Рішення

від 15.05.2015 по справі 910/7045/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2015Справа №910/7045/15-г

За позовомПриватного підприємства «Чабан» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» пророзірвання договору та стягнення 66907 грн. 47 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились,

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Чабан» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» про розірвання Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 та стягнення 73927 грн. 47 коп., з яких 62553 грн. 04 коп. основного боргу (сума попередньої оплати), 2867 грн. 16 коп. пені, 318 грн. 76 коп. 3% річних та 1188 грн. 51 коп. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 7000 грн. 00 коп. витрат з оплати послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014, не здійснив поставку узгодженого між сторонами товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за товар у розмірі 62553 грн. 04 коп. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2867 грн. 16 коп. пені за невиконання грошового зобов'язання за період з 23.10.2014 по 23.12.2014, 3% річних у розмірі 318 грн. 76 коп. за період з 23.10.2014 по 23.12.2014 та 1188 грн. 51 коп. інфляційних втрат за листопад 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 порушено провадження у справі № 910/7045/15-г; розгляд справи призначено на 10.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.05.2015.

Представник позивача у судове засідання 15.05.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032864981.

Представник відповідача у судове засідання 15.05.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20319233 від 24.03.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 15.05.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

14.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» (постачальник) та Приватним підприємством «Чабан» (покупець) укладено Договір поставки № 1410/14-2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (товар), номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях, доданих до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 Договору, покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар.

Постачальник поставляє покупцю товар окремими партіями (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях та оплачується згідно виставленого рахунку. Ціна договору визначається сумою укладених сторонами специфікацій.

Відповідно до п. 4.3 Договору, оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% передплати.

Згідно з п. 9.1 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014.

Додатком № 1 до Договору (Спецтфікація) сторони погодили асортимент, кількість та ціну товару на загальну суму 62533 грн. 04 коп.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідно до підписаної та скріпленої печатками уповноваженими представниками сторін специфікації (Додаток №1) до Договору на суму 62553 грн. 04 коп. та на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № БК-1916 від 14.10.2014 на суму 62553 грн. 04 коп., 20.10.2014 позивачем було здійснено попередню оплату у розмірі 62553 грн. 04 коп. (призначення платежу - за товари згідно рахунку-фактури № 1961 від 14.10.2014), що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією банківської виписки від 20.10.2014.

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно з п. 2.2 Договору, поставка товару за цим Договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2010» на умовах EXW, якщо інше не зазначено сторонами у специфікації.

Термін EXW (Франко завод) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту (Інкотермс 2010).

Відповідно до п. 2.3 Договору, строк поставки товару: протягом 2 робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок попередньої оплати 100%, якщо інше не обумовлено сторонами у специфікації та/або рахунку на оплату.

Згідно із Специфікацією до Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 (Додаток № 1), строк поставки товару: протягом 2 робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок попередньої оплати 100%.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що свій обов'язок з поставки товару відповідач повинен був виконати в строк до 22.10.2014 (включно).

Однак, відповідач свій обов'язок з поставки товару не виконав, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів поставки позивачу товару на суму 62553 грн. 04 коп. (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 6 від 24.10.2014, в якому просив повернути йому суму попередньої оплати у розмірі 62553 грн. 04 коп., та із претензією вих. № 7 від 12.11.2014 із вимогою про повернення коштів за неотриманий товар.

Таким чином, у зв'язку з непоставкою товару у визначені строки у позивача виникло право вимагати від відповідача повернути попередню оплату у сумі 62553 грн. 04 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність обов'язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 62553 грн. 04 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, зокрема, відповідачем не надано суду доказів поставки товару на суму 62553 грн. 04 коп. або доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 62553 грн. 04 коп., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Чабан» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» суми попередньої оплати у розмірі 62553 грн. 04 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Чабан» в частині розірвання Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до п. 9.1 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 .

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За змістом ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Сторонами не надано суду доказів на продовження строку дії Договору, зокрема, додаткових угод. Крім того, у Договорі поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 відсутні умови, які передбачали б продовження строку його дії за умови відсутності заперечень сторін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк дії Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 закінчився 31.12.2014.

Суд зазначає, що розірванням договору є припинення зобов'язань його сторін. Під припиненням договірного зобов'язання розуміється абсолютне зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або в договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Суд наголошує на тому, що розірвання договору можливе лише за умови його дії, тобто, строк дії договору не повинен бути таким, що закінчився, оскільки, як вбачається зі статті 631 Цивільного кодексу України, при закінченні строку дії договору сторони не можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, зобов'язання сторін припиняються з моменту закінчення строку дії договору на майбутнє, водночас, ті зобов'язання, які виникли в межах строку дії договору, мають виконуватись сторонами належним чином та підстави для їх припинення передбачені статтями 599-609 Цивільного кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги строк дії вказаного договору - до 31.12.2014 (п. 9.1 Договору), суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання Договору поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 є необгрунтованими, оскільки на дату звернення позивача з позовом до суду був відсутній предмет спору, а отже, права позивача не були порушені.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за користування останнім грошовими коштами у розмірі 62553 грн. 04 коп. 3% річних у розмірі 318 грн. 76 коп. за період з 23.10.2014 по 23.12.2014 та 1188 грн. 51 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за листопад 2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку , повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, а тому правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 30-90гс14.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Чабан» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» 3% річних у розмірі 318 грн. 76 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1188 грн. 51 коп. є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2867 грн. 16 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 23.10.2014 по 23.12.2014.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 8.3 Договору, у разі несвоєчасної поставки товару, постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день затримки його поставки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що неустойка (пеня), розмір якої визначений у п. 8.3 Договору, є штрафною санкцією за порушення строку поставки товару, тобто за порушення негрошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за весь час затримки виконання грошового зобов'язання . Крім того, позивачем до позовної заяви доданий розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання .

З урахуванням позовних вимог і розрахунку, поданого позивачем до позовної заяви, враховуючи, що позивач у судові засідання 10.04.2015 та 15.05.2015 не з'явився, пояснень щодо правової природи нарахованої ним пені суду не надав, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд здійснює розгляд справи за сукупністю в ній доказів, суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути пеню саме за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку з повернення попередньої оплати за непоставлений товар.

Водночас, Договором поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014 не встановлено право покупця на стягнення пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати за непоставлений товар. Так само, таке право не передбачено і законодавством України.

Умовами Договору (п. 8.3) передбачено лише право позивача нараховувати пеню за невиконання відповідачем негрошового зобов'язання - несвоєчасну поставку товару.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову Приватному підприємству «Чабан» в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» пені у розмірі 2867 грн. 16 коп. за невиконання грошового зобов'язання.

Водночас, суд зазначає, що позивач має право на звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача пені, яка передбачена п. 8.3 Договору (за весь час прострочення виконання обов'язку з поставки до моменту припинення відповідного зобов'язання).

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, понесені на послуги адвоката, в розмірі 7000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг лише адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів понесених витрат на послуги адвоката в даній справі в розмірі 7000 грн. 00 коп., позивач надав суду належним чином засвідчені копії Договору про надання адвокатських послуг від 21.12.2014, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 673 від 27.06.2012 та видаткового касового ордеру від 22.12.2014 про сплату грошових коштів у розмірі 7000 грн. 00 коп. адвокату Ткачуку О.В.

Однак, ані із Договору про надання адвокатських послуг від 21.12.2014, ані із видаткового касового ордеру від 22.12.2014 про сплату грошових коштів у розмірі 7000 грн. 00 коп. не вбачається можливим встановити, що сплата 7000 грн. 00 коп. відбулась за надання адвокатських послуг саме у справі № 910/7045/15-г.

Крім того, відповідно до п. 4.1 Договору про надання адвокатських послуг від 21.12.2014, за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, передбаченому актом виконаних робіт, що невід'ємним додатком до даного Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору про надання адвокатських послуг від 21.12.2014, витрати адвоката, понесені останнім або його представником у зв'язку із виконанням доручень клієнта (поїздки, відрядження, оплати державного мита та інші витрати) оплачуються клієнтом не пізніше наступного дня згідно виставленого адвокатом рахунку.

Втім, позивачем не надано суду акту виконаних робіт чи виставленого адвокатом рахунку із зазначенням у них, що адвокатські послуги у розмірі 7000 грн. 00 коп. були надані адвокатом Ткачуком О.В. саме у справі № 910/7045/15-г за позовом Приватного підприємства «Чабан» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» про стягнення заборгованості за Договором поставки № 1410/14-2 від 14.10.2014.

З огляду на вищевикладене, суд не може дійти висновку, що витрати у розмірі 7000 грн. 00 коп. були здійснені позивачем саме за надання послуг адвоката при розгляді справи № 910/7045/15-г, у зв'язку з чим не знаходить підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 7000 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Блок» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4, офіс 3; ідентифікаційний код: 39194758) на користь Приватного підприємства «Чабан» (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Ватутіна, буд. 40; ідентифікаційний код: 35684148) грошові кошти у розмірі 62553 (шістдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 04 коп. та судовий збір у розмірі 1707 (одна тисяча сімсот сім) грн. 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 20.05.2015

Суддя І.М. Отрош