Постанова

від 13.05.2015 по справі 908/3994/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 908/3994/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Післегіна А.А., дов. б/н від 01.10.2014 р., ОСОБА_2, директор, протокол №1 від 17.04.2006 р.

відповідача - ОСОБА_3, свідоцтво №950 від 17.04.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1394 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 06.02.2015 року у справі № 908/3994/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТ М", м. Запоріжжя,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя,

про визнання договору недійсним та витребування майна

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРТ М" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відповідача, про : 1) визнання недійсним укладеного сторонами договору № 1 від 23.01.2007р. про передачу майна у строкове безоплатне користування; 2) витребування у відповідача на користь позивача наступного майна: підстанції КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж вартістю 41530 грн., кабелю броньованого 3х120 АПБП кількістю 300 метрів вартістю 89574 грн., трансформатора ТМ 630 У потужністю 630 кВт (б/у) вартістю 45000 грн. .

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.02.2015 року у справі № 908/3994/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Боєва О.С., суддя Азізбекян Т.А., суддя Сушко Л.М.) позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір № 1 від 23.01.2007 р. про передачу майна у строкове безоплатне користування, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРТ М" та Приватним підприємцем ОСОБА_4.

Витребувано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТ М" наступне майно:

- підстанцію КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж - 1 шт.;

- кабель броньований 3х120 АПБП - 300 метрів;

- трансформатор ТМ 630 У 630 кВт - 1 шт.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТ М" витрати зі сплати судового збору у розмірі 4740,08 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги обгрунтовує тим, що договір № 1 від 23.01.2007 р. та акт приймання-передачі в оренду обладнання, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, м. Запоріжжя, до договору № 1 від 23.01.2007 року не підписувалися і зазначені договір та акт у відповідача відсутні. Вказані обставини визнаються сторонами, у зв"язку з чим, в силу частини статті 35 ГПК України вони не підлягають доказуванню.

Таким чином, як вважає відповідач, неукладений договір не може бути визнаний недійсним і відсутність події його вчинення сторонами виключає можливість застосування реституції в порядку статті 216 ЦК України як наслідку недійсності такого правочину.

Також вказує на те, що жоден із наданих позивачем документів не містить підтвердження того, що спірне майно коли-небудь постійно або тимчасово знаходилось в розпорядженні відповідача або розташовувалося за адресою м. Запоріжжя, АДРЕСА_4 і таке місцезнаходження спірного майна не зазначено ані в накладних на ім'я ОСОБА_2, ані в cтатутних документах ТОВ «Март М» (в т.ч. в протоколі або в акті приймання майна до статутного фонду), ані в договорі оренди між ОСОБА_2 та ТОВ «Март М» від 30.04.2006 р. чи акті приймання-передачі до нього. Так само у листах ВАТ «Запоріжжяобленерго» в порівнянні з договором № 1 від 23.01.2007 року та актом приймання-передачі до нього йдеться про різні адреси: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, що не дає змоги ідентифікувати спірне майно.

Тобто позивач не надав доказів, які б дозволили ідентифікувати майно, яке він вимагає повернути, а відтак неможливо визначити майно, яке позивач хоче витребувати у відповідача

Крім того, зазначає, що якщо суд дійшов висновку про укладення сторонами договору №1від 23.01.2007 року, то це вказує на обізнаність позивача із цим договором з дня його укладання, тобто з 23.01.2007 р., при цьому, позовну заяву про визнання недійсним цього договору було заявлено лише у жовтні 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 25.03.2015 року на 14:30 год.

23.03.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№4662 від 23.03.2015 року).

У судовому засіданні 25.03.2015 року було оголошено перерву до 12:30 06.04.2015 року.

02.04.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав письмові пояснення нормативно-правової та фактичної обгрунтованості відзиву на апеляційну скаргу (вх.№5337 від 02.04.2015 року).

06.04.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№5433 від 06.04.2015 року).

У судовому засіданні 06.04.2015 року було оголошено перерву до 16:00 13.05.2015 року.

08.05.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№7294 від 08.05.2015 року).

Представник відповідача в судових засіданнях 25.03.2015 року, 06.04.2015 року та 13.05.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу ( з урахуванням додаткових пояснень до відзиву на апеляційну скаргу) та його представники у судових засіданнях 25.03.2015 року, 06.04.2015 року та 13.05.2015 року проти її доводів заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовують тим, що ВАТ «Запоріжжяобленерго» у своїй офіційній відповіді директору ТОВ «Март М » ОСОБА_2 надало інформацію про те, що право користування ТП-1/304 (ТМ -630 кВА), підтверджено наступними документами: договір оренди від 23.01..2007р. №1, укладений між ТОВ «Март М» та ПП ОСОБА_4 та акт прийому передачі в оренду обладнання (Підстанція КТПГС, кабель броньований АПБП 3*120 (300 метрів), трансформатор ТМ-630 У), розташованого за адресою: АДРЕСА_4, м. Запоріжжя , згідно договору від 23.01.2007 року.

Отже, за твердженням позивача, відповідач не тільки підписав спірний договір, а й надав його ВАТ «Запоріжжяобленерго» для отримання технічних умов для підключення електропостачання, а тому неможливо застосовувати частину 1 статті 35 ГПК, оскільки позивач не визнає факту непідписання відповідачем договору, а навпаки підтверджує доказами факт виконання договору-передачі майна, а також фактичне користування переданим майном.

Крім того, позивач зазначає, що він дізнався про порушення свого права саме з листів ВАТ «Запоріжжяобленегро», коли виявив бажання отримати технічні умови для підключення до систем електропостачання і до цього часу відповідач жодним чином не повідомляв про існування договору оренди від 23.01..2007р. №1, проте фактично користувався майном за оспорюваним договором у спосіб та порядок, встановлений саме договором, що суперечить ч.2 ст. 829 ЦК України. Таким чином, за висновком позивача, посилання відповідача про необхідність застосування строків позовної давності не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Також позивач зазначає, що факт перебування у статутному фонді Товариства спірної станції КТПГС з кабельним вводом для міських електричних мереж підтверджеється протоколом № 1 установчих зборів ТОВ "МартМ" та складеним на його виконання актом приймання-передачі на суму 60000,00 грн.

При цьому, ідентифікація зазначеного майна здійснена у відповіді ВАТ "Запоріжжяобленерго" на адресу директора ТОВ "МартМ" ОСОБА_2, в якому енергопостачальна організація повідомила ТОВ "МАРТ М" не тільки про те, що ОСОБА_5 використовує ТП 43/304, а і той факт, що Підстанція КТПГС з Трансформатором ТМ-630, які вказані в акті прийому передачі в оренду обладнання, мають диспетчерський номер ТП-43/304ГГМ-бЗОкВА), а кабель броньований АПБП 3x120 має наступну диспетчерську назву Ф-43 КЛ-ЮкВ ТП-43/304. Також ВАТ "Запоріжжяобленерго" підтвердило, що майно, яке було отримано ОСОБА_5 за оспорюваним договором, забезпечується електроенергією на підставі договору про постачання електроенергії від 30.04.2010р № 11729 між ВАТ "Запоріжжя обленерго " та ПП ОСОБА_5 та використовується ним для електрозабезпечення ділянки по збору та переробці зерна, за адресою: пров. Зустрічний 18 у м. Запоріжжі.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях до апеляційної скарги, відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до відзиву доводів відповідача та позивача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до протоколу установчих зборів Товариство з обмеженою відповідальністю "Март М" від 17.04.2006 року №1 громадянином України ОСОБА_2 та громадянином України ОСОБА_4 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Март М"; затверджено Статут товариства, затверджено акт приймання-передачі майна на суму статутного капіталу-60000,00 грн. та частки внесків учасників до статутного капіталу: ОСОБА_4 - на суму 30000,00 грн., ОСОБА_2 - на суму 30000,00 грн. згідно з актом приймання-передачі майна для формування установчого капіталу ТОВ "Март М"; затверджено директором ТОВ "Март М" ОСОБА_2

У пункті 4.5. Статуту ТОВ "Март М" зазначено, що ОСОБА_4 вносить до статутного капіталу майнові кошти у вигляді нерухомого майна : Склад інв. №42100005, розташований за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_6 який належить йому на підставі Договору купівлі продажу нерухомості посвідченому 31 липня 2004 року, Нарохою Ольгою Василівною, приватним нотаріусом Запорізького міського округу, вартістю 30 000 грн.

ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу майнові кошти у вигляді нерухомого майна : Підстанції КТПГС з кабельним вводом. для прохідної для міських електричних мереж, яка належить йому на підставі таких документів: накладна № 228 від 27 травня 2005 року, рахунок № 297 від 27 травня 2005 року та квитанції до прибуткового касового ордеру № 175 від 27 травня 2005 року на сумму 30000 гривень

З ксерокопії договору, наданого позивачем до позову, вбачається, що 23.01.2007 р. між ТОВ "МАРТ М" в особі директора ОСОБА_2, орендодавцем, та Приватним підприємцем ОСОБА_4, орендарем, було укладено договір № 1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове безоплатне користування КТП з кабельними мережами, розташовану: АДРЕСА_4, м. Запоріжжя (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що передача КТП з кабельними мережами в оренду не тягне за собою передачу права власності, власником майна залишається орендодавець.

Згідно з п. 3.2. договору орендодавець зобов'язався передати орендоване майно, зазначене в пункті 1.1. за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 4.3. договору даний договір вступає в силу з 01.01.2007р. та діє до 31.01.2008 р.

У пункті 4.4 договору встановлено, що він вважається продовженим на наступний рік, якщо жодна зі сторін не заявить вимогу про зміну або розірвання за 20 календарних днів до закінчення строку його дії.

Згідно з ксерокопією акта приймання-передачі в оренду обладнання, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, м. Запоріжжя, ТОВ "МАРТ М" було передано, а ПП ОСОБА_4 прийнято: підстанцію КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж - 1шт., кабель броньований АПБП 3х120 - 300 метрів, трансформатор ТМ 630У - 630 кВт - 1 шт.

Між тим, згідно з договором оренди майна від 30.04.2006 року, укладеним між гр-м ОСОБА_8, орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Март М", орендарем, Кабель броньований 3х120 АПБП в кількості 300 метрів; трансформатор ТМ 630У 1- 630 кВт. були передані позивачу в тимчасове безоплатне користування.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що 2013 року позивач виявив намір розпочати використання для ведення власної діяльності належного йому майна - трансформаторної підстанції з трансформатором, а також броньованого кабелю, та дізнався, що зазначене майно використовується відповідачем на підставі договору № 1 від 23.01.2007р., за яким майно передано відповідачу у строкове безоплатне користування. Однак, за твердженням позивача, жодних подібних договорів позивач з відповідачем не укладали. В подальшому в ході розгляду справи позивач стверджував, що не укладав із відповідачем договору № 1 від 23.01.2007 р., не підписував його, не передавав ФОП ОСОБА_4 трансформаторну підстанцію, 300 м броньованого кабелю та трансформатор за актом приймання-передачі в оренду обладнання згідно з договором від 23.01.2007 р. № 1, не підписував акт приймання-передачі в оренду обладнання згідно з договором від 23.01.2007 р. № 1.

Крім того, позивачем не було надано ані місцевому господарському суду, ані апеляційному господарському суду оригінали договору № 1 від 23.01.2007 р. та акту прийому-передачі в оренду обладнання згідно договору від 23.01.2007 р. № 1.

За своєю правовою природою договір № 1 є договором позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (стаття 827 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, згідно з ч. 2 ст. 829 Цивільного кодексу України юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Разом з цим, відповідно до пункту 1.3 Статуту ТОВ "Март М" учасником товариства є ОСОБА_2, а також громадянин України ОСОБА_4 Таким чином, перехід майна юридичної особи - ТОВ "Март М", у володіння та користування її засновника - ПП ОСОБА_5, є незаконним.

За твердженням позивача, безоплатна передача майна товариством будь-яким особам суперечить меті створення та діяльності товариства в силу приписів частини 2 пункту 2.1 Статуту ТОВ "Март М".

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У зв'язку з цим, на підставі статей 16, 203, 215, 216, 228, 236, 258, 829, 1212, 1213 Цивільного кодексу України позивач просить визнати недійсним договір № 1 від 23.01.2007 року та витребувати у відповідача передане за цим договором майно.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що договір №1 від 23.01.2007 року з боку орендаря підписано приватним підприємцем ОСОБА_4 В той же час, відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТ М", затвердженого установчими зборами ТОВ "МАРТ М" згідно протоколу № 1 від 17.04.2006 р., та зареєстрованого 19.04.2006 р. номер запису 11031020000013082, ОСОБА_4 є одним із учасників товариства (п. 1.3 Статуту).

Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, зміст договору № 1 від 23.01.2007 року про передачу учаснику ТОВ "Март М" - ОСОБА_4, у строкове безоплатне користування майно суперечить приписам ч. 2 ст. 829 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначив господарський суд першої інстанції, зміст договору суперечить і меті створення та діяльності товариства, оскільки згідно з частиною 2 пункту 2.1 Статуту ТОВ "Март М" однією із цілей діяльності товариства є одержання прибутку.

Також місцевий господарський суд вказував на те, що оскільки спірний правочин визнано недійсним, то відповідно до приписів ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передане за цим договором майно підлягає витребуванню у відповідача на користь позивача.

При цьому, оскільки в договорі вартість майна не встановлена, визначити її вартість виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору, не є можливим, позивачем вартість майна зазначена у позовних вимогах не доведена, так як визначена станом не на час укладення договору, а станом на вересень 2014 року (експертний висновок №ОИ-541 від 25.09.2014 року), за висновком місцевого господарського суду, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме без зазначення вартості майна.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Між тим, згідно ч. 2 ст. 828 ЦК України, договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі.

На підставі ч. 1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором! найму.

Отже, договір позички, так само як і договір найму (оренди) може бути як реальним, так і консенсуальним, але в будь-якому випадку передання майна в користування має бути підтверджено складанням відповідного документу (акту приймання-передачі).

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У пункті 2.6. Постанови Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту.

Відтак, цілком правильним є висновок, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

При цьому факт укладання договору позивач заперечує.

Окрім цього, як вже зазначалося та вбачається з ксерокопії договору оренди №1 від 23.01.2007 року за актом приймання-передачі в оренду обладнання, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, м. Запоріжжя, ТОВ "МАРТ М" було передано, а ПП ОСОБА_4 прийнято: підстанцію КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж - 1шт., кабель броньований АПБП 3х120 - 300 метрів, трансформатор ТМ 630У - 630 кВт - 1 шт.

Позивач в позовній заяві стверджує, що за договором №1 від 23.01.2007 року відповідачу безоплатно було передано саме те майно, яке передавалось учасниками ТОВ "Март М" до статутного капіталу цього товариства та що саме це майно він просить витребувати у відповідача.

Так, у пункті 4.5. Статуту ТОВ "Март М" зазначено, що ОСОБА_4 вносить до статутного капіталу майнові кошти у вигляді нерухомого майна : Склад інв. №42100005, розташований за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_6 який належить йому на підставі договору купівлі продажу нерухомості посвідченому 31 липня 2004 року, Нарохою Ольгою Василівною, приватним нотаріусом Запорізького міського округу, вартістю 30 000 грн.

ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу майнові кошти у вигляді нерухомого майна : підстанції КТПГС з кабельним вводом. для прохідної для міських електричних мереж, яка належить йому на підставі таких документів: накладна № 288 від 27 травня 2005 року, рахунок № 297 від 27 травня 2005 року та квитанції до прибуткового касового ордеру № 175 від 27 травня 2005 року на суму 30000 гривень

Однак, надані позивачем документи не містять даних про те, що передане у статутний капітал ТОВ "Март М" майно коли-небудь знаходилось в розпорядженні відповідача або розташовувалося за адресою м. Запоріжжя, АДРЕСА_4 і таке місцезнаходження спірного майна не зазначено ані в накладних на ім'я ОСОБА_2, ані в Статутних документах ТОВ «Март М», в тому числі в протоколі або в акті приймання майна до статутного фонду, ані в договорі оренди між ТОВ «Март М» та ФОП ОСОБА_4 від 23.01.2007 р. чи акті приймання-передачі до нього.

Крім того, у листах ВАТ «Запоріжжяобленерго», на які посилається позивач як на доказ ідентифікації спірного майна, та у договорі № 1 від 23.01.2007 року і акті приймання-передачі до нього містяться різні адреси місцезнаходження майна: АДРЕСА_4 - у листі та АДРЕСА_5 - у договорі, що не дає змоги ідентифікувати спірне майно. При цьому, таке листування позивача не може бути належними та допустимими доказами ідентифікації спірного майна.

До того ж, трансформатор типу ТМ 630 У-1 має ряд ознак, за якими його можна ідентифікувати, що передбачено ГОСТ 11677-85 «Трансформатори силові. Загальні технічні умови», в п. 8.1.2. розділу 8 «Маркування. Упаковка, транспортування та зберігання».

Певні ідентифікуючи ознаки має містити також і кабель броньований АПБП 3х120 та підстанція КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж (паспорт заводу виробника, серійний номер випуску тощо).

Однак позивачем не надано доказів передачі трансформатора ТМ 630 У-1, кабелю броньованого АПБП 3х120 та підстанції КТПГС з кабельним вводом прохідна для міських мереж, які б містили зазначені вище індивідуалізуючи ознаки, до статутного капіталу ТОВ «Март М» та доказів подальшої передачі саме цього майна за договором № 1 від 23.01.2007 року.

У спірному питанні відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірний договір укладався, а витребуване позивачем майно взагалі передавалося відповідачу. Принаймні позивач спростовує факт укладення договору та передання майна, а також підписання договору № 1 від 23.01.2007 р. та акту приймання-передачі до нього, оригінали даних документів відсутні.

При цьому наявні в матеріалах справи ксерокопії договору № 1 від 23.01.2007

р. та акту прийому-передачі до нього не можуть бути розцінені як належні та допустимі докази в розумінні ст. 32, 34, 36 ГПК України. Таким чином, не підтверджується матеріалами справи факт укладення між сторонами спірного договору та, відповідно, заволодіння відповідачем спірним майном, як наслідок його передання в користування.

Вказані обставини виключають можливість визнання недійсним договору № 1 від 23.01.2007 р. та витребування спірного майна в порядку ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

Окрім цього, з тексту ксерокопії договору № 1 від 23.01.2007 р. вбачається, що його підписали дві особи: з одного боку - ТОВ "Март", з іншого боку - ПП Снадчук.

Однак позивач не пояснив, яким чином ТОВ "Март" співвідноситься з ТОВ "Март".

Також слід зазначити, що в позовній заві позивач не довів у встановленому порядку належність йому на праві власності спірного майна, так як статутними документами ТОВ «Март М», а саме Статутом та Актом передбачено, що до статутного фонду товариства передано виключно Підстанцію КТПГС з кабельним вводом вартістю З0 000,00 грн.

Відомості про належність ТОВ «Март М» 300 м броньованого кабелю та трансформатора у матеріалах справи відсутні, що є самостійною підставою для відмови в позові у відповідній частині.

Таким чином, позивач не довів факту передачі відповідачеві у безоплатне користування за договором № 1 від 23.01.2007 року саме того майна, яке вносилось учасниками до статутного капіталу ТОВ «Март М», у зв"язку з чим не довів порушення при укладенні цього договору вимог статті частини 2 статті 829 Цивільного кодексу України.

У звязку із зазначеним позовна вимога про визнання недійсним договору № 1 від 23.01.2007 року задоволенню не підлягає.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення його права, то відсутні правові підстави для застосування позовної давності до позовних вимог у даній справі.

Крім того, позовна вимога про витребування у відповідача на користь позивача майна, за висновком колегії суддів, не підлягає задоволенню також з наступних підстав.

Витребувати можливо лише майно, визначене індивідуальними ознаками, тоді як позивач не надав доказів, які б дозволили ідентифікувати майно, яке він просить витребувати у відповідача, про що вже було зазначено.

При цьому, у висновках Верховного Суду України, викладених в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, зазначено про те, що якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл.83 ЦК України .

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч.1 ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Крім того, позивач в обгрунтування зазначеної частини позову посилається як на положення статті 216 Цивільного кодексу України, яка регулює правові наслідки недійсності правочину, зокрема, реституцію, а також на положення статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, які регулюють повернення безпідставно набутого майна.

Однак, у зв"язку із відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним, про що зазначалося вище, відсутні і підстави для застосування реституції в порядку статті 216 Цивільного кодексу України.

Не можуть бути застосовані і положення статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України Цивільного кодексу України, так як за цими статтями поверненню підлягає безпідставно набуте майно, тоді як позивач у позовній заяві сам стверджує про набуття спірного майна відповідачем на підставі договору оренди № 1 від 23.01.2007 року, тобто на відповідній правовій підставі.

Також слід зазначити, що посилання позивача в обгрунтування позовної вимоги про витребування майна одночасно на норми двох інститутів Цивільного права- реституції та віндикації є необгрунтованим, так як вказані інститути права мають різну правову природу, оскільки реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який на відміну віндикації настає незалежно від наявності вини сторін правочину в тому, що правочин є недійсним .

Вимоги (позови) про реституцію і віндикацію конкретної речі мають не лише різну (зобов'язальну і речово-правову) правову природу. Різними є також їх суб'єктний склад (сторони правочину - у реституції; власник з незаконним володільцем -у віндикації), предмет доказування (недійсність правочину у реституції і наявність речового права- у віндикації) і навіть предмети (реституція, на відміну від віндикації, передбачає грошову компенсацію) та позовна давність (частини З,4 ст. 258, частини 2, 3 ст. 261, ст. 257 ЦК України). Все це - наслідок різноманітності правових режимів речових і зобов'язальних прав .

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким в позові слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.02.2015 року у справі № 908/3994/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТ М" (69120, м. Запоріжжя, вул. Вороніна, буд. 29-а, кв. 53; код ЄДРПОУ 34317342) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (69120, АДРЕСА_2; ідентиф.код НОМЕР_1) 2371,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.05.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.