Рішення

від 19.05.2015 по справі 926/641/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 926/641/15

За позовом Wojenkowski Wojciech - Zaklady Produkcji Cukierniczej "Vobro" (Войцех Воєнковський - Фабрики з виробництва кондитерських виробів "Вобро"), Польща, м.Бродниця

до приватного підприємства "Гренада Груп", м. Чернівці

про стягнення заборгованості у розмірі 14000 євро

Суддя Гурин М.О.

Представники:

від позивача - Янушевський Р., представник за довіреністю від 21.01.2015 р.;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Wojenkowski Wojciech - Zaklady Produkcji Cukierniczej "Vobro" звернувся з позовом до приватного підприємства "Гренада Груп" про стягнення заборгованості в сумі 14000,00 євро.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 22.10.2012р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу кондитерських виробів №02/10/ЕХР/2012, згідно якого позивач зобов'язався виготовляти запропонований асортимент продукції (попередньо погоджено в заявці) покупцю з максимально великими строками придатності та реалізації, а відповідач, у свою чергу, вести постійну планову роботу по розширенню продажу продукції "Вобро" на території України. Відповідно до п. 5.5.1. договору оплата за товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом банківського переводу на рахунок фабрики з виробництва кондитерських виробів "Вобро", указаному у реквізитах договору. Пунктом 5.3. договору передбачено що формою оплати є безготівковий розрахунок. Валюта розрахунку - євро. Сума договору складає 1000000 євро. Далі позивач вказує, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставив відповідачу товар на суму 36129,71 євро згідно розрахунку фактури FVE/2013/00097 та CMR 0595963 від 06.11.2013р. Однак, відповідач умови укладеного між сторонами договору виконав не належним чином, а саме не сплатив кошти за поставлену продукцію в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №2013-12-17/69801/1 від 17.12.2013р., №2013-12-23/50849/1 від 23.12.2013р., №2014-01-07/48923/1 від 07.01.2014р., №2014-01-20/37143/1 від 20.01.2014р., №2014-08-18/121754/1 від 18.08.2014р. на загальну суму 22129,71 євро, чим заборгував позивачу 14000 євро. Позивач стверджує, що з метою врегулювання спору, відповідачу було направлено досудову вимогу про сплату заборгованості, однак відповідач залишив її без відповіді та задоволення. У зв'язку з вищезазначеним, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 14000 євро, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову складає 338520,00 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 17.04.2015р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 05.05.2015р.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 05.05.2015 р. розгляд справи відкладено на 19.05.2015 р.

На день розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, своєї позиції до відома суду по суті заявлених вимог не довів, хоча повідомлявся про судові засідання належними чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, встановленою за Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На адресу суду повернувся поштовий конверт з повідомленням, надісланий відповідачу за юридичною адресою, з відміткою органу поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача і ненадання ним витребуваних документів у світлі достатності наданого судом часу для реалізації процесуальних прав останнім у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічний зміст викладений також й в частині першій статті 173 Господарського кодексу України.

Так, 22 жовтня 2012 року між Zaklady Produkcji Cukierniczej "VOBRO" (позивач по справі) та приватним підприємством "ГРЕНАДА ГРУП" (відповідач по справі) був укладений договір № 02/10/ЕХР/2012 за умовами якого позивач є безпосереднім виробником і власником ряду товарних знаків і займається виробництвом, рекламуванням і продажем своїх продуктів покупцю (відповідачу) який приймає і оплачує вартість поставленого продукту.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши договір № 02/10/ЕХР/2012, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевказане, договір № 02/10/ЕХР/2012 є дійсним.

Крім того, згідно ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" названий Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, в тому числі до питань підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

- якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення;

- у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

- у справі юридична особа - відповідач має місцезнаходження в Україні;

- в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

З приписів Закону України "Про міжнародне приватне право" вбачається, що спір, який розглядається судом, підлягає розгляду господарським судом України, адже юридична особа - відповідач має місцезнаходження в Україні; шкоду будо завдано на території України; майно, на яке можна накласти арешт, находиться саме на території України.

Згідно ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно з Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Постановою ВР N 3941-ХІІ від 04.02.94 ): у справах, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач.

Отже, за всіма можливими ознаками спір підлягає вирішенню у господарському суді України, зокрема, враховуючи правила про територіальну підсудність справ господарським судам України, встановлені ст.15 ГПК України - господарському суду Чернівецької області.

Пунктами 5.1., 5.3., 5.4., 5.5.1. договору визначено: "VOBRO поставляет продукцию по цене, согласованной в прайс-листе, как дополнение №1, к настоящему договору. Строк действия прайс-листа утверждается сторонами при подписании настоящего договора и действует до момента утверждения следующего, что применимо и далее, при последующих изменениях цен. Форма оплаты безналичный расчет. Валюта платежа - евро. Сумма договора 1000000 евро. Оплата за товар осуществляется в безналичной форме, путем банковского перевода на счет VOBRO, указанный в реквизитах договора».

Згідно статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач виконав свої зобов'язання по договору та поставив товар згідно умов договору, а відповідач прийняв товар на суму 36129,71 євро згідно фактури FVE/2013/00097 та CMR 0595963 від 06.11.2013 р.

Однак, відповідач, в порушення умов договору товар прийняв, але оплатив його вартість тільки частково на суму 22129,71 євро, що призвело до виникнення заборгованості на загальну суму 14000 євро.

Судом з достовірністю встановлено, що позивач виконав умови договору в повному обсязі, відповідач же в порушення умов договору за товар розрахувався частково, а відтак суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення боргу в сумі 14000,00 євро, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову складає 338520,00 грн. заснована на договірних відносинах між сторонами і є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 ГПК України ).

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту ст. 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 ГПК України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищевикладених норм та фактичних обставин справи, суд вважає що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Судові витрати покласти на відповідача з вини якого спір безпідставно доведено до вирішення в судовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства "ГРЕНАДА ГРУП" (58007, місто Чернівці, вул. Коломийська, 9А, код 36570478) на користь Wojenkowski Wojciech - Zaklady Produkcji Cukierniczej "VOBRO" (ul. Podgorna 78, Brodnicy, 87-300, Polska, Номер РЕГОН 005720733, P.p. Bank gospodarki Zywnosciowej S.A. PL 2030 0045 3110 0000 0010 8360) борг в сумі 14000,00 євро, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову складає 338520,00 грн. та 6771,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.05.2015 р.

Суддя М.О. Гурин