Рішення

від 27.05.2015 по справі 910/8737/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа №910/8737/15-г

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СА-ЖЕНЬ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларіс-С" простягнення 36379,89 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Лугановський В.М. - керівник; від відповідачаМатющенко М.В., Секелик Л.В. - представники за довіреністю від 05.05.15

В судовому засіданні 27.05.15. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СА-ЖЕНЬ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларіс-С" про стягнення 36379,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.02.20112 між сторонами було укладено договір № 101/11 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, на підставі якого позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 787470,00 грн. За доводами позивача, відповідач не виконав взяті за договором зобов'язання, а саме, не оплатив надані позивачем послуги в повному обсязі, внаслідок чого у останнього існує заборгованість перед позивачем у розмірі 16000,00 грн., крім того позивач просить стягнути з відповідача 4509,81 грн. - 3 % річних та 15870,08 грн. - індексу інфляції, що нараховані в період з 06.04.12 по 03.04.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 було порушено провадження у справі № 910/8737/15-г та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.05.2015.

12.05.15 через загальний відділ діловодства суду відповідач подав заперечення проти позову, відповідно до яких зазначив, що 03.04.15 ним було сплачено основну суму боргу. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строків позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та індексу інфляції.

В судове засідання 13.05.15 представники сторін з'явились, вимоги ухвали суду від 08.04.15 виконали, надали пояснення по суті спору. Керуючись ст. 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 27.05.15.

В судове засідання 27.05.15 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, представник позивача позов підтримав, представник відповідача проти позову заперечував та просив суд застосувати строки позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СА-ЖЕНЬ» (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларіс-С" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 101/11 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець та замовник виступають від свого імені та за дорученням організацій, з якими мають прямі договори і які є самостійними юридичними особами.

Згідно з п.2.2 договору перевезення здійснюються відповідно до умов цього договору, Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, митної конвенції про міжнародну перевозку вантажів із застосуванням книжки МДП, інших міжурядових угод.

Відповідно до п.5.1 договору розрахунки за надані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок виконавця, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків здійснюється протягом 15-ти днів з дня їх отримання замовником.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що після завершення перевезення виконавець надає замовнику оригінал рахунку та CRM з відмітками отримувача, податкову накладну, акт виконаних робіт.

Відповідно до п. 10.1, 10.2 договору останній вступає в силу з дня його підписання та буде діяти по 31.12.12, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання цього договору, то строк його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний рік.

За твердженнями позивача, 29.01.15 останній звернувся до відповідача з претензією про сплату 33 586,60 грн. заборгованості. Відповідач у відповіді на вказану претензію вих. № 2002-15 від 20.02.15 запропонував ТОВ «СА-ЖЕНЬ» здійснити звіряння взаємних розрахунків за здійсненими платежами. Вказаний акт було підписано сторонами 03.03.15.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Укладені між сторонами договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором ( ст.. 903 ЦК України .

Як вбачається з матеріалів справи протягом строку дії договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 101/11 позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 787 470,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами виконаних робіт, що підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печаткам. Крім того, 03.03.2015 представниками сторін було підписано акт звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з перевезення вантажів становить 16000,00 грн.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 5.1 договору, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Після звернення позивача до суду відповідач сплатив суму основної заборгованості в розмірі 16 000,00 грн, на підтвердження чого відповідачем надано платіжне доручення № 177 від 03.04.15.

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 16 000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Стосовно вимог позивача про стягнення 4509,81 грн. - 3 % річних та 15870,08 грн. - індексу інфляції, що нараховані в період з 06.04.12 по 03.04.15 у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати наданих послуг, суд зазначає наступне.

Стаття 926 Цивільного кодексу України, частина шоста статті 315 Господарського кодексу України встановлюють, що позовна давність , порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Так як Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.56 р. в м. Женеві, відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р. та є договірною країною у розумінні ч. 1 ст. 1 Конвенції, тому суд дійшов до висновку, що перевезення виконані на підставі договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 101/11 входить в сферу її застосування.

Відповідно ч. 1 ст. 32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись протягом одного року. Однак у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Частинами 2 та 3 ст. 35 Конвенції пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі. За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав.

Відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності, в якій останній просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, зважаючи на пропущення позивачем строку, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 101/11 від 01.02.2011 р. щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнається судом як навмисне правопорушення, суд дійшов висновку, що в даному випадку має застосовуватись термін позовної давності в три роки, відлік якого починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. Тобто строк позовної давності за вимогами позивача щодо сплати основної суми заборгованості за договором сплив 02.05.2014 р.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності (03.04.2015р.), а тому судом на підставі заяви відповідача застосовуються наслідки спливу позовної давності, встановлені ст. 267 ЦК України.

Відповідно до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Суд зазначає, що посилання позивача на претензію № 35 від 29.01.15 та акт звірки розрахунків між сторонами від 03.03.15 не свідчать про переривання перебігу позовної давності, оскільки вказані дії вчинені вже після спливу цього строку.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Зважаючи на те, що строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення 4509,81 грн. - 3 % річних та 15870,08 грн. - індексу інфляції у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати наданих послуг, сплив на момент звернення до суду, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд, керуючись ст. 267 ЦК України відмовляє у вказаних позовних вимогах.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про необґрунтованість вимог позивача, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та відмовляє в їх задоволенні повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник з вини відповідача, а сплата основної суми заборгованості в розмірі 16000,00 грн. була здійснена ним в день звернення позивача з даним позовом до суду, то судовий збір в цій частині, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст.. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення 16 000,00 грн. основної заборгованості.

2. В частині стягнення 4509,81 грн. - 3 % річних та 15870,08 грн. - індексу інфляції відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларіс-С" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 18, ідентифікаційний код 35488369) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СА-ЖЕНЬ» (39600 Полтавська обл.., м. Кременчук, вул. Халаменюка, буд. 6, оф. 103, ідентифікаційний код 36865140) 803 (вісімсот три) грн. 52 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.05.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин