Постанова

від 21.05.2015 по справі 922/6039/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2015 р. Справа № 922/6039/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.

при секретарі Курченко В.А.

сторони не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Доміно», м. Харків (вх. № 1206 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2015р. по справі №922/6039/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Приватного підприємства фірми «Доміно», м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання недійсним пунктів договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2015 р. у справі №922/6039/14 (суддя Інте Т.В.) позов про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №01\04-13 від 01.03.2013 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством фірма «Доміно» у частині п.1.1, п.2.8, п.2.9, п.4.2.4, п.4.2.6 та п.5.2.2. задоволено частково, а саме: 1) визнано недійсним пункти 2.9 та 4.2.6 договору оренди нежитлового приміщення №01\04-13 від 01.03.2013 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством фірмою «Доміно»; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приватне підприємство фірма «Доміно», м. Харків з вказаним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2015р. по справі № 922/6039/14 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.02.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.03.2015р., відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати від 19.02.2015р. у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_2, якому запропоновано надати відзив на апеляційну скаргу. Позивача та відповідача зобов'язано надіслати третій особі копію позовної заяви з додатками та копію апеляційної скарги з додатками, докази надіслання надати апеляційному суду. Розгляд справи відкладено на 30.04.2015р.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 30.04.2015р., у зв'язку з відпусткою суддів Білоусової Я.О., Шевель О.В., для розгляду даної справи сформовано інший склад колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційних скарг з початку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.04.2015р. розгляд даної справи відкладено на 21.05.2015р. Сторін зобов`язано виконати вимоги ухвали від 19.03.2015р.

В судове засідання 21.05.2015р. представники сторін та третьої особи не з`явились, докази виконання вимог ухвал суду від 19.03.2015р. та 30.04.2015р. не надали.

Враховуючи, що явку сторін обов'язковою судом не визнано, колегія суддів, з урахуванням ненадання сторонами витребуваних судом документів та за відсутністю їх представників у судовому засіданні, розглянула справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2013р. між ПП «Доміно» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01\04-13, відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець з належної йому на праві власності нежитлової будівлі літ. "А-2", загальною площею 255,9 кв.м., зобов'язався передати в оренду позивачу нежитлові приміщення загальною площею 200,00 кв.м., що розташовані у двоповерховій будівлі літ. "А-2", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а орендар зобов'язався прийняти вказані приміщення та сплачувати орендну плату згідно умов даного договору.

Пунктом 2.1 сторонами передбачено, що фактична передача приміщення підтверджується та оформлюється Актом приймання-передачі, який підписується сторонами при підписанні цього договору.

Актом приймання-передачі, підписаним сторонами 01.03.2013р. та скріпленим печатками позивача та відповідача (а.с. 17 т.1) підтверджується передача орендованого майна позивачу.

Пунктом 2.8 договору передбачено, що по закінченні терміну дії даного договору, а також у разі дострокового розірвання договору з ініціативи чи з вини орендаря, вартість поліпшень, які не можуть бути відокремлені без спричинення шкоди для приміщення і які орендар здійснив протягом дії договору, відшкодуванню з боку орендодавця не підлягають. При цьому, орендар має привести приміщення в стан, не гірший від того, в якому він отримав приміщення в оренду.

В п. 2.9 договору закріплено, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи чи з вини орендаря, останній зобов'язаний сплатити на користь орендодавця неустойку у формі штрафу у розмірі вартості орендної плати за цим договором за весь період невикористаної оренди, тобто за час з моменту розірвання цього договору до кінцевого строку дії договору, зазначеного у тексті договору чи додатках до нього.

Відповідно до п. 4.2.4 договору, позивач має право достроково розірвати даний договір до закінчення строку оренди:

- у разі особистих причин, повідомивши орендодавця за 30 календарних днів до розірвання даного договору та сплативши орендодавцю неустойку (штраф) в розмірі, передбаченому пунктом 2.9 цього договору;

- у разі невиконання зобов'язань орендодавцем, у результаті чого приміщення стає непридатним для використовування орендарем - у термін 10-ти календарних днів.

Згідно з п. 4.2.6 договору, орендар не має переважного права на купівлю приміщення у разі його продажу або іншого відчуження.

Пунктом 5.2.2 передбачено право відповідача достроково розірвати даний договір до закінчення строку оренди, повідомивши орендаря за 30 календарних днів, у разі невиконання орендарем умов цього договору, наявності заборгованості по орендній платі, платежам пов'язаних з володінням, користуванням, розпорядженням приміщенням, земельною ділянкою на якому воно розташоване та комунальним платежам більш ніж за один місяць, погіршення стану приміщення та/або земельної ділянки, на якій воно розташоване.

Згідно пункту 7.2 договору, строк договору оренди встановлений 2 роки 11 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що пункти: 1.1, 2.8, 2.9, 4.2.4, 4.2.6, 5.2.2 не відповідають вимогам закону, а тому є недійсними в силу приписів ст. 215 ЦК України.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, а саме - в частині визнання недійсними пунктів 2.9 та 4.2.6 договору, зазначив, що вказані пункти суперечать вимогам чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Частиною 1 статті 284 ГК України передбачені істотні умови договору оренди, якими, є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Позивач вважає, що п. 1.1. договору суперечить вимогам статті 760 ЦК України, оскільки відповідач (орендодавець) передав в оренду частину нежитлового приміщення без виділу її в натурі. Інші частини приміщення були передані відповідачем третій особі також без виділу у натурі , що складає труднощі, а іноді неможливість сумісного користування приміщенням.

Як зазначалось раніше, відповідно до п.1.1 договору та акту приймання-передачі від 01.03.2013р., укладеного до спірного договору, що орендодавець з належної йому на праві власності нежитлової будівлі літ. "А-2", загальною площею 255,9 м.кв., зобов'язується передати орендарю в оренду нежитлові приміщення загальною площею 200,00 (двісті) квадратних метрів, що розташовані у двоповерховій будівлі літ "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а орендар зобов'язується прийняти приміщення та сплачувати орендну плату згідно умов даного договору.

Частиною 1 статті 181 ЦК України, встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Отже, колегія суддів зазначає, що індивідуальними ознаками нерухомого майна (його частини) може бути адреса, площа, та позначення будинку у абрисі земельної ділянки (літери) тощо.

Враховуючи, що сторонами у договорі закріплено індивідуальні ознаки нерухомого майна - його адреса, загальна площа, площа нерухомого майна, що передається орендарю, а також позначення літери у абрисі земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що доводи позивача про те, що орендодавець передав оренду частину нерухомого майна без визначення його в натурі, та те що, умовами спірного договору не передбачений об'єкт оренди не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи.

На підставі наведеного колегія суддів не вбачає підстав для визнання недійсним п.1.1 спірного договору.

Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним п. 2.8 договору, колегія суддів погоджується з господарським судом першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання його недійсним.

Так, відповідно до п. 2.8 договору, по закінченні терміну дії даного договору, а також у разі дострокового розірвання договору з ініціативи чи з вини орендаря, вартість поліпшень, які не можуть бути відокремлені без спричинення шкоди для приміщення і які орендар здійснив протягом дії договору, відшкодуванню з боку орендодавця не підлягають. При цьому, орендар має привести приміщення в стан, не гірший від того, в якому він отримав приміщення в оренду, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 6, 627 ЦК України, договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Позивач, посилаючись на п. 2 ст. 776 ЦК України, зазначає, що не включення вимог цієї норми у спірний договір, призвело до самостійного проведення позивачем (орендарем) капітального ремонту спірного майна.

Відповідно до статті 776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

До того ж, відповідно до частин 1-4 ст.778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.5 ст.778 ЦК України, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Отже, по-перше, згідно акту приймання-передачі спірного нерухомого майна від 01.03.2013р., сторони погодили, що приміщення, що передається в оренду сторонами оглянуті, приймаються в стані як є, тобто заперечення щодо стану майна під час підписання договору та акту приймання-передачі у орендаря (позивача) були відсутні. По-друге, приписи частини 3 статті 776 ЦК України передбачають право орендаря, в разі не проведення орендодавцем капітального ремонту приміщення, що перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, вимагати від орендодавця розірвати договір та відшкодувати понесені ним збитки. З матеріалів справи не вбачається, що позивач скористався таким правом та звернувся до відповідача з відповідною вимогою.

Зазначаючи про наявність підстав про визнання недійсним п. 2.9 договору, позивач посилається на ч.3 ст. 653 ЦК України та на ч. 4 ст. 188 ГК України.

Отже, як зазначалось раніше, у пункті 2.9 договору, сторони погодили, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи чи з вини орендаря, останній зобов'язаний сплатити на користь орендодавця неустойку у формі штрафу у розмірі вартості орендної плати за цим договором за весь період невикористаної оренди, тобто за час з моменту розірвання цього договору до кінцевого строку дії договору, зазначеного у тексті договору чи додатках до нього.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлена правова природа штрафу, а саме - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином сторонами у договорі штраф має бути передбачений за порушення або невиконання умов договору, та за умови, обчислення його у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Всупереч зазначеному, сторони в п. 2.9 договорі встановили штраф не у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а у розмірі вартості орендної плати за цим договором за весь період невикористаної оренди, а також не за порушення або невиконання його умов.

Відповідно до статті частини 1, 3 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Серед правових наслідків зміни або розірвання договору, частиною 5 статті 653 ЦК України визначено, що якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Отже, законодавством передбачено право особи, якій завдано майнову шкоду у результаті, зокрема, дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення, на відшкодування збитків, з особи, яка порушила його право.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, встановлення в договорі штрафу за дострокове розірвання договору у розмірі вартості орендної плати за цим договором за весь період невикористаної оренди, а також не за порушення або невиконання його умов, суперечить приписам ч. 2 ст. 549 ЦК України, та є підставою для визнання вказаного пункту недійсним, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Щодо вимоги про визнання недійсним п. 4.2.4 договору, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо відсутності підстав для визнання його недійсним, виходячи з наступного.

Як зазначалось раніше, відповідно до п. 4.2.4 договору, орендар має право достроково розірвати даний договір до закінчення строку оренди: у разі особистих причин, повідомивши орендодавця за 30 календарних днів до розірвання даного договору та сплативши орендодавцю неустойку (штраф) в розмірі, передбаченому пунктом 2.9 цього договору; у разі невиконання зобов'язань орендодавцем, у результаті чого приміщення стає непридатним для використовування орендарем - у термін 10-ти календарних днів,

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, нормами ст. 627 ЦК України закріплено право сторін на свободу договору, з урахуванням приписів чинного законодавства.

Тому, колегія суддів зазначає, що вказаними нормами передбачена можливість сторін встановлювати в договорі додаткові підстави для його розірвання, які не суперечать вимогам закону.

Отже, узгоджуючи умови договору, сторони скористались своїм правом визначеним ч. 1 ст. 651 ЦК України та встановили додаткові підстави для розірвання спірного договору, які не суперечать вимогам законодавства.

Що стосується доводів позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним п. 4.2.6 договору, оскільки від суперечить ст. 777 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п. 4.2.6. договору, орендар не має переважного права на купівлю приміщення у разі його продажу або іншого відчуження, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 777 ЦК України закріплено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Ця ж норма кореспондується зі частиною 2 ст. 822 ЦК України, відповідно до якої, у разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.

Отже, приписи вказаних норм надають наймачеві переважне право придбати річ, що є об'єктом найму в разі її продажу наймодавцем, за умови належного виконання орендарем своїх зобов'язань за договором оренди.

У рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2009, № 31-рп/2009 "У справі за конституційним зверненням приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) зазначено, що у статті 777 Кодексу визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Конституційний суд України також розтлумачив, що обмеження законодавцем права власника майна, переданого у найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява N 8793/79" від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець, з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві, як складової публічного інтересу, може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.

Конституційний Суд України вважає, що положення частини другої статті 777 Кодексу щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових прав власників.

Тому положення статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України, в аспекті конституційного звернення, треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.

Отже, враховуючи, що сторони в п. 4.2.6 договору обмежили право наймача в частині переважного права на придбання орендованого приміщення, в разі його продажу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання вказаного пункту договору недійсним, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства.

Щодо вимоги про визнання недійсним п. 5.2.2 договору, в якому закріплено право відповідача достроково розірвати даний договір до закінчення строку оренди, повідомивши орендаря за 30 календарних днів, у разі невиконання орендарем умов цього договору, наявності заборгованості по орендній платі, платежам пов'язании з володінням, користуванням, розпорядженням приміщенням, земельною ділянкою на якій воно розташоване та комунальним платежам більш ніж за один місяць, погіршення стану приміщення та/або земельної ділянки, на якій воно розташоване, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно з ст. 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Як вже було зазначено, згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Керуючись принципом свободи договору, сторони погодили наявність у орендодавця права розірвати даний договір до закінчення строку оренди, повідомивши позивача за 30 календарних днів, у разі невиконання позивачем умов цього договору, наявності заборгованості по орендній платі, платежам пов'язаним з володінням, користуванням, розпорядженням приміщенням, земельною ділянкою на якій воно розташоване та комунальним платежам більш ніж за один місяць, тобто у разі істотного порушення умов спірного договору.

Таким чином, положення п. 5.2.2 договору відповідають положенням ст.ст. 651, 782, 783 ЦК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для визнання його недійсним.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі не відповідають приписам чинного законодавства та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства та матеріалам справи, на підставі чого, рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2015р. у справі № 922/6039/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача -без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2015р. по справі № 922/6039/14 залишити без змін.

Повний текст складено 26.05.2015 р.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.А. Пуль