Постанова

від 18.05.2015 по справі 922/5544/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа № 922/5544/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Удовіченко А.Р. (директор), паспорт серія МК030606 від 19.10.95 р.;

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Титан", м. Мерефа, Харківський рн. (вх. №2042 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.15 року у справі № 922/5544/14

за позовом ТОВ "Інтелла", м. Харків

до ТОВ "Титан", м. Мерефа

про стягнення 38 635,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан", м. Мерефа про стягнення 38635,80 грн. В обґрунтування своєї правової позиції, позивач посилається на норми приписів ст.ст. 232, 265, 321 ГК України, ст.ст. 625 ЦК України. З урахуванням вищенаведених обставин та норм закону, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 16878,50 грн. (нарахована за період з 23.05.2014 р. по 22.10.2014 р.); індекс інфляції в розмірі 19223,38 грн. (нарахованої за період з травня 2014 р. по жовтень 2014 р.); 3% річних в розмірі 2533,92 грн. (нараховані за період з 23.05.2014 р. по 17.11.2014 р.). Також до стягнення заявлені понесені позивачем судові витрати по веденню даної справи.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.02.2015 року по справі № 922/5544/14 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Титан" на користь ТОВ "Інтелла" 16878,50 грн. пені; 19223,38 грн. індексу інфляції; 2533,92 грн. 3 % річних; 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що сторони договору поставки №И-5 від 01.04.2013 р.,що є предметом розгляду по даній справі, у п. 9.1. цього договору домовились про досудовий порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути з приводу виконання зобов'язань за ним.

Але всупереч даній домовленості позивач не направив апелянту претензію про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором поставки №И-5 від 01.04.2013 р. Таким чином, на думку відповідача, позивач порушив досудовий порядок врегулювання господарських спорів, що регулюється Розділом II ГПК України.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що зобов'язання за договором поставки №И-5 від 01.04.2013 р. були порушені не тільки апелянтом (в частині прострочення виконання зобов'язань з оплати поставлено товару), але і позивачем (в частині порушення встановленого договором досудового порядку врегулювання спорів, що виникають із нього.

Більш того, апелянт вважає, що суд порушив загальні принципи господарського судочинства: законності, змагальності та рівності сторін, оскільки доводи та пояснення апелянта, які були викладені у наданому суду відзиві та у судовому засіданні його представником судом взагалі не досліджувались, а лише зазначено "Відповідач в призначене судове засідання з'явився, проти позову заперечував повністю з підстав, викладених в наданому відзиві на позовну заяву", тоді як доводи та докази позивача, навпаки, у мотивувальній частині рішення викладено та оцінено повно та докладно.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги (про що свідчать поштові повідомлення про вручення, а.с. 98, 99) та те, що норми ст. 38 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, правову позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі, нових доказів сторонами не надано, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Харківської області від 07 липня 2014 року по справі №922/2044/14 за позовом ТОВ "Інтелла", м. Харків до ТОВ "Титан", м. Мерефа про стягнення 181098,13 грн., позов задоволено.

На виконання вищенаведеного рішення від 07.07.2014 року, 22 липня 2014 року господарським судом Харківської області було видано відповідний наказ, який направлено на адресу стягувача.

Наказ суду виконувався протягом тривалого часу, про що свідчать відповідні примірники платіжних доручень, а саме: № 8132 від 02.12.2014 року на суму 15000,00 грн., №8133 від 09.12.2014 року на суму 15000,00 грн., №8422 від 10.12.2014 року на суму 131098,13 грн., №4432 від 11.12.2014 року на суму 3621,97 грн., що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Зазначеним рішенням господарського суду Харківської області від 07 липня 2014 року по справі №922/2044/14 встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором поставки №И-5 від 01.04.2013 року.

Відповідно до п. 7.2. вищенаведеного Договору від 01.04.2013 року, сторони передбачили, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, позивачем заявлено до стягнення: пеню за період з 23.05.2014 р. по 22.10.2014 р. в розмірі 16878,50 грн., 3 % річних за період з 23.05.2014 р. по 17.11.2014 р. в розмірі 2533,92 грн. та індекс інфляції за період з травня 2014 р. по жовтень 2014 р. в розмірі 19223,38 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції перевірив заявлені позовні вимоги позивача в сумі 16878,50 грн. пені, 2533,92 грн. 3 % річних та 19223,38 грн. інфляційних та правомірно визнав їх обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Що стосується посилання скаржника на порушення позивачем п. 9.1. договору, яким сторони домовились про досудовий порядок вирішення суперечок та не направлення апелянту претензії про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором поставки №И-5 від 01.04.2013 року, таким чином, на думку відповідача, порушивши досудовий порядок врегулювання господарських спорів, що регулюється Розділом II ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 ГПК України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Як зазначено в Рішенні Конституційного суду України від 9 липня 2002 року у справі N1-2/2002, із змісту ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин.

Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України.

Так, відповідно до статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи , яка потребує такого захисту.

Крім того, п. 9.1 договору поставки №И-5 від 01.04.2013 року, передбачено, що спори, які виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Тобто, зазначеним пунктом договору не передбачено обов'язкове надсилання сторонами претензій.

Приймаючи до уваги зазначене судова колегія приходить до висновку , що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2015 року по справі №922/5544/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2015 року по справі № 922/5544/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.05.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.