Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/8171/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/8171/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ"

до 1) Київської міської ради

2) Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

3) Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Кравчук Ю.Д. (дов.№б/н від 19.03.2015),

від відповідача1: Тхорик С.М. (дов. №225-КР-623 від 06.03.2015),

від відповідача2: не з'явився

від відповідача3: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2015 порушено провадження у справі №910/8171/15-г та призначено її до розгляду на 23.04.2015 року.

За наслідками судового засідання 23.04.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 14.05.2015 у зв'язку із неявкою до судового засідання представників відповідачів.

Під час судового засідання 14.05.2015 судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, яка міститься у позовній заяві, заслухано думку сторін щодо вказаної заяви та відмовлено у її задоволені з огляду на наступне.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 14.05.2015 оголошено перерву до 19.05.2015 року.

Під час судового засідання 19.05.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позов просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача1 заперечував проти позову, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач2 та відповідач3 не направили своїх представників для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Одночасно, суд відзначає, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам (п. 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2007 №1555/4388 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Інтербуд Компані» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янському районі м. Києва», затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки та передано останньому в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,70 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янському районі м. Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.05.1966 №763/а «Про відвод земельної ділянки Управлінню підприємств зеленого господарства міськвиконкому для влаштування парку культури та відпочинку в Залізничному районі».

У подальшому позивач, на підставі вказаного рішення КМР від 27.12.2007, звернувся до відповідача1 із проханням укласти договір оренди земельної ділянки загальною площею 7.000 кв.м., кадастровий номер 8 000 000 000:72:213:0048, яка знаходиться між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янському районі м. Києва (надалі - земельна ділянка).

У зв'язку із відмовою Київської міської ради підписати договір оренди із позивачем, останній звернувся до Господарського суду міста Києва, яким ухвалено рішення від 08.09.2008 у справі № 17/323 про визнання договору оренди вищевказаної ділянки укладеним, а земельну ділянку такою, що передана ТОВ «ІНТЕРБУД КОМПАНІ».

Зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис від 12.11.2008 за № 72-6-00544 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір оренди).

Положеннями пункту 3.1. Договору оренди земельної ділянки визначено, що Договір укладено на 10 (десять) років.

Надалі, 19.02.2015 на пленарному засіданні Київської міської ради (III сесія VII скликання) прийнято рішення № 156/1021 (надалі - оскаржуване рішення), відповідно до якого, керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 9 Земельного кодексу України, статтею 32 Закону України "Про оренду землі", статтею 188 Господарського кодексу України та статтею 416 Цивільного кодексу України, пунктом 8.4 договору оренди земельної ділянки від 12.11.2008 № 72-6-00544 та тим, що товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" не виконано умов пункту 8.4 договору оренди, а саме: за 7 років будівництво об'єкта з моменту державної реєстрації цього договору не розпочато, чим порушено строки завершення забудови земельної ділянки, а також беручи до уваги численні звернення громадськості проти забудови Протасового Яру та зеленої зони м. Києва, Київська міська рада вирішила:

1. Розірвати договір оренди земельної ділянки від 12.11.2008 N 72-6-00544 загальною площею 0,70 га, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року N 1555/4388 "Про передачу товариству з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янськомурайоні м. Києва".

2. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N806/3381, включивши до переліку озеленених територій загачьного користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 0,70 гау Солом'янському районі м. Києва.

3. Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИІВЗЕЛЕНБУД" здійснити відповідні організаційно-правові заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,70 га між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янському районі м. Києва.

4. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):

4.1. Вчинити відповідні дії для зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12.11.2008 №72-6-00544, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ".

4.2. Проінформувати товариство з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" про прийняття цього рішення.

5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД КОМПАНІ» звертаючись із даним позовом до суду вважає, що своїм рішенням Київська міська рада порушила його права, як орендаря, обґрунтовуючи свою позицію тим, що договір оренди землі достроково може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків за договором. Оскільки, позивачем не допускалось будь-яких порушень своїх договірних зобов'язань, ТОВ «ІНТЕРБУД КОМПАНІ» просить суд: - визнати протиправними дії Київської міської ради щодо прийняття 19.02.2015 рішення про розірвання договору оренди; - визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.02.2015 №156/1021; - зобов'язати виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати дії щодо зняття з реєстрації договору оренди.

Київська міська рада та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своїх письмових відзивах, заперечуючи проти позову, вказують на правомірності дій, які регламентуються безпосередньо положеннями статті 416 Цивільного кодексу України, статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також стверджують про невиконання позивачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням.

Відповідач3 - Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» у своєму письмовому відзиві стверджував, що земельна ділянка, яка передана позивачу за договором оренди земельної ділянки, щодо якого виник спір, закріплена за КП УЗН Солом'янського району згідно Наказу Головного управління з питань майна від 14.02.2002 №21 "Про закріплення основних фондів комунальної власності територіальної громади міста Києва", а тому Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» не може бути відповідачем у даній справі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положення ст. 11 ЦК визначено підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Оскільки, між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «ІНТЕРБУД КОМПАНІ» (орендар), на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1555/4388, укладено Договір оренди земельної ділянки та зареєстровано згідно запису №72-6-00544 від 12.11.2008 року, тому між сторонами договору виникли земельні правовідносини, які, як то визначено статтею 3 Земельного Кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі" (п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Відповідно до ч. 1ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Як передбачено нормами ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За умовами пункту 11.4 Договору оренди земельної ділянки, визначено, що припинення договору шляхом розірвання можливе у разі: - за взаємною згодою сторін; - за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; - за ініціативою Орендодавця, із звільненням Орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує Земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), здійснення без згоди Орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Відповідно до п. 11.5 Договору оренди земельної ділянки, Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов'язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4. Договору.

Положеннями п.5.1. договору передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки.

У свою чергу, положеннями пункту 8.4 договору визначено ряд обов'язків орендаря, а саме: - приступати до використання Земельної ділянки в строк, встановлений цим Договором, та після підписання цього Договору і Акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації Договору; - завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку; - використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; - при зміні функціонального використання об'єкта нерухомості, що розташований на земельній ділянці, у десятиденний термін в письмовій формі замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) витяг з технічної документації про нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки або її частини з урахуванням зазначених змін та після одержання витягу з технічної документації передати його до податкового органу за місцем розташування Земельної ділянки; - письмово повідомити Орендодавця про відчуження об'єктів (їх частин), що розташовані на земельній ділянці і належать Орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину, а також повідомити про наміри подальшого використання земельної ділянки. У випадку, якщо Орендар має намір припинити право користування земельною ділянкою (її частиною), цей Договір розривається за згодою сторін або до цього Договору вносяться відповідні зміни з моменту укладання договору оренди земельної ділянки з новим власником об'єктів, які були відчужені; - забезпечити вільний доступ до Земельної ділянки представнику контролюючих органів; - повернути Земельну ділянку Орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання, після припинення дії цього Договору та інш.

Одночасно, розірвання договору в односторонньому порядку забороняється, про що сторони погодили у п. 11.6 Договору.

19.02.2015 Київською міською радою прийнято рішення № 156/1021, пунктом 1 якого, вирішено: «Розірвати договір оренди земельної ділянки від 12.11.2008 N 72-6-00544 загальною площею 0,70 га, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року N 1555/4388 "Про передачу товариству з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янськомурайоні м. Києва».

Так, приймаючи рішення №156/1021 від 19.02.2015, Київська міської ради підставою для розірвання договору визначила недотримання умов пункту 8.4. договору, а саме за 7 років не розпочато будівництво об'єкта, чим порушено строки завершення забудови земельної ділянки.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відтак, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

За приписами статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Також, положеннями Цивільного кодексу України передбачено порядок розірвання договору у судовому порядку на вимогу однієї із сторін лише у разі наявності істотного порушення зобов'язання (ст. 651 ЦК України).

Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відтак, підставою розірвання договору є саме використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена Договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України №3-36гс15, яка у відповідності до положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування під час розгляду аналогічних спорів.

Таким чином, приймаючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.11.2008 №72-6-00544 загальною площею 0,70 га, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року №1555/4388, Київською міською радою порушено вимоги норм чинного законодавства, а саме положень статті 32 Закону України «Про оренду землі» щодо розірвання договору у судовому порядку, що є підставою для визнання пункту 1 рішення незаконним та таким що підлягає скасуванню.

Другим пунктом оскаржуваного рішення, Київська міська рада вирішила внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N806/3381, включивши до переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 0,70 га у Солом'янському районі м. Києва.

Суд відзначає, що у п.5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про землеустрій» та пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційоного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. №1094, проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок

Відповідачами не надано до суду жодного доказу на підтвердження наявності відповідної проектної документації на земельну ділянку, що свідчить про безпідставність, необґрунтованість та невідповідність вимогам чинного законодавства внесення відповідних змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста також є неправомірним.

Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання - (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Свято- Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007 року).

Також суд відзначає, що пункти 3 та 4 оскаржуваного рішення, за своєю суттю є послідовними діями відповідних органів внаслідок розірвання договору оренди земельної ділянки, яке за висновками суду є безпідставним.

Оскільки, суд дійшов висновку, що Рішення Київської міської ради від 19.02.2015 №156/1021 прийнято із порушенням норм чинного законодавства, і на момент його прийняття відповідачем не враховано законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД КОМПАНІ», як законного користувача земельної ділянки між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янськомурайоні м. Києва, що призвело до порушення його права користування земельною ділянкою, тому вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради підлягає задоволенню.

Вищевстановлені судом обставини спростовують доводи відповідача1 та відповідача2 наведені у відзивах, як підстави, на які сторони посилаються, заперечуючи проти задоволення позовних вимог.

Оскільки, пунктом 3 оскаржуваного рішення Київської міської ради передбачено здійснення відповідних організаційно-правових заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою загальною площею 0,70 га між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янськомурайоні м. Києва доручених Київському комунального об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «КИЇВЗЕЛЕНБУД», тому визначення останнього у якості відповідача у справі з розгляду спору про скасування рішення Київської міської ради не суперечить процесуальним нормам законодавства, з огляду на що заперечення відповідача3 є необґрунтовані та безпідставні.

Одночасно, суд вважає вимогу позивача про визнання протиправними дії Київської міської ради щодо прийняття 19.02.2015 рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

До повноважень Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, належить, зокрема, прийняття рішень, як то визначено положеннями Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», про що вище зазначено судом.

Отже, приймаючи 19.02.2015 рішення на пленарному засіданні Київської міської ради (ІІІ сесія VІІ скликання), відповідач1 діяв у межах своїх повноважень, проте прийняте рішення, як наслідок вчинених дій підлягає скасуванню судом, як то вище встановлено.

Щодо вимоги про зобов'язання виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати дії щодо зняття з реєстрації договору оренди та поновити реєстрацію, суд зазначає наступне.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Крім статті 55 Конституції України, що безпосередньо гарантує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, це право випливає також з інших її статей. Зокрема, частина 2 статті 3 Конституції передбачає відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який щонайменше вимагає визнання і втілення у життя таких вимог:

1) усі особи, фізичні чи юридичні, рівні у своїх правах;

2) кожен повинен мати змогу ознайомитися зі своїми правами та обов'язками, встановленими законом;

3) дотримання законів повинні контролювати суди, які є незалежними у своїй діяльності;

4) рішення судів належить виконувати.

Кожна з цих складових знайшла відображення в тексті Конституції України. Крім того, частина 3 статті 8, у поєднанні зі статтями розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, забезпечує особі право оскаржити рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень безпосередньо на підставі Конституції України.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Норми ст. 12 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між тим нормами чинного законодавства не встановлено такого способу захисту права, як зобов'язання скасувати дію, а саме дію щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Одночасно, за змістом п. 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2.07.2003 №174 (чинного, на момент проведення державної реєстрації Договору оренди) державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі з зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Згідно п. 2.1 вказаного Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель обмінний файл на земельну ділянку разом з технічною документацією на дану земельну ділянку подається реєстратору для заповнення реєстраційної картки та внесення даних про земельну ділянку в державний реєстр земель за допомогою автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Договір оренди земельної ділянки зареєстровано в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації 12.11.2008 за №72-6-00544.

Відтак, на підставі чинного на той час законодавства, яке визначало порядок ведення державного реєстру земель, дана земельна ділянка та право користування (оренди) нею позивачем зареєстровано в державному реєстрі земель.

У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2013 Законом України "Про Державний земельний кадастр" та постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" створено єдиний Державний земельний кадастр.

Згідно п.п. 4, 5 Порядку ведення Державного земельного кадастру ведення Державного земельного кадастру здійснює Держземагентство та його територіальні органи, до складу яких входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, зняття з реєстрації та поновлення реєстрації договору оренди земельної ділянки не належиться до кола повноважень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), у зв'язку із чим дії відповідача2 не порушують будь-яким чином права та законом охоронюваних інтересів ТОВ «ІНТЕРБУД КОМПАНІ», а тому вимога позивача про зобов'язання скасувати дії щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачами не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру позовних вимог. Однак, положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, у зв'язку із чим, суд вбачає за можливе покласти судові витрати у розмірі 1 218,00 грн. на відповідача1 - Київську міську раду.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" до Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №156/1021 від 19.02.2015 « Про розірвання договіру оренди земельної ділянки від 12.11.2008 N 72-6-00544 загальною площею 0,70 га, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року N 1555/4388 "Про передачу товариству з обмеженою відповідачьністю "ІНТЕРБУД КОМПАНІ" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення між вул. Протасів Яр та вул. Миколи Амосова у Солом'янськомурайоні м. Києва".

Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД КОМПАНІ» (19018, місто Львів, вулиця Головацького, будинок 23; ідентифікаційний код 34528756) судовий збір у розмірі 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 19.05.2015 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 25.05.2015 року

Суддя К.В. Полякова