Рішення

від 21.05.2015 по справі 914/957/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015 р. Справа№ 914/957/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Адіс", м.Львів

про: стягнення 22 125,80 грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: Гіль В.Б. - представник (довіреність від 22.12.14р);

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні 21.05.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору :

позов заявлено Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго" (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Адіс" (м.Львів) про стягнення 22 125,80 грн.

Ухвалою суду від 27.03.15 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 09.04.15р. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов'язковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.

В судове засідання 09.04.2015 року позивач участь повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, вимоги ухвали суду від 27.03.2015 р. виконав частково.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами до суду не звертався.

Розгляд справи відкладено на 30.04.2015 року.

В судове засідання 30.04.2015 року позивач участь повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав. Відповідач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив повторно, причини неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами до суду не звертався.

Розгляд справи відкладено на 21.05.2015 року.

В судове засідання 21.05.2015 року позивач явку повноважного представника забезпечив, позов підтримав, подав клопотання про уточнення періоду нарахування штрафних санкцій, просить періодом нарахування штрафних санкцій вважати період з 07.08.2014 р. по 13.10.2014 р.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзив не подав, причини неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами до суду не звертався.

Ухвали суду направлялись відповідачу за адресою згідно відомостей ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

07.07.2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (позивач у справі, замовник згідно договору) та Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство "Адіс" (відповідач у справі, виконавець згідно договору) уклали договір № 009 про внесення змін у програмне забезпечення, відповідно до п. 2.1 якого, виконавець зобов'язується створити програмне забезпечення - сайт ПАТ "Львівобленерго" відповідно до вимог замовника та у встановлені ним строки, а замовник зобов'язується оплачувати послуги виконавця у розмірі та в порядку встановленому цим договором. Вартість послуг відповідно до п. 7.1 договору становить 6800,00 грн. При цьому, замовник проводить 50% передоплату вартості послуг згідно встановленого виконавцем рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, а решту суми зобов'язується оплатити не пізніше 5 банківських днів після повного виконання послуг виконавцем. Підтвердження повного виконання виконавцем взятих на себе зобов'язань вважається належно оформлений акт приймання - передачі наданих послуг, що підписується сторонами (п. 7.2 договору).

На виконання умов договору, позивачем здійснено перерахунок коштів в сумі 3400,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача згідно виставленого рахунку - фактури № А-0000037 від 07.07.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 12116 від 17.07.2014 року.

Відповідно до п. 6.1 договору факт належного виконання виконавцем своїх

зобов'язань та передачі створеного програмного забезпечення засвідчується актом приймання - передачі наданих послуг по установленню програмного забезпечення.

Відповідно до п. 2.2 договору, термін надання послуг - протягом 30 днів з моменту підписання договору. А відповідно до п. 11.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року.

Як стверджує позивач, відповідачем умови договору не виконано, що стало підставою звернення до суду із позовом про стягнення 3400,00 грн. основного боргу, 210,80 грн. інфляційних втрат, 19,00 грн. 3% річних та 18496,00 грн. штрафу.

Відповідач позов не заперечив, доказів виконання зобов'язання згідно договору № 009 від 07.07.2014 року не подав.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Як обумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Як встановлено судом, 07.07.2014 року сторони уклали договір № 009 про внесення змін у програмне забезпечення, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

А відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, на виконання п.п. 7.1, 7.2 договору, позивачем здійснено перерахунок коштів на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 50% передоплати, що складає 3400,00 грн. згідно виставленого рахунку - фактури № А-0000037 від 07.07.2014 року на суму 6800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12116 від 17.07.2014 року.

Положеннями статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання. Частинами 1, 2 статі 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 2.2 договору, термін надання послуг - протягом 30 днів з моменту підписання договору.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язань за договором від 07.07.2014 р. № 009 про внесення змін у програмне забезпечення.

25.11.2014 року позивач звертався до відповідача із вимогою № 107-7097 про повернення передоплати, яка залишена без відповіді та задоволення. В наведеній вимозі позивач повідомив відповідача про розірвання договору у зв'язку з невиконанням ТзОВ НВП "Адіс" умов договору у визначені договором строки (докази поштового направлення вимоги містяться в матеріалах справи).

Пунктом 11.3 договору передбачено, що у разі, якщо одна із сторін вирішить розірвати цей договір, вона зобов'язана повідомити про це іншу сторону не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати його розірвання. Повідомлення про розірвання договору направлено позивачем 25.11.2014 р.

У відповідності до ч.3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 9.2 договору за кожен прострочення терміну надання послуг зазначеного в пункті 2.2 цього договору, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 8% від суми прострочених послуг.

Позивачем нараховано 18 496,00 грн. штрафу за період з 07.08.2014 р. по 13.10.2014 р.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Разом з тим, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. У відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 3. ст 551 ЦК України зазначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Беручи до уваги те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із сумою основного боргу, невиконання зобов'язання боржником не могло завдати значних збитків кредитору, суд вважає доцільним зменшити розмір штрафу на 70%.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та не підлягають задоволенню з огляду на те, що зобов'язання відповідача перед позивачем не було грошовим.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Із врахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір покладається на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Адіс" (79058, м. Львів, вул. Газова, 26/215, ідентифікаційний код 38457087) на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 3400,00 грн. основного боргу, 5 548,8 грн. штрафу та 1808,02 грн. судового збору.

3.В решті позову відмовити.

4.Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 26.05.2015 р.

Суддя Король М.Р.