Рішення

від 25.05.2015 по справі 906/505/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" травня 2015 р. Справа № 906/505/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Сіра А.В. (довіреність №1 від 27.04.15)

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Національного університету водного господарства та природокористування

до Колективного підприємства "Житомирпроект"

про стягнення 89324,87 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 89324,87 грн. заборгованості за договором на створення науково-технічної (проектної) продукції №4-570 від 10.07.13., з яких: 33585,00 грн. - основний борг, 11944,10 грн. - інфляційні, 1258,75 грн. - 3% річних, 8952,02 грн. - пеня.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що відповідач сплатив суму основної заборгованості в розмірі 33585,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1926 від 09.04.15. на суму 7585,00 грн. та №1932 від 22.04.15. на суму 26000,00 грн. Заперечує проти стягнення пені та заявляє клопотання про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась,господарський суд вважає, що неявка позивача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2013 року між Національним університетом водного

господарства та природокористування (виконавець/позивач) і Колективним підприємством "Житомирпроект"(замовник/відповідач) укладено договір на створення науково-технічної (проектної) продукції № 4-570 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню робіт та створення науково-технічної (проектної) продукуції: розробка технічнічного рішення з закріплення ґрунтової основи фундаментів будинку № 11 на вул. Лесі Українки в м. Новограді-Волинському Житомирської обл. методом ін'єктування ґрунту гелевими композитами. .

Згідно п. 2.1 Договору, протоколу погодження договірної ціни на створення науково-технічної (проектної) продукції і кошторису № 1, які є додатками до вищевказаного Договору, договірна ціна складає 33 585,00грн. (а.с.14-15).

На виконання умов договору, університетом у повному обсязі виконані роботи передбачені п.1.1. договору, що підтверджується Актом № 1 здачі-приймання науково-технічної продукції від 20 грудня 2013 року на суму 33 585,00грн. Даний акт підписаний Сторонами та скріплений їх печатками (а.с.17). .

Виходячи з положень п. 2.3. Договору розрахунок (оплата) по ньому здійснюється поетапно, впродовж 5-ти банківських днів після підписання відповідних актів здачі-приймання виконаних робіт, враховуючи суму авансу.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у визначений договором строк не виконав, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду перед позивачем існувала заборгованість в сумі 33585,00грн.

06 лютого 2015 року на адресу відповідача було направлено претензію про необхідність сплати заборгованості по договору (лише вартості робіт). 24 лютого 2015 року університетом була отримана відповідь на неї, в якій відповідач визнав борг та просив його відтермінувати у зв'язку з відсутністю оплати робіт з боку Новоград-Волинської міської ради (а.с.18-20).

Після подачі позову до суду (02.04.15), відповідач сплатив заборгованість в розмірі 33585,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1926 від 09.04.15. на суму 7585,00 грн. та №1932 від 22.04.15. на суму 26000,00 грн. (а.с.32,33).

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 33585,00грн. боргу підлягає припиненню на підставі ст.80 ч.1 п.1-1 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі пункту 4.1 договору просить стягнути з відповідача пеню, що згідно розрахунку позивача становить 8952,02 грн.(а.с.10-11).

Пунктом 4.1 передбачено, що за невиконання своїх обов'язків згідно цього Договору Замовник і Виконавець несуть майнову відповідальність згідно чинного законодавства, а саме сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, також згідно ст. 216 ГКУ, ст 625 ЦКУ, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язання".

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Виходячи з положень вказаних законів та пункту договору господарський суд приходить до висновку, що сторонами досягнута домовленість про відповідальність за прострочення платежу у розмірі о д н і є ї облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що остаточний розрахунок відповідач має здійснити впродовж п'яти банківських днів після підписання актів здачі-приймання виконаних робіт. Такий акт підписаний 20.12.13, отже остаточний розрахунок мав бути здійснений до 27.12.13 включно. З 28.12.13 починається прострочення і позивач має право вимагати сплати пені.

Разом з тим частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Звідси, пеня може бути нарахована за період з 28.12.13 по 27.06.14 включно.

Однак відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст.258 ч.2 п.1 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна заява направлена до суду 02.04.15 (згідно штампу на конверті). Таким чином період прострочення з 28.12.13 по 01.04.14 перебуває за межами річного строку позовної давності.

Відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, правомірним нарахуванням пені буде період з 02.04.14 по 27.06.14 з розрахунку о д н і є ї облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Провівши розрахунок за допомогою комп'ютерної програми "Законодавство" господарський суд визначає пеню за вказаний період в розмірі 724,61 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача. Позов в частині вимоги про стягнення 8227,41 грн. пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить: 11944,10 грн. інфляційних та 1258,75 грн. 3% річних (а.с.8-10). Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних приходить до висновку, що він складений правильно і тому задовільняє позов у цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, на підставі п.4.2 договору, моральну шкоду в розмірі вартості робіт - 33585,00грн.

Згідно пункту 4.2. Договору, у випадку невиконання замовником своїх фінансових обов'язків згідно договору, виконавець має право вимагати відшкодування моральної шкоди, нанесеної діловій репутації виконавця, в розмірі вартості робіт.

Позивач обгрунтовує дану вимогу тим, що замовник вже більше року не виконує фінансові зобов'язання по договору, що завдає науково-дослідній частині університету значних незручностей, оскільки з коштів по Договору має виплачуватись заробітна плата науковим співробітникам, які брали участь у виконанні робіт по Договору. Тобто фактично більше року окремі працівники університету з вини відповідача не отримали заробітну плату за виконану ними роботу.

Вимога в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Стаття 23 ЦК України такої вказівки не містить. Разом з тим положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя статті 39,частина друга статті 200, частина друга статті 216, частина третя статті 225 ЦК України тощо). Так само і припис пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України про відшкодування моральної шкоди не означає, що відшкодування моральної шкоди допускається у будь-якому випадку порушення зобов'язання. Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 N01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України")

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 13927,46 грн., з яких: 724,61грн. пені, 11944,10грн. інфляційних, 1258,75грн. 3% річних. У стягненні 33585,00грн. моральної шкоди та 8227,41грн. пені слід відмовити. Провадження у справі в частині стягнення 33585,00грн. боргу слід припинити.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

При обрахуванні суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує сплату боргу відповідачем після подачі позову до суду та зайво сплачений судовий збір в розмірі 505,80грн., який підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 33585,00грн. боргу.

3.Стягнути з Колективного підприємства "Житомирпроект" (10014, м.Житомир, вул. М.Рильського, 9, код 02498103) на користь Національного університету водного господарства та природокористування (33028, м.Рівне, вул. Соборна, 11, код 02071116) - 724,61грн. пені, 11944,10грн. інфляційних, 1258,75грн. 3% річних, 971,79грн. судового збору .

4.Відмовити в позові в частині стягнення 33585,00грн. моральної шкоди та 8227,41грн. пені.

5.Повернути з Державного бюджету України на користь Національного університету водного господарства та природокористування (33028, м.Рівне, вул. Соборна, 11, код 02071116) зайво сплачений судовий збір в розмірі 505,80грн. (п'ятсот п'ять грн. 80коп.), які сплачені згідно платіжного доручення №9 від 23.03.15 на суму 2332,80грн.

Оригінал платіжного доручення №9 від 23.03.15 знаходиться в матеріалах судової справи №906/505/15.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.05.15

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1-в справу

2-позивачу (рек. з повідом.)