Рішення

від 05.05.2015 по справі 522/15753/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3584/15

Головуючий у першій інстанції Турецький О. С.

Доповідач Процик М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючої судді Процик М.В.,

суддів Дрішлюка А.І., Сєвєрової Є.С.

при секретарі Решетник М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немезида" про внесення записів до трудової книжки та виплату заробітної плати,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Немезида" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Немезида" про внесення до її трудової книжки записів про роботу в ТОВ "Немезида" на посаді юриста в період з 04.04.2012 року по 31.05.2013 року, зі звільненням за власним бажанням, згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України, та про стягнення з відповідача заробітної плати за цей період у розмірі 15 693 грн. Позивач посилалась на те, що вона 03.04.2012р. написала заяву про прийняття на роботу; роботодавцем з нею було погоджено усі умови трудового договору (графік, обсяг роботи, оплата праці тощо); з 04.04.2012р. її фактично було допущено до роботи, яку вона виконувала протягом робочого дня, а в вечірній час навчала дітей у Дитячій хореографічній школі, де знаходилась її трудова книжка; відповідач обіцяв їй внести записи в трудову книжку, однак не зробив цього; 31.05.2013р. вона за власним бажанням була звільнена з роботи, проте відповідач відмовився внести їй записи до трудової книжки, і оплатити заробітну плату з 2012 року у розмірі 15693 грн. Позивач просила справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача участі у розгляді справи не приймала, просила справу розглянути за її відсутності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Зобов'язано ТОВ "Немезида" (код ЄДРПОУ: 36345460) внести до трудової книжки ОСОБА_2 записи про прийняття її на роботу до ТОВ "Немезида" (код ЄДРПОУ: 36345460) на посаду юриста з 04.04.2012 року та про звільнення з 31.05.2013 року за власним бажанням, згідно із ч.1 ст. 38 КЗпП України (з ініціативи працівника). Стягнуто з ТОВ "Немезида" (код ЄДРПОУ: 36345460) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі у сумі 15 693 (п'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто три) гривні. Стягнуто понесені судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ "Немезида" просить рішення суду від 02 вересня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, на невідповідність висновків суду обставинам справи, та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач повторно не з'явилась у судове засідання, хоча апеляційним судом вживались усі заходи для належного сповіщення позивача про час та місце розгляду цієї справи. Вбачається, що позивач у позовній заяві вказала як адресу свого належно зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1. Однак за повідомленням відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області колегією суддів встановлено, що позивач уже зареєстрована по АДРЕСА_2, про що, всупереч вимогам ст.77 ЦПК України, позивач суду не повідомила. Від отримання судової повістки, телеграми позивач ухилилась, у зв'язку з чим повідомлена про час та місце розгляду справи шляхом смс - повідомлення. Неявка позивача до апеляційного суду розцінена як небажання приймати участь у розгляді справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, з наступних підстав.

За правилами ст. 309 ч.1 п.2,3, 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд 1-ої інстанції виходив з того, що відповідно до довіреності, виданої 06.04.2012 року ТОВ "Немезида" на ім'я ОСОБА_2, остання, серед іншого була уповноважена вчиняти від імені довірителя представництво в різноманітних установах, в тому числі у судах, що підтверджує факт перебування позивача у трудових відносинах, а тому на користь позивача слід стягнути суму несплаченої заробітної плати за період з 03.04.2012 року по 31.05.2013 року у розмірі 15 693 грн.

Однак з такими висновками суду погодитись неможливо.

Статтями 213, 214 ЦПК передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам цивільно-процесуального закону не відповідає.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За ст. ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження факту перебування у трудових відносинах з ТОВ "Немезида" надала суду тільки довіреність від 06 квітня 2012 року, видану позивачу керівником ТОВ, для здійснення представництва підприємства в державних, громадських, господарських та будь-яких підприємствах, установах, в правоохоронних, судових органах, у відділі державних реєстраторів тощо, для чого підприємство уповноважило позивача подавати заяви, одержувати довідки, сплачувати будь-які платежі та здійснювати інші дії. (а.с.21) У довіреності зазначено, що вона видана за попередньо досягнутою домовленістю з повіреною особою, що є свідченням цивільних правовідносин заснованих на договорі доручення.

За змістом ст.ст.1000,1002,1007, 1004 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. За ч. 3 ст. 244 ЦК довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Основною метою довіреності є засвідчення факту уповноваження особи на вчинення певних юридичних дій. Натомість основною метою договору доручення є визначення умов такого уповноваження.

Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави вважати, що договір доручення, який за ст.1003 ЦК України може бути і усним, оформлює внутрішні відносини представництва між довірителем та представником, тоді як видана на його реалізацію довіреність оформлює зовнішні відносини представництва, тобто відносини між представником довірителя і третіми особами та підтверджує обсяг прав представника у відносинах з третіми особами.

Відтак, надана позивачем в якості доказу довіреність жодним чином не підтверджує наявність між сторонами саме трудових правовідносин. Посилання на це довіреність не містить. Тоді як інші докази, які б підтверджували, що позивач як працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену трудовою угодою з відповідачем, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, що ТОВ "Немезида" зобов'язується виплачувати позивачу, як працівникові, заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи за посадою в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивача та суду в мотивувальній частині рішення на наявність фактичного допуску позивача до роботи в ТОВ "Немезида", на застосування правил ст.24 ч.4 КЗпП України, не ґрунтується на належних і допустимих доказах. Висновки суду матеріалам справи не відповідають.

Згідно зі ст. 24 ч.2 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт, трудову книжку, а у випадках передбачених законодавством також документ про освіту, про стан здоров'я та інші документи.

Із копії трудової книжки, доданої позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач за станом на 03 квітня 2012 року мала інше основне місце роботи, а саме в Дитячій хореографічній школі м. Одеси, де вона працювала на посаді педагога, в період з 01.09.2006р. по 15.10.2012 року, і де знаходилась її трудова книжка.(а.с.7) На роботу в ТОВ за сумісництвом позивач не посилалась і такі докази нею не надавались. Посилання суду на ст.ст.47-48 КЗпП України, на Інструкцію "Про порядок ведення трудових книжок працівників", на обов'язок відповідача внести запис про роботу позивача в ТОВ у трудову книжку, колегія суддів визнає неспроможним. За ст.60 ч. 4 ЦПК України суду заборонено ґрунтуватися на припущенні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту перебування у трудових відносинах з ТОВ "Немезида", а тому і немає підстав для стягнення на її користь з відповідача невиплаченої заробітної плати у розмірі 15693 грн.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що ст.233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті… суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач за вирішенням трудового спору звернулася до суду більше ніж через рік і два місяці з моменту припинення начебто трудових правовідносин з відповідачем. Про причини поважності пропуску строку звернення до суду позивач не повідомляла. Зазначене могло бути самостійною підставою для відмови позивачу у позові, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Однак, оскільки строком позовної давності захищаються тільки обґрунтовані позовні вимоги, то колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу у позові за безпідставністю та недоведеністю вимог.

Разом з тим, доводи відповідача щодо порушення судом ст.108 ЦПК України, тобто правил підсудності колегія суддів визнає помилковими, оскільки за ст.110 ч.1 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. На момент подачі позову позивач значилась зареєстрованою в Приморському районі м. Одеси.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ "Немезида" слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Керуючись 303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ст. 309, ч.2 ст.314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Немезида" задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немезида" про внесення записів до трудової книжки та виплати заробітної плати відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: М.В. Процик

Судді: А.І. Дрішлюк Є.С. Сєвєрова