Рішення

від 07.02.2007 по справі 11/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/18

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

07.02.07 р.                                                                               Справа № 11/18                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Пальчак О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" м. Вінниця

до відповідача дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" Кальчицький елеватор ст. Кальчик

про стягнення 116289 грн.

за участю:

представників сторін:

від позивача Приходьмо В.В. - юрисконсульт

від відповідача Булко Ю.Н. – директор, Габова Ю.Ю. - юрисконсульт

З урахуванням складності справи та витребування важливих доказів, про існування яких  суд дізнався вже під час процесу, строк вирішення спору було продовжено на один місяць за приписами частини третьої ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні у межах процесуальних строків передбачених статтею 77 ГПК України з 11 год. 20 хв. 06.02.07р. до 15 год. 07.02.07р. було оголошено перерву.

Суть спору:

Заявлені вимоги про стягнення збитків у зв'язку зі втратою вартості майна в розмірі 116289 грн. згідно договору складського зберігання №35 від 02.09.05р.  

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши на відсутність своєї вини у погіршенні якісних показників зерна, що знаходилось у нього на зберіганні, та властивості самого зерна, про які йому не було відомо при прийнятті його на зберігання.

Також відповідач звернувся зі зустрічним позовом, в якому просив стягнути 16366,58грн. заборгованості за надані послуги по зберіганню з  товариства з обмеженою відповідальністю “Азовська продовольча компанія”. Зустрічну позовну заяву прийнято судом для сумісного розгляду з первісним позовом згідно вимог статті 60 ГПК України.

Позивач за первісним позовом відхилив зустрічний позов, посилаючись на відсутність правових підстав вимагати оплати за послуги, надані неналежним чином.

З'ясувавши  фактичні  обставини справи, докази на їх підтвердження, приймаючи до уваги доводи сторін та вказівки касаційної інстанції, суд встановив:

Як свідчать докази у справі, 02.09.2005р. між сторонами було укладено договір складського зберігання № 35, відповідно до умов якого відповідач зобов'язується за оплату зберігати передане позивачем зерно на умовах вказаного договору у обумовленому асортименті та запланованій кількості строком до 31.12.2005р.; забезпечити схоронність вказаного зерна та за першою вимогою поклажодавця відпустити йому зерно зі свого складу з фактичними показниками якості, що відрізняються від показників, зазначених у складських документах на величину, що не перевищує допустимі державними стандартами розходження.

Позивач здав, а відповідач прийняв на зберігання згідно квитанції № 39 від 02.09.2005р. та карткою аналізу зерна від 02.09.2005р. зерно пшениці третього класу в кількості 1326,179 тон. з визначеними показниками якості, в тому числі за показником клейковини –23,0 з якістю 90 ІДК, загальною вартістю 711126грн.

Відповідач повернув позивачу зі зберігання 775,260 тн пшениці, що за якісними показниками відповідають показникам не третього, а четвертого класу.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, вартість пшениці за ринковими цінами в зв'язку зі зміною її якісних показників знизилась на 116289грн., що складають збитки позивача за первісним позовом.

Відповідачем, на його думку, за первісним позовом надані всі необхідні докази щодо відсутності його вини у зміні показників клейковини та додержання належних умов зберігання зерна пшениці.

Надавши правову кваліфікацію  відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, слід зазначити наступне:

Загальні положення про зберігання містяться у статті 936 ЦК України за якою за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зазначення у договорі про підписання його з протоколом розбіжностей свідчить про пропозицію сторони укласти його на інших умовах, ніж їй було запропоновано.

Однак матеріали справи не містять тексту протоколу розбіжностей, відсутній зміст пропозицій сторони, що склала протокол розбіжностей, прийняття цих пропозицій іншою стороною та, відповідно, досягнення сторонами згоди щодо умов договору.

Згідно вимог статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмової формі у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України.

За приписами цієї статті зазначено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.  

Позивач повідомив суд про те, що відповідач відмовляється надати суду оформлений обома сторонами протокол розбіжностей до договору зберігання №35 від 02.09.05р.

За такими обставинами він вважає, що його позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону, а не на умовах договору зберігання, в той  же час вимоги відповідача по його зустрічному позові, мають обґрунтування існуючого додатку до договору зберігання №35 від 02.09.05р.,який за відсутністю протоколу розбіжностей не можна вважати укладеним. Таким чином зустрічні вимоги відповідача безпідставні та необґрунтовані.

Уточнення позивача є по суті зміною предмету спору, зокрема матеріально-правової вимоги до відповідача. Однак підстави позову залишаються не змінними.

Стаття 954 ЦК України визначає зберігання за законом. На підставі закону, зберігання здійснюється тоді, коли сторони в будь-якій формі не виражали волю на встановлення правовідносин щодо зберігання, але такі правовідносини виникли на підставі інших юридичних фактів, передбачених законом.

Вимоги статті 10 ГПК України передбачають досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення певної категорії господарських договорів. Спори, які виникають при укладені господарських договорів ( переддоговірні спори) можуть бути передані на вирішення господарського суду за умовами спільної згоди на це сторін, які цей договір мають намір укласти. Спільної згоди, висловленої у письмовій формі на час розгляду спору сторонами не надано.

Таким чином відсутність у договорі всіх його істотних умов не робить такий договір не укладеним при погодженні сторін на його підписання відповідно до вимог закону, та, якщо істотні умови, які відсутні у договорі, не роблять договір таким, що не відповідає закону.

Волевиявлення сторін на укладання договору зберігання №35 від 09.02.05р. підтверджується фактом передачі речі за її індивідуально-визначеними ознаками на зберігання і головне, що ця подія відбулася.

Тобто, дії сторін спрямовані на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків за договором зберігання. А тому посилання позивача на відсутність волі сторін на укладання договору зберігання та виникнення зберігання на підставі закону необґрунтовано і спростовуються фактичними обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Незважаючи на ці обставини позивач наполягає на тому, що зберігання пшениці здійснювалося відповідачем на підставі складської квитанції №39 від 02.09.05р.серії АГ № 020177.

У якості неналежного виконання своїх обов'язків по зберіганню та заподіяння йому збитків від втрати вартості пшениці, позивач посилається на наступні докази:

-          картку аналізу зерна №1 від 02.09.05р.;

-          лист відповідача №188 від 08.12.05р.;

-          акти відібрання зразків від 11.11.05р., 14.11.05р., 15.11.05р.;

-          узагальнена відомість атестованої виробничо-технологічної лабораторії ЗАТ "Донецький комбінат хлібопродуктів №1";

-          розпорядження на підробку зараженої відповідачем пшениці від 16.11.05р;

-          відповідь відповідача на претензію №194 від 26.12.05р;

-          лист відповідача №8 від 25.01.06р;

-          посвідчення Державної хлібної інспекції Донецької області №3054, №3055, №3056;

-          товарно-транспортні накладні, виписані відповідачем на загальну вагу 310тн 260 кг;

-          лист Державної хлібної інспекції Донецької області №01-6/54 від 05.12.05р.;

-          акт ЗАТ "Донецький комбінат хлібопродуктів №1"

Частина перша статті 957 ЦК України визначаючи договір складського зберігання, нічим не доповнює загальне визначення договору зберігання, яке наводиться в статті 936 ЦК України. Але ж стаття 936 ГЦК України у частині другої передбачає можливість укладення договору зберігання як консенсуального. Стаття 957 ЦК України такої можливості не передбачає. Проте, неправильним було б твердження про те, що ця стаття виключає укладення договору складського зберігання як консенсуального. Немає підстав і для твердження про те, що із частини першої статті 957 ЦК України чи суті відносин щодо складського зберігання випливає неможливість відступлень від визначення договору складського зберігання як реального.

Договір складського зберігання зерна також визначається в частині другої статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" як реальний ("за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна").

Встановлюється вимога про укладення договору складського зберігання в письмовій формі. Проте, така вимога вважається виконаною, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом, до яких належать документи, зазначені в частині першої статті 961 ЦК України. Це – дещо більш жорсткі вимоги до форми договору зберігання на товарному складі, ніж встановлені загальним правилом абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України.

Складською квитанцією підтверджується прийняття товару на зберігання товарним складом. Сертифіковані товарні склади на підтвердження укладення договору зберігання видають просте складське свідоцтво або подвійне складське свідоцтво.

Умови складського зберігання товару за сертифікованому складі загального користування визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу (частина третя статті 10 Закону України " Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва").

Судом досліджено складську квитанцію №39 від 02.09.05р. на предмет відповідності її вимогам статті 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" і як можливий  спосіб захисту порушеного права на які посилається позивач за первісним позовом.

Однак квитанція не містить посилання на накладні(товарно-транспортні накладні, як єдиний первинний документ і яка є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та прибуткувати їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку на підставі яких було передано пшеницю третього класу на зберігання.

Документ, що не відповідає вимогам статті 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва") не є простим свідоцтвом.

Крім того в неї зазначено, що зберігання пшениці здійснюється на підставі договору зберігання від 02.09.05р. за №35.

Таким чином пшениця була передана не за складською квитанцією, а згідно умов укладено між сторонами договору зберігання.

Питання відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві знайшло своє відображення у статті 951 ЦК України, яка формулює спеціальне правило щодо меж відповідальності зберігача за незбереження речі, прийнятої на зберігання. Загальним правилом щодо частини першої статті 951 ЦК України є положення статті 22 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 22 ЦК України положення цієї статті про склад збитків застосовується як норми прямої дії, якщо інше не передбачено договором або законом. Інше встановлюється частиною першою статті 951 ЦК України, яка виключає застосування загального правила частини другої статті 22 ЦК України про склад збитків. Отже правило про межи відповідальності  зберігача, встановлене частиною першою статті 951 ЦК України, підлягає переважному застосуванню перед частиною другою статті 22 ЦК України.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачі) або пошкодженням речі, відшкодуються зберігачем:

1)          у разі втрати(нестачі) речі – у розмірі її вартості;

2)          у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

При відшкодуванні зберігачем суми, на яку зменшилась вартість речі, яка була передана на зберігання та була пошкоджена, поклажодавцеві надається право відмовитися від речі та вимагати відшкодування її вартості, якщо внаслідок ушкодження якість речі змінилась настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням.

Підпунктами 5.1,5.3 розділу п'ятого договору зберігання №35 від 02.09.05р. сторони визначили міру відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На позивачеві лежить обов'язок довести суду згідно ст. 33 ГПК України наступне:

-          по-перше, факт заподіяння йому збитків;

-          по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;

-          по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Відповідальність зберігача за втрату(нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, на загальних підставах передбаченої у статті 950 ЦК України означає, що він відповідає згідно статей 614, 617 ЦК України з урахуванням меж його обов'язків, що встановлені статтею 942 ЦК України.

Сертифікат відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки за №65 від 04.10.05р. який продовжено на 2006р. та Статут підприємства відповідача підтверджують ,що він є професійним зберігачем.

Частина друга статті 950 ЦК України значною мірою конкретизує межі відповідальності професіонального відповідача який звільняється від відповідальності за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе наявність однієї із наступних обставин:

-  ці наслідки викликані непереборною силою;

-          причиною цих наслідків є такі властивості речі, прийнятої на зберігання, про які(властивості) зберігач не знав і не міг знати;

-          причиною цих наслідків стали умисел чи груба необережність поклажодавця.

Після закінчення строку зберігання зберігач відповідає за незбереження речі тільки за наявності в його діях умислу або грубої необережності. Орієнтиром для визначення грубої необережності є самовпевненість, але з урахуванням конкретних обставин справ суд може визнати наявність грубої необережності і в інших випадках.

Доказами у справі підтверджено, що у правовідносинах сторони керувалися вимогами Закону України " Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

За приписами статті 1 цього Закону регламент сертифікованого складу – документ, що визначає порядок приймання на зберігання, зберігання та видачі із зберігання товару. Регламент розробляється відповідно до чинного законодавства.

Технічний регламент зернового складу (далі Регламент) розроблено на виконання статті 11 Закону України" Про зерно та ринок зерна в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. №510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів та відповідальність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" та затверджено наказом Міністерством аграрної політики України від 15.06.04р. за №228 зі з мінами та доповненнями.

Контроль за  виконанням  положень  Регламенту покладається на

Державну  інспекцію  з   контролю   якості   сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку. Пункти технічного регламенту пред'являють вимоги щодо якості переданого на зберігання зернових культур:

6.11.2. З  моменту  закладки  та  протягом  зберігання  зерна

зерновий склад повинен проводити систематичний контроль  якості  і стану зернової маси. Необхідно визначати:

    а) температуру зерна;

    б) вологість зерна;

    в) зараженість шкідниками зерна;

    г) запах та колір зерна.

    При виявленні  відхилень  у  показниках   якості   зерна,  що

зберігається, виконуються конкретні дії щодо його поліпшення.

    6.11.3. Для ефективного надання послуг зерновий склад повинен

забезпечити режими зберігання зерна:

    а) у сухому стані;

    б) в охолодженому стані;

    в) у герметичних умовах.

    6.11.4. Зберігання  зернової  маси  в  сухому стані дає змогу

знизити фізіологічну активність біологічних компонентів, у якій:

    а) практично не розвиваються мікроорганізми;

    б) зупиняється розвиток кліщів;

    в) скорочується життєдіяльність шкідників зерна.

    Рекомендована вологість зерна злакових і зернобобових культур

має бути 12-14%, олійних культур (з умістом жиру 25-30%) - 10-11%,

а при кількості жиру 40-50%  їх вологість повинна бути в діапазоні

6-8%.

    Сухий стан зернової маси дає змогу:

    а) забезпечити зберігання зерна до 3-4 років;

    б) перевозити  зерно  залізничним,  автомобільним  і   водним

транспортом на значні відстані;

    в) довгостроково,   з   мінімальною   кількістю   переміщень,

зберігати зерно в силосах 2-3 роки, у складах 4-5 років;

    г) гарантувати (особливо  при  охолодженні  сухого  зерна  до

+5-10 град. C) практично не змінну якість зерна.

Доказами належного виконання відповідачем умов режиму сухого зберігання зерна пшениці 3 класу є витяги із журналів за період з липня 2005р. до грудня 2005р.зокрема:

-          журнал нагляду температури зерна;

-          журнал нагляду за зерном яке зберігається на складах та в силосах 2005р;

-          журнал переміщення зерна по елеватору за період 2005-2006р.р;

-          журнал розпоряджень щодо роботи із зерном;

-          журнал сушіння зерна та соняшника врожаю 2005р.

Таким чином на час зберігання зерна, відповідач керувався Регламентом, що доказом належного виконання умов зберігання.

Факт відсутності порушень з боку відповідача на період складського зберігання зерна, підтверджено актом проведення технічного нагляду за сертифікованим зерновим складом від 18.08.05р.,яким встановлено належне виконання умов Регламенту.

Умовами договору зберігання укладеного між сторонами не було передбачено порядок повернення зерна поклажодавцеві, тому сторони керувалися статтею 18 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", пунктом 6.12 Регламенту та вимогами ЦК України.

За період з 08.11.05р. до 24.11.05р. зберігачем на письмову вимогу поклажодавця від 07.11.05р. було відвантажено 775,26 тн. зерна пшениці 4 класу.

Відповідно до вимог частини третьої статті 959 ЦК України та п.9 статті 18 Закону України" Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавець вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

За статтею 958 ЦК України передбачено зберігання речей, визначених родовими ознаками, з правом розпорядження ними. У разі, коли договором зберігання на товарному складі здійснюється зберігання речей, визначених родовими ознаками, та коли зберігачеві надане право розпорядження цими речами, до правовідносин сторін застосовуються загальні положення статей 936-959 ЦК України.

Сторона чиї права порушені має право на протязі триденного строку пред'явити претензію щодо якості переданих зернових культур. Відсутність рекламацій щодо якості товару свідчить про повернення товару за вимогами договору зберігання.

На момент прийому-передачі зерна 4 класу поклажодавець мав відомості про фактичний клас зерна та прийняв його без застережень та зауважень. На час проведення аналізу клас зерна було підтверджено, однак претензій до зберігача не надійшло.

Крім того позивач не звертався до відповідача з вимогою повернути зерно 4 класу та виконати умови договору складського зберігання 335 від 02.09.05р. У даному випадку існують загальні способи захисту порушеного права передбачені у статті 959 ЦК України безпосередньо вони знайшли своє відображення у п.3.1.3 договору та пункті 4 Інструкції про порядок ведення обліку та оформлення операцій зі зерном та продуктів його переробки.

Це підтверджено у поясненнях позивача викладених 23.02.06р. за №23.02.34.Звідсі випливає те, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором зберігання та довів відсутність своєї вини у заподіяних позивачеві збитках.

В свою чергу позивач не довів факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором зберігання, погіршення якості пшениці і чим це підтверджується, не доведено складову збитків, їх розмір, причинний зв'язок між неналежним виконанням відповідачем зобов'язань та настанням наслідків у вигляді збитків, не доведено, що пошкодження пшениці сталося за виною відповідача.

За такими обставинами у задоволенні первісного позову щодо стягнення з відповідача збитків від втрати вартості майна в розмірі 116289 грн. заподіяних позивачеві у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зберігання зерна слід відмовити як необґрунтовано заявленого.

Витрати по державному мита та забезпеченню судового процесу по первісному позову покладаються на позивача згідно вимог ст.ст. 44,49 ГПК України.

У задоволенні позову щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача в установі банку слід відмовити, на тих підставах , що позивачем не доведено, що грошові кошти, цінні папери тощо, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю, або можуть бути відсутні взагалі на час вирішення судом рішення. Крім того позивачем чітко не визначено номер рахунку на якому знаходяться грошові кошти .

Щодо зустрічного позову то він підлягає задоволенню частково за наступними обставинами:

Підрозділом 3.1 розділу 3 договору зберігання №35 від 02.09.05р. укладеного між сторонами встановлені обов'язки зернового складу щодо майна переданого на зберігання.

Пунктом 3.2.3 підрозділу 3.2 розділу 3 договору передбачено види послуг, які зберігач надає поклажодавцю, які останній повинен сплатити.

До переліку послуг належать, зокрема: прийомка, сушіння, підробітку, зберігання, відвантаження, та інші послуги які пов'язані зі зберіганням зерна.

Пунктом 4.1 договору сторонами визначені тарифи за вказані послуги у додатку 1 до договору зберігання №35 від 02.09.05р.

Факт надання послуг на загальну суму 29909 грн.53 коп. підтверджено актами прийомки виконаних робіт від 22.09.05р., 27.10.05р., 07.11.05р., 24.11.05р.підписаними сторонами без застережень та зауважень.

Пункт 4.4 вищевказаного договору передбачає обов'язки поклажодавця розрахуватися з зберігачем на протязі трьох банківських днів з моменту отримання рахунку зернового складу.

Докази у справі підтверджують факт отримання поклажодавцем рахунків від зберігача одночасно зі підписанням актів прийому-передачі. Відповідач частково розрахувався за надані йому послуги,  у зв'язку з чим за ним залишився борг в сумі 16366 грн.58 коп. який позивач намагається стягнути.

Рахунки-фактури № 438 від 07.11.05р. на суму 14465 грн.96 коп. та №455 від 24.11.05р. на суму 1757 грн.40 коп. підтверджують загальну суму боргу в розмірі 16223 грн.36 коп.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються господарським кодексом. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України.

Частиною першою ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За нормами передбаченими у ст. 202 ГК України та ст. 599 ЦК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Свої зобов'язання відповідач  своєчасно не виконав  та припустив прострочення платежу отриманої продукції.

З урахуванням обставин справи, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд дійшов висновку, що своє  господарське зобов'язання відповідач у повному обсязі не виконав. Тому позов щодо стягнення з нього  боргу за надані послуги в сумі 16223 грн. 36 коп. обґрунтовано та підлягає задоволенню.

У задоволенні решти частини зустрічного позову в сумі 143 грн. 22 коп. слід відмовити.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог згідно частини п'ятої статті 49 ГПК України.

Витрати по держмиту за подання апеляційної скарги покладаються на дочірне підприємства державної акціонерної компанії “Хліб України” Кальчицький елеватор.

Витрати по державному миту за подання касаційної скарги покладаються товариство з обмеженою відповідальністю “Азовська продовольча компанія”

Позивач зайво перерахував до державного бюджету держмито в розмірі 1 грн. 64 коп. яке за вимогами п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" від 21.01.93р. №7-93 підлягає поверненню на його розрахунковий рахунок.

На час слухання справи від сторін не надійшло клопотання про проведення судової експертизи для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Клопотань від сторін про виклик у судове засідання посадових та інших осіб для дачі пояснення по суті спору також не надходило.

У зв'язку з тим, що у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 18 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва, ст.ст. 7, 11, 28, 32, 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", ст.ст. 202, 208, 526, 599, частиною першою ст. 614, ст.ст. 617, 623, 936, 937, 954, 940, 942, 943, 950, 957, 958, 959, 961 ЦК України 2003р.,ст.ст. 173, 174, пунктом 7 ст.179, 193, 224, 225, 294 ГК України, ст.ст. 10, 22, 44, 47, частиною п'ятою ст.49, ст.ст. 60, 69, 77, 82, 84, частиною третьою ст. 85, 111-12 ГПК України, суддя

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні первісного позову щодо стягнення збитків від втрат майна в розмірі 116289 грн. відмовити.

2.Витрати по державному миту та забезпечення судового процесу по первісному позову покладаються на позивача.

3.Зустрічний позов задовольнити частково.

4.Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", 21022, м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46, ід. код 30776349, п/р 26000103900 в ЗАТ „Донгорбанк”, МФО 334970, на користь:

-          дочірнього підприємства державної холдінгової компанії "Хліб України" Кальчицький елеватор, 87040, ст. Кальчик, Володарський район, Донецька обл., ід. код 02080776, п/р 26009301514838 в філії Іллічівського міського відділення ПІБ м. Маріуполя, МФО 334442, вартість послуг в сумі 16223 грн.36 коп., витрати по держмиту в сумі 162 грн. 22 коп.,  витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 117 грн. 18 коп. витрати по державному миту за подання касаційної скарги в сумі 670 грн., видавши наказ;

5. У задоволенні зустрічного позову щодо стягнення вартості послуг в сумі 143 грн. 22 коп. відмовити.

6. Витрати по державному миту за подання апеляційної скарги покладаються на дочірне підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" Кальчицький елеватор.

7.У задоволенні вимог стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову відмовити.

8.Повернути на розрахунковий рахунок дочірнього підприємства державної холдінгової компанії "Хліб України" Кальчицький елеватор  держмито  в сумі 1 грн.64 коп.  перераховане платіжним дорученням № 150 від 03.03.06р. оригінал  якого знаходиться у матеріалах справи.  Підставою повернення  державного  мита  є  дане рішення яке затверджене гербовою печаткою господарського суду Донецької області.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення оформленого відповідно до статті 84 ГПК України:12.02.07р.

Суддя                                                                         Підченко Ю.О.