Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/10450/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/10450/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профстайл»

До Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

Про стягнення 246 406,48 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Оплачко В.О. - по дов. № 02/04/15/01 від 02.04.2015

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Профстайл» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення 246 406,48 грн., з яких 212 602,67 грн. залишок грошових коштів на рахунку, 10 842,73 грн. пені, 22 961,08 грн. збитків від зміни індексу інфляції за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на розрахунково-касове обслуговування № 67142 від 16.02.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10450/15 та призначено справу до розгляду на 19.05.2015.

Позивач в судовому засіданні 19.05.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 19.05.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 27.04.2015 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Артема, 60, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду отримав 04.05.2015, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.05.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.02.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профстайл» (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування № 67142 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті (далі - рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.

Спір виник внаслідок того, що позивач звертався до банку про закриття рахунку, розірвання договору та повернення коштів, проте відповідач зобов'язання за договором не виконав та кошти не перерахував.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами .

Згідно з ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку.

Відповідно до п. 8.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного часу.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що договір може бути розірваний за заявою будь-якої із сторін, а також в інших випадках та з підстав, передбачених договором та чинним законодавством України.

Частина 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України передбачає можливість розірвання договору банківського рахунка на вимогу клієнта у будь-який час.

Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до відповідача із заявою від 06.02.2015 про закриття поточного рахунку, яка отримана останнім 06.02.2014 та зареєстрована за вхідним номером 1761 (штамп відповідача)., в якій вимагав розірвати договір з 09.02.2014, закрити поточний рахунок та перерахувати залишок грошових коштів на інший рахунок позивачу в іншій банківській установі.

Отже, в силу приписів частини 1 статті 1075 Цивільного кодексу України позивачем було ініційовано процедуру розірвання договору, що і було зроблено останнім в порядку ст. 188 Господарського кодексу України та пункту 8.2 договору шляхом подання відповідачу відповідної заяви.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи, що заява позивача про розірвання договору отримана відповідачем та містить вказівку на дату розірвання договору з 09.02.2015, суд приходить до висновку, що договір є розірваним з 09.02.2015, в зв'язку з цим у відповідача відсутні правові підстави для володіння грошовими коштами позивача, що залишились на рахунку.

Згідно ч. 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Положеннями п. 20.6 постанови Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» передбачено, що банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, зокрема перерахування коштів згідно поданих позивачем платіжних доручень не здійснив та мотивованої відмови, із зазначенням підстави не виконання перерахування, не надав.

Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами , що знаходяться на його рахунку, не допускається , крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Станом на 03.03.2015 залишок коштів позивача на рахунку в банку складав 212 602,67 грн., що підтверджується випискою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

З урахуванням того, що право власності є непорушним (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України), а банк не має права встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження права позивача розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України), суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з банку залишків коштів на рахунку позивача у банку, що становлять 212 602,67 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору кошти не перерахував, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2012 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Тобто, за несвоєчасне перерахування коштів з рахунку законодавством передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.

З огляду на викладене, вимоги позивача в частині стягнення 10 842,73 грн. пені (нарахована з 10.02.2015 по 01.04.2015) за несвоєчасне повернення коштів з рахунку позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення з перерахування коштів позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 10 842,73 грн. збитків від зміни індексу інфляції (нараховані з 10.02.2015 по 01.04.2015).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 10 842,73 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, зазначених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Профстайл» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профстайл» (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 10, код ЄДРПОУ 34882075) 212 602 (двісті дванадцять тисяч шістсот дві) грн. 67 коп. залишок грошових коштів на рахунку, 10 842 (десять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 73 коп. пені, 22 961 (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 08 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 4 928 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять вісім) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 26.05.2015.

СуддяВ.В.Сівакова