Постанова

від 21.05.2015 по справі 823/996/15

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року справа № 823/996/15

15 год. 35 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шоколенко Т.М.,

представника позивача - Биченка І.Я. (згідно з довіреністю),

представника відповідача - Білоуса В.Ю. (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хрещатик Агро» до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

20.04.2015 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Хрещатик Агро» (далі-позивач) до державної податкової інспекції м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР).

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно зробив висновок про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» та не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку і податкової звітності, а також докази переміщення та реалізації придбаного товару, якими підтверджується реальність цих операцій. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів, що призвело до прийняття неправомірного ППР та незаконного донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідач проти позову заперечував на тій підставі, що оскаржувані рішення прийняті у зв'язку з неможливістю вчинення господарських операцій з ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» з урахуванням реального часу та місця їх вчинення, відсутності доказів переміщення придбаного товару. Крім того, ТОВ «Гетьман» у серпні 2014 року не декларувало податкові зобов'язання з ПДВ. Тому, відповідач вважає, що ці операції зафіксовано лише на папері без реального виконання з метою отримання податкової вигоди.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції у спорі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв'язку з таким.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрещатик Агро» зареєстроване як юридична особа з 11.02.2003 (код ЄДРПОУ 32339500).

Суд встановив, що на підставі наказу від 01.12.2014 №10, направлення від 01.12.2014 №6/23-01-22-03 службовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» за серпень 2014 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.198.2., 198.3., 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2014 року на суму 154170,00грн.

За результатами перевірки складено акт від 03.12.2014 №5/23-01-22-03/32339500 (далі - акт перевірки), на підставі якого відповідач прийняв оскаржуване ППР від 18.12.2014 №0005192301, яким позивачу збільшив розмір грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 192713,00грн. (154170,00грн. - основний платіж та 38543,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Суд звернув увагу, що основна сума донарахувань ПДВ відповідає розміру податкового кредиту позивача за серпень 2014 року згідно з податковими накладними від ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» (далі - ПН).

З акту перевірки вбачається, що підставою висновків про безтоварність господарських операцій стали такі обставини:

господарські операції з ТОВ «Гетьман» з урахуванням реального часу та місця їх вчинення мають нереальний характер, оскільки генеральна угода щодо купівлі продажу продукції підписана керівником позивача у м.Київ, однак доказів відрядження керівника позивача не надано;

відсутні належні докази транспортування придбаного товару;

за результатами перевірки ТОВ «Гетьман» встановлено, що укладені останнім угоди у серпні 2014 року порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави, вчинені удавано з метою отримання податкової вигоди з огляду на відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу тощо.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд врахував таке.

Розділ V ПК України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Ст.200 ПК України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

П.200.1 цієї статті передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Об'єктом оподаткування відповідно до підп."а" п.185.1 ст.185 ПК України є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно з п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг відповідно до підп. "а" п.198.1 ст.198 ПК України виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 198.3, 198.6 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З письмових доказів у справі суд встановив, що позивач уклав з ТОВ "Гетьман" генеральну угоду від 01.08.2014 №ДГ010814 поставки агрохімічної продукції. Податковий кредит за вищевказаними правовідносинами позивач взяв у сумі 76120,00грн. згідно з ПН від 20.08.2014 №360 та від 31.08.2014 №591. Суд звернув увагу, що вказані ПН оформлені належним чином, підписані керівником та включені до єдиного реєстру податкових накладних. З акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні під час проведення перевірки не встановлено.

Крім того, позивач уклав з ТОВ «Бабани-Трейд» генеральну угоду від 25.08.2014 №280814 поставки агрохімічної продукції. Податковий кредит за цими правовідносинами позивач взяв у сумі 63600,00грн. згідно з ПН від 31.08.2014 №335. ПН оформлена належним чином, підписана керівником та включена до єдиного реєстру податкових накладних. Порушень при її оформленні під час проведення перевірки не встановлено.

Відповідно до п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. П.184.1 ст.184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Сукупний аналіз норм ПК України свідчить, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Згідно з п.6.1 ст.16 ПК України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Суд встановив, що на час виконання вищевказаних правочинів позивач відобразив у повному обсязі зобов'язання з ПДВ та відповідно суми податкового кредиту.

ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» на момент здійснення господарських операцій зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців. Одним з видів їх діяльності є «неспеціалізована оптова торгівля». Мали підтверджене місце реєстрації та були платниками ПДВ згідно з відповідними свідоцтвами.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, яка є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Отримання товару за правовідносинами з ТОВ «Бабани-Трейд» підтверджується видатковою накладною (далі - ВН) від 31.08.2014, а переміщення - товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) до неї (а.с.60)., а з ТОВ «Гетьман» - ВН від 18.08.2014 №360 і від 31.08.2014 №591 та ТТН (а.с.45, 48).

Суд звернув увагу, що дані ТТН не викликають сумніву щодо реальності виконання правочинів, оскільки як витрати, так і податковий кредит, стосувалися договору поставки, первинним бухгалтерських документом чого є саме видаткові накладні.

Вказані ВН містять всі обов'язкові реквізити первинно-бухгалтерського документа, що дозволяє встановити вид, кількість та ціну товару, повністю ідентифікувати постачальника та осіб, що брали безпосередню участь у прийманні товару.

Відсутність наказів на відрядження керівника позивача для отримання товару та укладання вищевказаних угод суд вважає недостатньою обставиною для висновків про реальне невиконання правочинів.

Документи бухгалтерського та податкового обліку позивача відповідають всім законодавчим вимогам щодо оформлення та не містять ознак підроблення. Доказів протилежним обставин відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.

Суд акцентує увагу, що складання документів з метою отримання податкової вигоди є ознакою кримінального правопорушення, що має бути доведеним належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що службова особа відповідача, що безпосередньо проводила перевірку, провела її без дотримання принципу об'єктивності та повноти, оскільки вважаючи правовідносини безтоварними не надала оцінки з питань дотримання норм законодавства взяття позивачем за їх рахунок витрат, не встановила факту включення формування витрат, відповідного впливу на формування податкової звітності з податку на прибуток підприємств за відповідний період, фактично обмежившись лише перевіркою сплати ПДВ та зняттям з податкового кредиту сум коштів за податковими накладними від контрагентів. При цьому, об'єкт перевірки не був обмежений питанням перевірки правомірності даних податкової звітності з ПДВ.

Підп.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування згідно з п.138.2. ст.138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Під час судового розгляду справи позивач підтвердив, що товар, придбаний у вищевказаних контрагентів, проданий відповідно до угод поставки агрохімічної продукції, укладеними позивачем з ТОВ «Домантівське» (а.с.37-38) та СТОВ ім.Шевченка (а.с.39-40), що підтверджується відповідними видатковими (а.с.41, 44, 47, 50) та товарно-транспортними накладними (а.с.42, 45, 48, 51).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ст.9 Закону України №996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас ст.4 вказаного Закону України № 996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

З даних платіжних доручень (а.с.32-36) суд встановив, що оплата товару проведена у повному обсязі. Про реальність виконання правочинів також свідчить те, що на придбаний товар позивач має сертифікати якості (а.с.103-110).

Тому, суд дійшов висновку, що сукупності достатніх обставин вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Бабани-Трейд» і ТОВ «Гетьман» не мали реального характеру, немає.

Стосовно посилання відповідача на акт зустрічної звірки ТОВ «Гетьман» від 01.09.2014 №2634/26-55-22-07/32416270, яким встановлено, що укладені останнім угоди у серпні 2014 року порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави, вчинені удавано з метою отримання податкової вигоди з огляду на відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, суд врахував таке.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Ст.228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду цієї справи, зазначені факти судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України для підстав визнання правочинів недійсними.

Посилання відповідача, що ТОВ «Гетьман» не задекларувало зобов'язання з ПДВ за серпень 2014 року, суд не взяв до уваги, оскільки ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання зі сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції", ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з тим, що суд не вбачає порушень позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, та підстав для застосування до нього штрафних санкцій.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а висновки акту перевірки не підкріплені жодними доказами та носять характер суб'єктивних припущень.

Зважаючи, що інших обставин, які би свідчили про нереальність господарських правочинів, відповідач не навів і судом не встановлено, зважаючи на наявність всіх необхідних документів бухгалтерського обліку на обґрунтування витрат та розміру взятого податкового кредиту позивача, суд дійшов висновку про неправомірність прийнятого ППР та необхідність його скасування.

Відповідно до п. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи розмір сплаченого судового збору за подання адміністративного позову і обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність повернення судового збору на користь позивача з Державного бюджету в розмірі 385,43грн.

Керуючись ст.ст. 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Хрещатик Агро» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Черкасах від 18.12.2014 №0005192301.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хрещатик Агро» (код ЄДРПОУ 32339500) судовий збір за подання цього позову в сумі 385,43грн. (триста вісімдесят п'ять гривень 43коп.).

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 26.05.2015