Рішення

від 20.05.2015 по справі 910/8703/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2015Справа №910/8703/15-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Є»Технології», м.Київ, ЄДРПОУ 33935651

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», м.Київ, ЄДРПОУ 36387233

про стягнення 7 803,08 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Гуримський О.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.04.2015р. оголошувалась перерва до 20.05.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Є»Технології», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», м.Київ про стягнення 7803,08 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» гарантійним листом зобов'язалось сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» послуги з розповсюдження друкованої продукції у відповідності до рахунків-фактур №КП-41 від 29.03.2013р. на суму 2326,58 грн., №КП-42 від 29.03.2013р. на суму 2484,50 грн. та №КП-43 від 29.03.2013р. на суму 2992 грн.

Відповідач під час розгляду справи у судовому засіданні 22.04.2015р. та у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 20.05.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що послуги з розповсюдження друкованої продукції у 2013р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» не замовлялись та останнім не надавались, договорів щодо надання таких послуг сторонами на означений період не укладалось.

У судовому засіданні 20.05.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника відповідча у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 22.04.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що у судовому засіданні 22.04.2015р. та у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 20.05.2015р., відповідачем було висловлено свою правову позицію по суті спору.

Крім того, у клопотанні без номеру та дати, що надійшло до господарського суду 20.05.2015р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» просило здійснювати розгляду справи без участі представника відповідача.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 20.05.2015р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого юридичного факту.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості за надані послуги, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з надання послуг з розповсюдження друкованої продукції у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, факт надання послуг, наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за такі послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що у 2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» послуги з розповсюдження друкованої продукції на загальну суму 7803,08 грн. на підставі усної згоди останнього.

При цьому, представниками обох сторін підтверджено, що у 2013р. правочину, що регулював би відносини Товариства з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» з надання послуг по розповсюдженню друкованої продукції сторонами не укладалось.

Наявний в матеріалах справи договір №41/12 від 10.01.2012р., предметом якого відповідно до п.1.1 є надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» послуг з доставки поліграфічної продукції, а також розповсюдження листівок на станціях київського метрополітену, суд не приймає до уваги в якості підстави виникнення між сторонами зобов'язань з надання послуг у 2013р. з огляду на те, що термін дії означеного правочину сплив ще 31.12.2012р. Докази пролонгації означеного договору в матеріалах справи відсутні.

Представлена позивачем заявка №4 від 07.02.2013р. на доставку друкованої продукції по поштовим скринькам м.Києва не свідчить про вираження відповідачем волі на отримання наведених послуг, оскільки зазначений документ не містить ані підпису повноважного представника, ані відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет».

Відповідачем під час розгляду справи у судовому засіданні 22.04.2015р. та у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 20.05.2015р., факт замовлення у позивача послуг з розповсюдження друкованої продукції у 2013р. було заперечено.

Наразі, суд зауважує, що передання і прийняття послуг без двостороннього підписання первинного бухгалтерського документу (акту приймання-передачі) можливе лише за наявності реального надання послуг. Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена у постановах від 25.12.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/24211/13 та від 02.10.2012р. Верховного Суду України по справі №23/236.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 09.04.2015р. було зобов'язано позивача надати докази надання відповідачу послуг з розповсюдження друкованої продукції на загальну суму 7 803, 08 грн.

Проте, наразі, належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази надання позивачем відповідачу послуг з розповсюдження друкованої продукції у 2013р. заявником не представлені.

Відповідачем факт отримання таких послуг у 2013р. на загальну суму 7803,08 грн. було заперечено.

Представлені позивачем до матеріалів справи роздруківки з рекламними матеріалами не підтверджують факту надання позивачем відповідачу послуг з розповсюдження друкованої продукції з огляду на те, що фактично є рекламними матеріалами.

За твердженнями заявника, на оплату послуг виконавцем було виставлено замовнику рахунки-фактури №КП-41 від 29.03.2013р. на суму 2326,58 грн., №КП-42 від 29.03.2013р. на суму 2484,50 грн. та №КП-43 від 29.03.2013р. на суму 2992 грн.

Наразі, суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує факт та обсяги наданих послуг. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, з огляду на всі наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем всупереч приписам ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними та допустимими у розумінні ст.34 вказаного нормативного-правового акту доказами факту замовлення відповідачем та надання позивачем послуг з розповсюдження друкованої продукції у 2013р. на загальну суму 7803,08 грн.

До того ж, господарський суд також зауважує, що ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.193 господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Одночасно, у відповідності до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вже неодноразово зазначалось, договору на надання послуг з розповсюдження друкованої продукції у 2013р. сторонами не укладалось.

Доказів погодження сторонами вартості послуг саме у заявленому до стягнення розмірі позивачем також до матеріалів справи не представлено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у 2013р. між сторонами не виникло взаємних прав з надання послуг по розповсюдженню друкованої продукції.

Наразі, господарський суд зауважує, гарантійний лист без номеру та дати, в якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» зобов'язується у період до 29.08.2014р. здійснити оплату за наведеними вище рахунками-фактурами також не є належним та допустимим у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказом надання у 2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» послуг відповідачу та виникнення обов'язку у останнього з їх оплати.

При цьому, судом прийнято до уваги, що на вказаному документі міститься підпис керівника реклами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» Прохорец С.В., тоді як наявними в матеріалах справи документами, а саме довіреністю б/н від 28.11.2011р., підтверджується, що вказана особа була представником відповідача строком до 31.12.2012р.

Інших документів, що засвідчували повноваження вказаної особи на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» у 2013р. - 2014р. матеріали справи не містять.

Отже, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів надання позивачем відповідачу послуг з розповсюдження рекламної продукції, а отже і доказів виникнення у відповідача обов'язку з оплати таких послуг, строк перерахування відповідачем заявленої до стягнення суми не настав, що фактично виключає факт порушення останнім своїх грошових зобов'язань.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Є»Технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» про стягнення 7803,08 грн. та відсутності підстав для їх задоволення.

Клопотання без номеру та дати Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», що найшло до господарського суду 20.05.2015р., про призначення судової експертизи з метою встановлення дійсності підпису Прохорець С.В. на гарантійному листі було залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Проте, наразі в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору, а задоволення клопотання відповідача ніяким чином не призвело б до встановлення шляхом застосування експертних знань обставин, які б входили до предмету доказування у справі.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/8703/15-г, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання без номеру та дати Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», що найшло до господарського суду 20.05.2015р., є необґрунтованим та такими, що може призвести до затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Є»Технології», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», м.Київ про стягнення 7803,08 грн.

У судовому засіданні 20.05.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.05.2015р.

Суддя М.О. Любченко