Постанова

від 25.05.2015 по справі 910/4489/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа№ 910/4489/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВИЙ ОДЯГ"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 30.03.2015

у справі №910/4489/15-г (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" в особі УМГ "Львівтрансгаз",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВИЙ ОДЯГ",

про стягнення 23 023,73 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (надалі - ПАТ «Укртрансгаз», позивач) в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (надалі - УМГ "Львівтрансгаз") звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" (надалі - ТОВ «Промисловий одяг», відповідач) про стягнення 23 023,73 грн штрафних санкцій за порушення зобов'язань з поставки товару за договором купівлі-продажу від 22.08.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/4489/15-г позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі УМГ "Львівтрансгаз" 23 023,73 грн штрафних санкцій та 1 827,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.05.2015.

Позивач та відповідач своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, хоча про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином за адресами, вказаними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.

Враховуючи, що сторони не повідомили про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявили клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, за відсутності вищевказаних осіб.

25.05.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» в особі Філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» (в тексті договору - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" (в тексті договору - продавець) укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець, який є власником товару зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, поставити і передати його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 5.1. договору товар повинен бути повністю поставленим покупцю протягом 30 робочих днів після підписання договору на умовах СРТ в с. Угерське, Стрийського району Львівської області, згідно вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.

Пунктом 5.2. встановлено, що датою поставки вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Відповідно до пункту 6.2. договору загальна ціна цього договору - 58 734,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014, в частині розрахунків - до повного виконання (пункт 9.1. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, в строк, встановлений цим договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Отже, укладення між ТОВ "Промисловий одяг" та ПАТ «Укртрансгаз» договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Місцевим господарським судом встановлено, що станом на 16.02.2015 відповідач не виконав зобов'язання, передбачені договором, товар на загальну суму 58 734,00 грн позивачеві не поставив, про неможливість поставки позивача не повідомив.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначене та строки передбачені пунктом 5.1. договору, а саме, 30 робочих днів після підписання сторонами договору, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до пункту 10.1 договору за порушення продавцем умов договору, покупець застосовує штрафні (в розмірі визначеному статтею 231 ГК України) та оперативно-господарські (в переліку статті 236 ГК України за вибором постраждалої сторони) санкції, а згідно пункту 10.2. за порушення строків виконання зобов'язання за договором продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі встановленому в абзаці 3 пункту 2 статті 231 ГК України, крім того, за прострочення понад 30 днів - додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору.

Позивач заявляє до стягнення з відповідача 6 048,80 грн пені у розмірі 0,1 % вартості товарів, з поставки яких допущено прострочення виконання зобов'язання за кожний день такого прострочення, а також 4 111,38 грн штрафу у розмірі 7 % вказаної вартості з посиланням на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України.

За змістом положень частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, вказаних санкцій можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, що є негрошовим зобов'язанням у розумінні положень чинного законодавства, а тому судом першої інстанції правомірно застосовано у даній справі статтю 231 Господарського кодексу України.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 6 048,80 грн пені та 4 111,38 грн 7 % штрафу у повному обсязі.

Разом з тим, позивачем у відповідності до пункту 10.2. договору було заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10 % від суми договору, який за його розрахунком склав 5 873,40 грн.

Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу у повному обсязі - 5 873,40 грн (58 734,00х0,1).

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 646,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 343,27 грн за період з 06.10.2014 по 16.02.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що позивачем правильно розраховано розміри 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку щодо задоволення цих позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, у зв'язку з чим, був позбавлений можливості надати докази в заперечення позовних вимог.

Дані твердження відповідача колегія суддів находить безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що у матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ухвала про порушення провадження у даній справі 10.03.2015 була отримана представником відповідача у відділенні поштового зв'язку. Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Твердження апелянта про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором відхиляються колегією суддів, оскільки згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем обґрунтовано свої позовні вимоги належними та допустимими доказами, на підставі яких судом першої інстанції прийнято законне та мотивоване рішення.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 30.03.2015 року у справі №910/4489/15-г прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі №910/4489/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі №910/4489/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4489/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз