Постанова

від 20.05.2015 по справі 910/27773/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/27773/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Синиці О.Ф.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю

представників сторін : від позивача - Франчук А.В.

від відповідача - не з'явився.

Розглянувши Публічного акціонерного товариства

апеляційну скаргу "Вітаміни"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 10.02.2015 року

у справі № 910/27773/14 (суддя: Полякова К.В.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Вітаміни"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ел Ес"

про стягнення неустойки та збитків 50 767,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року позов Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ел Ес" про стягнення неустойки та збитків 50767,10 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ел Ес" (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 3; ідентифікаційний код 36941514) на користь Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська область, місто Умань, вулиця Ленінської "Іскри", 31; ідентифікаційний код 00480968) суму збитків у розмірі 12806 (дванадцять тисяч вісімсот шість) гривень 10 копійок, пеню у розмірі 7522 (сім тисяч п'ятсот двадцять дві) гривні 64 копійки та 731 (сімсот тридцять одну) гривню 59 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року в частині стягнення пені та судових витрат, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в розмірі 37155,00 грн. та судові витрати позивача в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судове засідання 20.05.2015 року представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "ВІТАМІНИ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ ЕЛ ЕС" (постачальник) укладено Договір поставки № 21, згідно якого та у відповідності зі Специфікацією (Додаток №1) до якого, відповідач зобов'язався поставити позивачу шафу вакуумну сушильну Memmert VO-200 з вакуумним модулем з насосом, Memmert РМР 200, з проведенням IQ/OQ валідації загальною вартістю (разом із валідацією) 102 073,00 грн.

Відповідно до п 2.2. Договору оплата за Товар проходить у два етапи: передплата у розмірі 50% від загальної суми по договору сплачується протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору, решта 50% сплачується протягом 3 днів з моменту підписання акту про введення в експлуатацію.

Згідно п. 2.3. Договору, строк поставки становить 60 днів з моменту передплати.

Так, на виконання вищезазначеного пункту договору, 08.10.2013 року позивачем проведена передплата у розмірі 51036,50 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №8946 від 08.10.2013 року.

Таким чином, кінцевою датою поставки Товару разом із проведенням валідації є 07 грудня 2013 року включно.

У порушення умов договору поставки, відповідач у встановлені строки не виконав, передбачену договором, валідацію, у зв'язку із чим, ПАТ "Вітаміни" самостійно здійснив таку валідацію, чим зазнав збитків у розмірі 12806,10 грн., тобто розміром, який дорівнює вартості валідації.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із письмовими вимогами щодо, спочатку, проведення валідації та у подальшому щодо сплати понесених витрат та суми пені.

Оскільки, зобов'язання за Договором Відповідачем не були виконані у повному обсязі, Публічне акціонерне товариство "Вітаміни" звернулось із даним позовом про стягнення збитків у розмірі 12086,10 грн. та заявивши до стягнення 37155,00 грн. пені за договором, 114,00 грн. 3% річних та 692,00 грн. інфляційної складової.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

30.09.2013 між сторонами укладено договір поставки №21, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та здійснив перерахування попередньої оплати за договором, як то передбачено пунктом 2.3 Договору поставки № 21.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив не здійснив валідацію поставленого товару, у зв'язку із чим таку валідацію здійснено покупцем самостійно за власний кошт, у підтвердження чого надав до суду платіжне доручення №1605 від 12.05.2014 на оплату валідації вакуум-сушильної шафи.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Як вбачається із матеріалів справи, у порушення умов договору, валідації поставленого товару, а саме шафи вакуумної сушильної Memmert VO-200 з вакуумним модулем з насосом, Memmert РМР 200.

Так, ПАТ "Вітаміни" здійснило валідацію шафи вакуумної сушильної Memmert VO-200 з вакуумним модулем з насосом, Memmert РМР 200, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.05.2014 та платіжним дорученням №1605 від 12.05.2014 на суму 12806,10 грн.

Сума збитків, заявлених позивачем до стягнення складається з вартості здійсненої валідації - 12806,10 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважжити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми збитків не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - відшкодування понесених витрат.

За своєю суттю обов'язок щодо відшкодування збитків, не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відшкодування понесених витрат - збитків не є за своєю суттю грошовим зобов'язанням внаслідок порушення договір зобов'язань, тому суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму збитків у розмірі 12806,10 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року «Про деяки питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначачено, що зобов'язання, пов'язане з поставкою товару, виконанням робіт або наданням послуг є не грошовим зобов'язанням.

Сторони п.7.1. Договору погодили, що за порушення зобов'язань, передбачено штрафні санкції у розмірі 0,2% суми договору за кожен день прострочення, але не нижче облікової ставки НБУ.

Отже, фактично договором поставки передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору щодо негрошового зобов'язання у вигляді сплати пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 та ст. 629 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В основу оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені покладено висновок суду про те, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Однак, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, колегія погоджується з доводами скаржника про те, що право на стягнення з боржника (постачальника) пені в розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за весь час прострочення виникло у позивача на підставі п.7.1 договору, яке підлягає виконанню сторонами. Адже, з матеріалів справи не вбачається визнання недійсним вказаного пункту договору у встановленому порядку.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що у відповідності до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо неможливості застосування розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки, є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, а також порушують принцип презумпції правомірності правочину, викладений у статті 204 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення неустойки у розмірі 0,2% від вартості непоставленого у строк товару у сумі 37155,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У Постановах Верховного суду України, на які посилався суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення, йдеться про правовідносини, що випливають саме з грошових зобов'язань, відповідачі по зазначених справах були зобов'язані сплатити певні кошти на користь позивача. Тобто зміст правовідносин був інший, ніж по даній справі.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів дійша висновку про зміну рішення суду першох інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2015 року у справі №910/27773/14 змінити. П. 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ел Ес" (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 3; ідентифікаційний код 36941514) на користь Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська область, місто Умань, вулиця Ленінської "Іскри", 31; ідентифікаційний код 00480968) суму збитків у розмірі 12806 (дванадцять тисяч вісімсот шість) гривень 10 копійок, пеню у розмірі 37155 (тридцять сім тисяч сто п'ятдесят п'ять) гривень 00 копійки та 1797 (одну тисячу сімсот дев'яносто сім) гривень 95 копійок витрат зі сплати судового збору.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ел Ес" (03148, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 3; ідентифікаційний код 36941514) на користь Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська область, місто Умань, вулиця Ленінської "Іскри", 31; ідентифікаційний код 00480968) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

4. Справу № 910/27773/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

О.Ф. Синиця

Повний текст постанови складено 20.05.2015 року.