Рішення

від 21.05.2015 по справі 909/313/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 р. Справа № 909/313/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М. М., при секретарі судового засідання Вакалюк А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія",

вул. Торгова, 6,м. Долина, Івано-Франківська область,77500

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравронія"

вул. Вербова, 9Б,м. Тисмениця, Івано-Франківська область,77401

про розірвання договору суборенди та стягнення заборгованості в сумі 9069,47 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Титиш Й.П. - представник, (довіреність б/н від 03.04.2015 р.);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравронія" про розірвання договору суборенди №01/14 від 26.08.2014 р., стягнення попередньої оплати за оренду в розмірі 7600 грн., 3% річних в сумі 124 грн. 65 коп. та інфляційних втрат в розмірі 1344 грн. 82 коп. та 2000 грн. за послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі і призначено розгляд справи на 07.04.2015 року. Ухвалою суду від 07.04.2015 року відкладено розгляд справи на 21.05.2015 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в межах заяви (вх. №5606/15 від 21.05.2015). Представник відповідача явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини такої неявки суду не повідомив. З приводу цього варто вказати таке.

Відповідно до підпункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, згідно ст. 75 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив таке.

У своїй позовній заяві (вх. №3211/15 від 20.03.2015) позивач вказує на те, що 26.08.2014 року між ТОВ "Бравронія" (орендодавець) та ТОВ "Галицька торгова компанія" (суборендар) було укладено договір оренди №01/14. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець зобов'язується передати суборендарю, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування приміщення, визначене у цьому договорі, а також зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

За словами позивача, на виконання умов договору ТОВ "Галицька торгова компанія" 03.09.2014 року перерахувала на рахунок ТОВ "Бравронія" 11 000 грн., що позивач підтверджує рахунком про оплату №49 від 03.09.2014 року.

Відповідно до п. п. 6.3.2, п.6.3 розділу 6 договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 днів від дати підписання цього договору забезпечити підготовку до експлуатації приміщення цеху, а саме: встановити решітки на вікна, орендоване приміщення цеху, площею 500 кв. м., обгородити сіткою та підготувати до експлуатації рампу з навісом.

Проте, за словами позивача, вказана умова договору орендодавцем не була виконана в строки передбачені договором, в зв'язку з чим ТОВ "Галицька торгова компанія" надіслала на адресу відповідача лист з вимогою повернути кошти, які були оплачені ним в рахунок погашення орендної плати за орендоване приміщення. На вказаний лист відповідач запропонував графік погашення заборгованості за попередню орендну плату в розмірі 11 000 грн.

Позивач стверджує, що відповідач частково зазначену суму погасив і на момент звернення до суду заборгованість складала 7 600 грн. Крім того, позивачем нараховано 124 грн. 65 коп. 3 % річних та 1344 грн. 82 коп. інфляційних.

Таким чином, позивач просить суд розірвати договір суборенди №01/14 від 26.08.2014 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Бравронія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія", а також стягнути з відповідача 7600 грн. попередньої оплати за оренду згідно договору оренди №01/14 від 26.08.2014 року, 124 грн. 65 коп. 3% річних, 1344 грн. 82 коп. інфляційних та 2000 грн. за послуги адвоката за підготовку позовної заяви.

21.05.2015 року від позивача поступила заява згідно якої позивач просить суд прийняти відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, в решті вимог позивач просить позов задоволити.

Відповідач відзиву на позов та будь-яких пояснень стосовно обставин справи суду не подав, в судові засідання не з'являвся.

Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку наступних висновків.

З приводу заяви позивача (вх. №5606/15 від 21.05.2015) про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, суд вважає на потрібне вказати таке.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Згідно п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Згідно п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

В спірному випадку, судом встановлено, що відмова позивача від позову в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку про прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних та припинення провадження у справі в цій частині.

Крім того, відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги позивача в частині розірвання договору суборенди №01/14 від 26 серпня 2014 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Бравронія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" та стягнення з відповідача 7 600 грн. попередньої плати за оренду згідно договору оренди №01/14 від 26.08.2014 року, 2000 грн. за послуги адвоката по суті.

Що стосується вимоги позивача про розірвання договору суборенди №01/14 від 26.08.2014 року слід вказати таке.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічне правило випливає із ст. 509 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Бравронія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №01/14 від 26.08.2014 року. Згідно вказаного договору орендодавець зобов'язується передати суборендарю, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування приміщення, визначене у цьому договорі, а також зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 4.1.1. договору суборендар сплачує орендодавцю суму в розмірі 11 000 грн. в момент підписання цього договору. Згідно рахунку на оплату №49 від 3 вересня 2014 року позивач здійснив попередню оплату згідно договору суборенди в розмірі 11 000 грн. Пунктом 6.3.2. договору орендар зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дати підписання цього договору забезпечити підготовку до експлуатації приміщення цеху, а саме: встановити решітки на вікна; орендоване приміщення цеху площею 500 м 2 обгородити сіткою; підготувати до експлуатації рампу з навісом. В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зазначеного пункту договору. Крім того, таке невиконання підтверджується листом вих.№9 від 27.10.2014 року, в якому відповідач вказує на те, що ним було частково виконано підготовку приміщення цеху до експлуатації.

Таким чином, при розгляді вимоги позивача про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення №01/14 від 26.08.2014 року по суті, судом встановлено невиконання відповідачем умов договору, а саме не забезпечення відповідачем приміщення цеху до експлуатації.

Частина 2 ст. 651 ЦК України стверджує, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Пунктом 9.1. договору передбачено, що даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків серед яких - систематичне порушення умов договору та зобов'язань стороною. В спірному випадку, має місце таке порушення умов договору з боку відповідача. Крім того, невиконання відповідачем п.6.3.2. договору позбавляє позивача права на експлуатацію орендованого приміщення, на що він розраховував при укладеної вказаного договору. За таких обставин, вимога позивача щодо розірвання договору суборенди №01/14 від 26.08.2014 року є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 7600 грн. попередньої оплати за оренду згідно договору №01/14 від 26.08.2014 року, слід вказати таке.

Відповідно до ч.5 ст.651 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Пунктом 8.1. договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа вих. №9 від 27.10.2014 року відповідач визнав наявність заборгованості та запропонував графік погашення заборгованості в сумі 11 000 грн. Згідно акту взаємних розрахунків від 04.03.2015 року відповідач частково сплатив вказану заборгованість, несплаченою залишається сума в розмірі 7600 грн.

З врахуванням фактичних обставин справи та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з позивача 7600 грн. боргу.

Суд, дослідивши подані позивачем докази і на підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2000 грн. сплачених за послуги адвоката за підготовку позовної заяви. Свою вимогу позивач обґрунтовує на підставі поданих суду документів: Угоди про надання юридичних послуг № 64н-03/2015 від 16.03.2015 року, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №541 від 09.12.2005 року, Ордеру серії ІФ №020829 на надання правової допомоги, а також Квитанції до прибуткового касового ордера №64н-03/2015 від 16.03.2015 року на суму 2000 грн. (дві тисячі), як доказ оплати послуг адвоката.

Згідно ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2015 року між ТОВ "Галицька торгова компанія" та адвокатом Коцковичом Русланом Михайловичем було укладено угоду про надання юридичних послуг №64н-03/2015 р. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №64н-03/2015 від 16.03.2015 року було сплачено гонорар адвокату за надані послуги в розмірі 2000 грн.

За таких обставин, витрати понесені позивачем по оплаті послуг адвоката в сумі 2000 гривень, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 629, ч.2,5 ст.651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 32, 43, 44, ч.5 ст.49, ст. 78, п.4 ч.1 ст.80, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Розірвати договір суборенди №01/14 від 26 серпня 2014 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Бравронія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія".

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Бравронія" / вул. Вербова, 9Б, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401, код ЄДРПОУ 37672197, ІПН 376721909131 / на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" / вул. Торгова, 6, м. Долина, Івано-Франківська область, 77500, код ЄДРПОУ 34535868, ІПН 345358609050 / 7600 грн. (сім тисяч шістсот гривень) попередньої оплати за оренду згідно договору оренди №01/14 від 26.08.2014 року, 2000 грн. (дві тисячі гривень) сплачених за послуги адвоката за підготовку позовної заяви та судовий збір в розмірі 1827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень).

Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Прийняти відмову від позову в частині стягнення з відповідача 124 грн. 65 коп. 3% річних та 1344 грн. 82 коп. інфляційних.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 124 грн. 65 коп. 3% річних та 1344 грн. 82 коп. інфляційних.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.15

Суддя Фрич М. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"