Рішення

від 19.05.2015 по справі 908/3065/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 1/34/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015 Справа № 908/3065/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПРОК" (62406, Харківська область, Харківський район, с. Затишшя, вул. Харківська, буд. 5 А-1)

до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

про стягнення 50 004 грн. 40 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Татаренко А.М., довіреність б/н від 19.03.2015 р.нко А.М., довіреність б/н від 19.03.2015 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПРОК" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція пені (за змістом позовної заяви), 3% річних, інфляційних втрат в сумі 50 004 грн. 40 коп.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України та умов договору поставки № 593(7)13Ук від 02.12.2013 р. і обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати за товар.

Позов було прийнято до розгляду, порушено провадження у цій справі.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 19.05.2015 р. відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на те, що застосування пені не передбачено договором між сторонами, а стягнення пені, інфляційних та 3% річних суперечить ст. 61 Конституції України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору.

По закінченні судового засідання судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПРОК» (постачальником, позивачем у справі) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № 593(7) 13УК (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та сплатити товар.

Пунктом 1.2 договору було встановлено строк поставки.

Відповідно до п. 3.2 договору встановлено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється з відстрочкою платежу в 30 календарних днів з моменту поставки.

Договір підписаний з боку обох сторін та скріплений печатками підприємств.

На виконання умов договору, позивач постави відповідачу товар, за який той розраховувався з порушенням строків оплати.

Стягнення з відповідача на користь позивача 17 144 грн. 95 коп. пені, 27 270 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 5 589 грн. 39 коп. 3% річних було предметом судового позову у цій справі (згідно змісту та прохальної частини позову).

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в силу наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини сторін були врегульовані договором поставки товару № 593 (7)13УК від 02.12.2013 р.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем умов договору та поставки позивачем відповідачу товару, що підтверджується видатковими накладними (№ РН 0000035 від 24.12.2013 р. на суму 687925 грн. 20 коп. та № РН-0000020 від 28.03.2014 р. на суму 180 343 грн. 20 коп., підписаними з боку обох сторін, копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, банківськими виписками позивача та платіжними дорученнями відповідача підтверджується несвоєчасність оплати відповідачем позивачу коштів за отриманий товар (копії банківських виписок та платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом було перевірено розрахунки 3% річних та інфляційних за допомогою БД «Законодавство», з урахуванням рекомендацій Верховного суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, беручи до уваги дати виникнення заборгованості, суми та дати і суми сплати заборгованості, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення сум інфляційних частково в розмірі 27 230 грн. 72 коп. та 3% річних також частково в сумі 5 494 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних та річних суд відмовляє ї підстав їх необґрунтованого заявлення до стягнення, враховуючи помилки у розрахунках.

Враховуючи, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, доводи відповідача, викладені у відзиві судом до уваги не приймається.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми пені не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного:

Відповідно до ст. ст. 1 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

У договорі сторонами не узгоджено відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне здійснення грошового зобов'язання. Відсутні підстави і для застосування певного законодавчого акту. Отже, позовні вимоги щодо стягнення суми пені є безпідставними.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 27 230 грн. 72 коп. та 3% річних в сумі 5 494 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє у задоволенні.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовом відноситься на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964, з рахунків встановлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПРОК" (62406, Харківська область, Харківський район, с. Затишшя, вул. Харківська, буд. 5 А-1, код ЄДРПОУ 37431508, на рахунки встановлені державним виконавцем під час виконання судового рішення) 27 230 (двадцять сім тисяч двісті тридцять) грн. 72 коп. інфляційних втрат, 5 494 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн. 20 коп. 3% річних та 1 195 (одна тисяча сто дев'яносто п'ять ) грн. 66 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 25» травня 2015 року.