Рішення

від 18.05.2015 по справі 922/1588/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р.Справа № 922/1588/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпою К.І.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Екоенергохарків", м. Харків про стягнення 35874,36 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність від 10.04.2015 року;

відповідача - Басард Л.А., довіреність від 15.04.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ЕКРЕНЕРГОХАРКІВ" про стягнення суми боргу з орендної плати згідно договору № 30/05/14 № 08 оренди нежитлових приміщень від 30.05.2014 року в розмірі 22782,90 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 11230,46 грн., 3% річних у розмірі 184,61 грн. та 1676,39 грн. суми індексу інфляції, всього 35874,36 грн. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 квітня 2015 року розгляд справи було відкладено на 23 квітня 2015 року.

21 квітня 2015 року від представника відповідача надійшли заперечення на позовну заяву за вх. № 15992, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

23 квітня 2015 року у судовому засіданні була оголошена перерва до 18 травня 2015 року.

15 травня 2015 року від представника позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 19655, в якій останній просить прийняти вказану заяву до провадження та стягнути з відповідача суму боргу з орендної плати згідно договору № 30/05/14 № 08 оренди нежитлових приміщень від 30.05.2014 року в розмірі 10963,20 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 888,27 грн., 3% річних у розмірі 90,85 грн. та 772,91 грн. суму індексу інфляції, всього 12715,23 грн. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено 18 травня 2015 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та додатково надав письмові пояснення за вх. № 19920, які долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши у судовому засіданні заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку про прийняття заяви позивача за вх. № 19655 до провадження, оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках передбачених ст. 5 цього кодексу, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Розгляд справи продовжується з урахуванням зменшення позовних вимог.

Представник відповідача заперечує проти задоволення позову з підстав викладений у письмових запереченнях.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

30 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ЕКОЕНЕРГОХАРКІВ" (відповідачем, орендарем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем, орендодавцем) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень № 30/05/14 №08 (надалі - Договір), відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, загальною площею 57,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, літ. Д-6, 1-й поверх, з метою розміщення офісу (розділ 1 договору).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, передача приміщення здійснюється на підставі Акту приймання-передачі приміщення № 1, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно з вищевказаним пунктом договору, 30 травня 2014 року, разом із підписанням договору був підписаний Акт прийому - передачі приміщення № 1 до договору № 08 оренди нежитлових приміщень від 30.05.2014 року, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення зазначені в договорі. Також сторони підтвердили, що стан приміщення повністю відповідає домовленості сторін і придатний до цільового використання орендарем.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користуванням майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 763 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору, плата за користування приміщенням на момент укладення даного договору оренди становить 1827,20 грн. за календарний місяць.

В пункті 4.2. Договору передбачено, що зобов'язання орендаря по оплаті оренди підлягають виконанню з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення № 1.

Згідно п. 4.3. Договору, плата за оренду сплачується за безготівковим розрахунком не пізніше 5-го числа за поточний місяць.

Пунктом 4.7. договору передбачено відшкодування вартості комунальних послуг (опалення, водоспоживання), що не входить в орендну плату і сплачується окремо на підставі рахунків до 15-го числі місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 7.1.7 Договору, у разі закінчення строку оренди або дострокового розірвання (припинення дії) Договору звільнити приміщення не пізніше останнього дня строку оренди або дня дострокового розірвання договору. На підставі акта прийому-передачі приміщення № 2 повернути приміщення орендодавцю в стані не гіршому, ніж в день передачі приміщення в оренду, з урахуванням його нормального фізичного зносу.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору, відповідач вносив орендну плату не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на час подання позову заборгованість за оренду перед позивачем склала 10963,20 грн. за вересень 2014 року - лютий 2015 року, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на час розгляду справи договір не припинив свою дію, орендоване приміщення відповідачем позивачу не повернуто, акт приймання - передачі сторонами не підписаний та доказів належної оплати за користування орендованим приміщенням відповідачем до суду не надано.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 10963,20 грн., оскільки вказана вимога є доведеною, підтвердженою матеріалами та не спростована відповідачем.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 888,27 грн. (нарахованої за період з 06.09.2014 року по 28.02.2015 року) та даючи правову оцінку вказаній вимозі, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, п. 10.3.1. Договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за оренду та не в повному обсязі, орендар виплачує на вимогу орендодавця пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правомірність нарахувань позивачем суми пені відповідно до діючого законодавства, судом встановлено, що позивачем був наданий обгрунтований розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 888,27 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 90,85грн. за період з 06.09.2014 року по 28.02.2015 року та інфляційних витрат у розмірі 772,91 грн. за період вересень 2014 року по лютий 2015 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас суд зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що нарахування та періоди позивачем визначені вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 90,85 грн. та інфляційних втрат у сумі 772,91 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 526, ч.1 ст.530, 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ЕКОЕНЕРГОХАРКІВ" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 65, код ЄДРПОУ 39045390, р/р 26006210331895 в АТ "ПроКредит Банк", МФО 320984) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61136, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АТ "Сбербанк Росії", МФО 320627) - 10963,20 грн. заборгованості з орендної плати, 888,27 грн. пені, 90,85 грн. 3% річних, 772,91 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 92/1588/15