Рішення

від 18.05.2015 по справі 910/9374/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2015Справа №910/9374/15 За позовом Фермерського господарства "Агріатік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроукрпостач"

про стягнення 67 137,48 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Чемерис С. М. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроукрпостач" 61187,63 грн. інфляційних та 5949,85 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2014 у справі № 911/4607/13 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроукрпостач" 165375,00 грн. боргу, 8563,25 грн. трьох процентів річних, 3487,77 грн. судового збору. Проте, судове рішення не виконане, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 61187,63 грн. інфляційних та 5949,85 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 порушено провадження по справі № 910/9374/15, розгляд справи призначено на 18.05.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 18.05.2015 надав документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

З огляду на те, що ухвала суду була надіслана судом за адресою відповідача, зазначеною в позовній заяві, а також на адресу відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи (ст.64 ГПК України).

Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.05.2015 року відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011 р. між Фермерським господарством "АГРІАТІК" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОУКРПОСТАЧ" (покупцем) укладено договір поставки товару № 801, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець - приймати та оплатити його на умовах даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2014 у справі № 911/4607/13 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроукрпостач" на користь Фермерського господарства "Агріатік" 65375,00 грн. боргу, 8563,25 грн. трьох процентів річних та 3487,77 грн. судового збору.

Судове рішення у справі № 911/4607/13 набрало законної сили 22.02.2014 та 24.02.2014 було видано наказ на його примусове виконання.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 911/4607/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/9374/15, не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 911/4607/13 встановлено факт настання терміну оплати за договором, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки товару № 801.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 61187,63 грн. інфляційних та 5949,85 грн. 3% річних нарахованих за період з 23.02.2014 по 06.04.2015 суму 177426,02 грн. до якої входить 65375,00 грн. боргу, 8563,25 грн. трьох процентів річних та 3487,77 грн. судового збору.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. №13/210/10 та від 12.09.2011р. №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011р. № 11/109.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз 3, 4 п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 5545,73грн., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 23.02.2014 по 06.04.2015 на суму основного боргу в розмірі 165375,00 грн. Відтак, даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

При розрахунку збитків від інфляції за період з 23.02.2014 по 06.04.2015 на суму основної заборгованості 165375,00 грн., судом вирахувано суму інфляції, яка є більшою за суму інфляції заявленою позивачем у позові.

Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

Враховуючи зазначене, інфляційні суд розраховує в межах періоду та сумах, заявлених позивачем.

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних підлягає задоволенню у розмірі 61187,63 грн., визначеному позивачем.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на суми трьох відсотків річних у розмірі 8563,25 грн. стягнутих з відповідача рішенням Господарського суду м. Києва № 911/4607/13 від 27.01.2014.

Проте дані вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачена можливість стягнення кредитором з боржника виплат, які носять компенсаційний, а не штрафний характер. Дані виплати є особливою мірою відповідальності боржника, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У той же час стягнення таких виплат за судовим рішенням не змінює їх правової природи і не перетворює їх в окреме грошове зобов'язання, у зв'язку з чим правові підстави для нарахування компенсаційних виплат на такі ж компенсаційні виплати, стягнуті судом за попередній період, відсутні.

Також суд не погоджується з можливістю нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму судового збору в розмірі 3487,77 грн., стягнутого з відповідача рішенням Господарського суду м. Києва № 911/4607/13 від 27.01.2014, оскільки судовий збір не є грошовим зобов'язанням в розумінні вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства, а є компенсацією судових витрат, пов'язаних з розглядом вказаної справи, які понесла Компанія. Даний правовий інститут урегульований приписами господарського процесуального законодавства, а не нормами матеріального права.

Відтак, позов позивача в частині 404,12 грн. 3% річних задоволенню не підлягає.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОУКРПОСТАЧ" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 7, код 37290140) на користь Фермерського господарства "АГРІАТІК" (08344, Київська область, Бориспільський район, село Проців, вул. Ватутіна, 8, код 24211813) 5545,73 грн. (п'ять тисяч п'ятсот сорок п'ять гривень 73 коп.) 3% річних, 61187,63 грн. (шістдесят одну тисячу сто вісімдесят сім гривень 63 коп.) інфляційних та 1816,00 грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.) судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.05.2015

Суддя Грєхова О.А.