Постанова

від 27.04.2015 по справі 804/1516/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 р. Справа № 804/1516/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Власенка Д.О.,

при секретарі судового засідання Пасічнику Т.В.

за участю:

представника позивача Антощенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кініки» до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кініки» (надалі - Позивач або ТОВ «Кініки») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - Відповідач або Лівобережна ОДПІ), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № 0019721503, яким ТОВ «Кініки» збільшено суму зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 1 104 266, 64 грн. (один мільйон сто чотири тисячі двісті шістдесят шість гривень 64 копійки) та нараховано штрафні санкції в сумі 276 068, 55 грн. (двісті сімдесят шість тисяч шістдесят вісім гривень 55 копійок).

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає неправомірним донарахування відповідачем податкових зобов'язань з орендної плати з фізичних осіб на підставі внесення змін до статті 288 Податкового кодексу України, оскільки єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є виключно договір. Отже, зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання втретє не з'явився, з клопотаннями про відкладення розгляду справи чи про визнання причин неявки до суду поважними не звертався, заперечень проти позову не надав.

Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та те, що відповідач - суб'єкт владних повноважень - був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає можливим розглядати справу без участі представника відповідача за наявними у ній доказами з урахуванням положень частини 4 статті 128, ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Між Дніпропетровською міською радою та підприємством позивача укладено договори оренди земельних ділянок НОМЕР_1 від 02.03.2005 року, НОМЕР_2 від 0.03.20105 року, НОМЕР_3 від 02.03.2005 року, терміном на 15 років. Відповідно до договорів ТОВ „КІНІКИ" прийняло в строкове платне користування земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 та АДРЕСА_2, і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровими номерами НОМЕР_6

Згідно п.2.1 розділу 2 Договору в оренду передаються земельні ділянки, загальною площею 0,9758 га. За приписами п. 4.1 розділу 4 Договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

На підставі Наказу від 28 листопада 2Д14 року № 1208, виданого Лівобережною ОДПІ, 28 листопада 2014 року головним державним ревізором-інспектором відділу планування та інформаційного забезпечення управління податкового аудиту Щербиною К.М. та головним державним ревізором-інспектором сектору місцевих податків і зборів, плати за землю управління оподаткування та контролю окремих суб'єктів і операцій Зуб Н.А., проводилась документальна позапланова невиїзна перевірки ТОВ «КІНІКИ» (код ЄДРПОУ 23935118) з питань правильності нарахування орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Самарського району, за період з 01 листопада 2011 року по 01 листопада 2014 року.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 4586/1504/23935118 від 28 листопада 2014 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КІНІКИ» (код ЄДРПОУ 23935118) з питань правильності нарахування орендної плати за землю за період з 01 листопада 2011 року по 01 листопада 2014 року (надалі - «Акт перевірки»).

За висновками Акту перевірки ТОВ «КІНІКИ» порушено п.п. 16.1.4, пункту 16.1 статті 16, та п.п. 288.5.1 пункту 288.5, статті 288 Податкового кодексу України, внаслідок чого сума орендної плати занижена на 1104266,64 гривень.

ТОВ «КІНІКИ» із зазначеними в Акті № 4586/1504/23935118 від 28 листопаді 2014 року висновками не погодилось, та 18 грудня 2014 року надало до Лівобережної ОДПІ заперечення на акт перевірки із проханням про скасування Акту перевірки.

29 грудня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНІКИ» отримало разом із відповіддю на заперечення, податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № 0019721503 Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області із сумою збільшеного грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб в розмірі 1104266,64 (один мільйон сто чотири тисячі двісті шістдесят шість гривень шістдесят чотири копійки) гривень, та нарахуванням штрафних санкцій в сумі 276068,55 (двісті сімдесят шість тисяч шістдесят вісім гривень п'ятдесят п'ять копійок) гривень.

Предметом спору є скасування податкового повідомлення-рішення

За позицією позивача, при збільшенні ставки податку відповідно до Закону, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі не виникає у позивача автоматично.

Фахівці контролюючого органу, про що зазначено вище, дійшли висновку про порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, згідно з яким розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, що набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного кодексу, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділі III ПК;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12% нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року N 1166-VII підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу «не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки».

Тобто законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з указаним у договорі.

Отже, з набранням чинності Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, мав відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 2 грудня 2014 року № 21-274а14.

Відповідно до вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В той же час, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII статтю 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції - «висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.»

Отже, згідно з підпунктом 16.1.4 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Ось як Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи [1];

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні [2];

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право [3], [4];

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання [5];

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи [6];

6) жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики [7];

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах [8];

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування [9].

Будь-який національний закон, в контексті сприйняття його Європейським судом при розгляді конкретних справ, аналізується ним на предмет відповідності верховенства права, яке міститься в кожній нормі Конвенції та Протоколів до неї.

У відповідності з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Верховний Суд України визначився з правовою позицію в постанові від 2 грудня 2014 року № 21-274а14.

До зазначеного терміну судова практика у більшості випадків складалась на користь платника, та, відповідно, не існувало однозначного тлумачення розділу ХIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Так, Міністерство доходів і зборів України своїм листом від 30 вересня 2013 року N 12217/6/99-95-25-50-09-15-01, який публікувався у виданнях Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации, 2014, 06, № 22, Баланс - Агро, 2014, 06, № 23, Баланс, 2014, 06, № 49-50, повідомляло платників, що суб'єкт господарювання буде сплачувати орендну плату за земельні ділянки згідно з новими умовами - з моменту внесення змін до договору оренди (переукладання договору оренди).

І відповідно до вимог статті 53 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

І тільки з прийняттям Верховним судом України постанови від 2 грудня 2014 року № 21-274а14 вже Державна фіскальна служба України своїм листом від 03 лютого 2015 року N 3340/7/99-99-10-02-02-17 змінила позицію про визначення розміру орендної плати.

За таких обставин, суд вважає, що платник до цього часу не мав недвозначно визначеного обов'язку сплачувати оренду плату у трикратному розмірі земельного податку.

Відповідно, відсутнє порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Платник податків не може нести відповідальності в силу прямих приписів статті 53 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 284 Гоподарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Проте, Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесені зміни до статті 288 ПК України щодо встановлення розміру орендної плати за землю, а саме: „ Підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викласти в такій редакції: 288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки".

Суд звертає увагу, що у відпвоідності до положень частини 2 статті 5 ПК України в разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. На пріоритетність норм норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності також наголошує Верховний Суд України в постанові від 02 грудня 2014 року по справі №21-274а14.

Так, відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України в разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За таких обставин, враховуючи, що будь-які зміни у вищевказані договори внесені не були, позивач нараховував та сплачував орендну плату за землю в порядку, передбаченому договором з урахуванням положень п.56.21 статті 56 ПК України, а отже відповідачем неправомірно донараховано підприємству позивача податкові зобов'язання з орендної плати.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кініки» до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кініки» до Лівобережної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № 0019721503 Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код юридичної особи 38753114), яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Кініки» (код ЄДРПОУ 23935118, р/р 26007328969900 в ПАТ «Укрсиббанк») збільшено суму зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 1 104 266, 64 грн. (один мільйон сто чотири тисячі двісті шістдесят шість гривень 64 копійки) та нараховано штрафні санкції в сумі 276 068, 55 грн. (двісті сімдесят шість тисяч шістдесят вісім гривень 55 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кініки» судові витрати у розмірі 487, 20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 травня 2015 року

Суддя Д.О. Власенко