Ухвала

від 19.05.2015 по справі 341/570/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 341/570/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1118/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Мельник І. І.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Меленко О.Є.

суддів Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.

секретаря Яковин М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду від 22 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Галицького районного суду від 22 травня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по договору позики від 19.07.2011 року в розмірі 417360 грн. та три проценти річних в розмірі 9947 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки по договору іпотеки від 19.07.2011 року, а саме об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок з належними господарськими будівлями і спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, Галицького району Івано-Франківської області, площею 0,2500 га., призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 відсоток готовності житлового будинку становить 66% та запланований в генплані літерою «А», господарські будівлі та споруди:два гаражі, зазначені в генплані літерою «Б» та «Г», сарай зазначений в генплані літерою «В».

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 229 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 3211 грн. 60 коп. на користь держави.

На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок з належними господарськими будівлями та спорудами набутий ОСОБА_3 під час перебування в шлюбі з ним ( ОСОБА_4.), а отже є спільною сумісною власністю подружжя. Однак, суд першої інстанції, в порушення вимог цивільно-процесуального законодавства не залучив його, як співвласника майна, що передане в іпотеку до участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також апелянт вказує, на безпідставність стягнення судом суми трьох відсотків річних, а саме 9 947, 00 грн. за рахунок предмета іпотеки, оскільки договором іпотеки, який був укладений між позивачем (ОСОБА_2) та відповідачем (ОСОБА_3) не передбачалося, що іпотекою забезпечується сплата 3% річних передбачених статтею 625 ЦК України, та суперечить статті 7 Закону України «Про іпотеку».

З цих підстав рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_4, як особа, що оскаржила рішення суду, сторони у справі та їх представники, будучи належно повідомленими про розгляд справи, до суду не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 19.07.2011 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 417360 грн., терміном повернення до 19.07.2012 року. Вказаний договір позики посвідчений приватним нотаріусом Коломийського МНО Маркеловою І.М., за реєстровим № 1770.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 19.07.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки (а.с.5-7), згідно з яким остання передала в іпотеку позивачу нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок з належними господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку. Що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Галицького району Івано-Франківської області.

Згідно п.1.3 договору іпотеки, об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок та земельна ділянка, що є предметом іпотеки належать іпотекодавцю (ОСОБА_3) на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Галицькою райдержадміністрацією, Івано-Франківської області 08.07.2011 року на підставі розпорядження Галицької райдержадміністрації, Івано-Франківської області від 10.02.2011 року №30 і зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №0104301-0013.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за договором позики отримати задоволення за рахунок майна, переданого в іпотеку згідно умов цього договору.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції, та не спростовано відповідачем, у встановлений в договорі строк, суму позики ОСОБА_3 не повернула, а тому на підставі наявних в матеріалах справи доказів, п.1.1. договору іпотеки та з врахуванням вимог ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. 16 ЦК України суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_2, та в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 за договором позики звернув стягнення на предмет іпотеки.

Посилання ОСОБА_4 на те, що предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак суд першої інстанції повинен був залучити його до участі у розгляді справи, і зазначене порушення є підставою для скасування рішення, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

За таких обставин, коли спільне сумісне майно подружжя передано в іпотеку без згоди одного з подружжя, що є порушенням вимог ст.ст.65 СК України, 578 ЦК України, ч.2 ст.6 ЗУ «Про іпотеку», такий договір підлягає визнанню недійсним.

Як вбачається з п.12 договору позики та п.12 договору іпотеки (т.1 а.с.4-7), такі були укладені ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою згодою чоловіка - ОСОБА_4.(апелянта), що дає підстави вважати, що ОСОБА_3 діяла в інтересах сім'ї.

Оскільки ОСОБА_4 стороною обох договорів не був, то й вимоги, що пов'язувалися позивачем з їх (договорів) невиконанням були заявлені тільки до боржника та іпотекодавця в одній особі - ОСОБА_3

Зважаючи на те, що ні сама ОСОБА_3, ні її представник рішення Галицького районного суду від 22 травня 2013 року не оскаржували, як і не оспорювали суми боргу, то слід вважати, що сама боржник визнає борг та не заперечує права позивача на задоволення своїх вимог за рахунок майна, переданого в іпотеку.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки ОСОБА_4 не доведено, що внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_3 порушено його права, апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які давали б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, та в силу приписів ч. 2 ст. 303 ЦПК України, розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід відхилити.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Галицького районного суду від 22 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.А. Девляшевський

Р.Й. Матківський