ділянка не відносилась до земель рекреаційного призначення, тому проведення обовязкової землевпорядної експертизи не потрібно було, не відповідають фактичним обставинам справи.

Генеральним планом м. Бердянська за адресою виділеної земельної ділянки ОСОБА_3 передбачено лише розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, що підтверджується також листом виконавчого комітету Бердянської міської ради від 12.12.2014 року.

Відповідно до ситуаційної схеми виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою, остання знаходиться в межах м. Бердянська на території Бердянської коси в межах визначеної ст. 88 ВК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) двокілометрової зони прибрежної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 359 м від урізу води Азовського моря.

Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин мав право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677, та Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року № 502 (постанова втратила чинність 20.02.2013 року).

Відповідно до зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року № 502 і який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, проект відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної державної адміністрації для прийняття рішення.

Сільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту. Рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки є підставою для оформлення громадянину або юридичній особі державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням.

Виходячи з положень ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

При судовому розгляді не встановлено факту переведення Бердянською міською радою спірної ділянки з категорії землі рекреаційного призначення на землю житлової та громадської забудови з дотриманням вказаного Порядку.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка відповідно до ст. 51 ЗК України відноситься до земель рекреаційного призначення, тому ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.9 ст.118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачена обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при її виділенні.

Інші доводи апелянта зводяться до іншої правової оцінки обставин, встановлених судом першої інстанції, і не впливають на правильність висновків суду.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, тому колегія суддів вважає, що у відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: