Рішення

від 18.05.2015 по справі 922/1754/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р.Справа № 922/1754/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Приватного акціонерного товариства "Укртехсервіс" м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 71 033,64 грн. за участю представників сторін:

позивача - Падалко О.О. за довіреністю № 38-4425/395 від 23.11.2010 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Укртехсервіс" м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 71 033,64 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором про постачання теплової енергії №4031 від 01.09.2002 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриману від позивача теплову енергію, а також на безпідставно спожиту теплову енергію за період з жовтня 2001 року по лютий 2013 року, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 525, 526, 611, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 35 506,67 грн., 3% річних в розмірі 567,16 грн., інфляційні нарахування в розмірі 6100,99 грн., пеню в розмірі 1106,14 грн., вартість безпідставно спожиту теплову енергію в розмірі 27 752,68 грн. Крім того, до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 20.04.2015 року о 11:45 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 18.05.2015 року о 11:45 годині.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання свого представника не направив, відзив на позов та докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Разом з тим, до господарського суду Харківської області 07.05.2015 року повернулась ухвала суду від 26.03.2015 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

01.09.2002 року між КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) та Приватним акціонерним товариством "Укртехсервіс" м. Харків (споживач) було укладено договір №4031 про постачання теплової енергії.

Відповідно до умов договору позивач (Енергопостачальна організація) зобов'язався постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

У відповідності до розділу 6 договору відповідач повинен був за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п.п.10.1, 10.4 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Судом встановлено, що дія договору у встановленому законом порядку припинена не була та в порядку п.10.4. Договору пролонговувалась на кожний наступний рік.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами на включення та відключення опалення які розташовані за адресами: м. Харків, пл. Конституції, 2/2 та пр. Гагаріна, 72, підписаними балансоутримувачем та КП "Харківські теплові мережі", та скріплено печатками юридичних осіб.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з травня 2013 р. по лютий 2015 р. здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач порушив вимоги договору та вимоги ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, де зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав суд вважає вимогу про стягнення з відповідача 35 506,67 грн. суми боргу за неналежне виконання договірних зобов'язань за період з травня 2013 р. по лютий 2015 р. обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму інфляційних нарахувань в розмірі 6100,99 грн., 3% річних в розмірі 567,16 грн. та пеню в розмірі 1106,14 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, інфляційних нарахувань в розмірі 6100,99 грн., 3% річних в розмірі 567,16 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П. 7.2.3. Договору № 4031 від 01.09.2002р., передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Перевіривши нарахування надані позивачем, пені в розмірі 1106,14 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Крім того, судом встановлено, що відповідач займає вказане приміщення на підставі свідоцтва про право власності від 20.08.2001р. №2054-А-С відповідно до якого власник користується нежитловим приміщеннями 1- го поверху загальною площею 39,4 кв.м.

Відповідно до акту обстеження №ОНОТ/3,4 від 25.02.2013р., спірне приміщення під'єднанно до системи теплопостачання КП "Харківські теплові мережі".

Спір у даній справі виник з підстав того, що у період з жовтня 2001 р. по лютий 2013 р. теплова енергія використовувалася відповідачем без укладення договору та не оплачена останнім.

Як встановлено судом, в період з жовтня 2001 р. по лютий 2013 р. позивач відпустив відповідачу теплову енергію на суму 27 752,68 грн.

На підставі зазначеного відповідачу було направлено вимогу про сплату № 36\Т-17800- 2479 від 22.04.2013 року в порядку ст. 530 ЦКУ. До теперішнього часу вимоги підприємства про оплату безпідставно спожитої теплової енергії не виконані.

Станом на 01.03.2015 року вартість безпідставно спожитої теплової енергії за період з жовтня 2001 року по лютий 2013 року без достатніх правових підстав склала 27 752,68 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб'єктів. Такими діями зокрема, може бути користування тепловою енергією без договору.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Оскільки сторони не перебувають в договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що поставлена відповідачеві теплова енергія на суму 23 587,10 грн. є безпідставно набутою, а отже, вимоги позивача про відшкодування її вартості на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Cуду України від 16.05.2011 у справі № 15/147/10, яка відповідно до положень статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (п. 2 ст. 614 ЦК України). Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів оплати заявленої до стягнення суми суду не представлено.

Враховуючи вищевикладене, дослідженими судом матеріалами справи підтверджується факт набуття, збереження майна (теплової енергії) відповідачем без достатньої правової підстави. Теплова енергія є специфічною товарною продукцією, яку неможливо повернути в натурі, отже відшкодуванню підлягає її вартість.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивачів щодо стягнення з відповідача суми вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 27 752,68 грн. нормативно та документально обґрунтованою, не спростованою відповідачем, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 614, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, Правилами з надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від мереж централізованого теплопостачання, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укртехсервіс" м. Харків (61003, м.Харків, пл.Конституції, 2/2, код ЄДРПОУ 23916055) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, на р/р № 26031303062313 в ФХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) суму основного боргу в розмірі 35506,67грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укртехсервіс" м. Харків (61003, м.Харків, пл.Конституції, 2/2, код ЄДРПОУ 23916055) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, на р/р № 26031303062313 в ФХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) вартість безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 27 752,68грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укртехсервіс" м. Харків (61003, м.Харків, пл.Конституції, 2/2, код ЄДРПОУ 23916055) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, на р/р № 260093022313 в ФХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) інфляційні нарахування в розмірі 6100,99 грн., 3% річних в розмірі 567,16 грн., пеню в розмірі 1106,14 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.05.2015 р.

Суддя А.М. Буракова

922/1754/15