Рішення

від 26.05.2015 по справі 903/447/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 травня 2015 р. Справа № 903/447/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приріст Плюс", м.Луцьк

до відповідача: закритого акціонерного товариства "АЛГУРИМА", Литовська республіка

про стягнення 7 840 євро (що еквівалентно 187 088 грн. 89 коп.) та 21 897 грн. 09 коп.

Суддя Шум М. С.

Представники:

від позивача: Каштанова С. П., довіреність від 04.05.2015 року №126

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК. (Рекомендації Вищого господарського суду України від 09.11.2009, № 04-06/159 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій"").

Пунктом 10.1 контракту №13/-1/15 від 13.01.2015 року сторони домовились, що усі спори, які виникатимуть у зв'язку з даним контрактом регулюються виключно законодавством України та подаються на розгляд до господарського суду Волинської області в м. Луцьку.

Відповідно до ст. 32 ЗУ "Про міжнародне право" якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Щодо розгляду спору господарським судом Волинської області сторони не заперечували.

Позивач - товариства з обмеженою відповідальністю "Приріст Плюс" просить стягнути з відповідача - закритого акціонерного товариства «АЛГУРИМА» 7 840 євро основного боргу згідно контракту від 13.01.2015 року №13/01/15, що в еквіваленті становить 187 088 грн. 89 коп., а також пеню в розмірі 20 697 грн. 67 коп., втрати від інфляції в розмірі 30 121 грн. 31 коп. та 3% річних в розмірі 1 199 грн. 42 коп., судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтований невиконанням відповідачем зобов'язань в частині поставленого згідно контракту від 13.01.2015 року №13/01/15 товару.

Ухвалою суду від 24.04.2015 року розгляд справи призначено на 26.05.2015 року, сторін зобов'язано надати необхідні для розгляду справи документи.

Позивач в поясненнях від 25.05.2015 року №156 просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача 7 840 євро основного боргу, що еквівалентно 187 088 грн. 89 коп., 20 697 грн. 67 коп. пені, 1 199 грн. 42 коп. 3% річних.

Заява про зменшення позовних вимог подана з дотриманням норм ст. 22 ГПК України, підписана директором ТзОВ «Приріст Плюс».

Заява про зменшення позовних вимог від 25.05.2015 року №156 не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів приймається судом.

Відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Враховуючи викладене, суд розглядає спір виходячи з нової ціни позову, яка становить 208 985 грн. 98 коп. в т. ч. 7 840 євро основного боргу, що еквівалентно 187 088 грн. 89 коп., 20 697 грн. 67 коп. пені, 1 199 грн. 42 коп. 3% річних.

При зверненні до суду з позовної вимогою про стягнення 208 985 грн. 98 коп. (в т. ч. 7 840 євро) сплаті підлягає судовий збір в розмірі 4 419 грн. 67 коп. (судовий збір розраховано виходячи з того, що він сплачувався позивачем 07.04.2015 року)

Зайво сплачені, виходячи з нової ціни позову, 610 грн. 12 коп. судових витрат підлягають поверненню позивачу згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Представник позивача з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог позов підтримала.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку повноважного представника для захисту своїх інтересів в суді не забезпечив, будь-яких пояснень з приводу заявленого позову суду не надав, хоча був вчасно та належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

13.01.2015 року між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Приріст Плюс" та відповідачем - закритим акціонерним товариством "АЛГУРИМА" укладений контракт №13/01/15 (далі контракт, а. с. 6-7).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Між сторонами зобов'язання виникли з контракту №13/01/15 від 13.01.2015 року.

За своєю правовою природою відповідний контракт регулює відносини щодо поставки товару.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. п. 1, 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 5.2, 8.1 позивач продає, а відповідач купує торф в брикетах. Загальна кількість товару становить 550 мт. Оплата за поставлений товар здійснюється банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на умовах 100% передоплати протягом 2 робочих днів перед датою завантаження товару зі складу позивача. Оплата здійснюється в євро. Вартість 1 мт товару становить 70 євро і фіксується в інвойсах на кожну окрему партію товару, які є невід'ємною частиною контракту. Поставка товару здійснюється залізнодорожнім транспортом відповідно до правил ІНКОМТЕРМС в редакції 2010 року. Письмові претензії щодо якості товару повинні бути пред'явлені протягом 30 робочих днів з моменту поставки товару. Контракт набирає законної сили з моменту його підписання та діє до 31.12.2015 року.

Докази про припинення, розірвання чи зміну дії контракту в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно долучених до матеріалів справи рахунків фактури №23/01-1, №23/01-2 від 23.01.2015 року, накладних №35437854, №35437862 від 24.01.2015 року позивач поставив відповідачу 112 тон торф на загальну суму 7 840 євро (112 х 70 євро, а. с. 8-11).

Отримання товару відповідач підтвердив гарантійними листами від 16.02.2015 року та від 03.03.2015 року (а. с. 12,13).

Відтак, в гарантійному листі від 03.03.2015 року відповідач гарантує повну оплату отриманого товару в розмірі 7840 євро до 13.03.2015 року, зазначає, що відповідний товар був поставлений згідно контракту №13/01/15 від 13.01.2015 року, залізно дорожніх накладних №35437854, №35437862 від 24.01.2015 року, рахунків-фактури №23/01-1, №23/01-2 від 23.01.2015 року. Будь-яких претензій до поставленого товару в кількості 112 тон не має.

Проте, відповідний товару відповідач не оплатив, що останнім не оспорюється.

Основна заборгованість відповідача за контрактом №13/01/15 від 13.01.2015 року станом на день розгляду справи становить 7 840 євро, що на день подання позову становить 186 870 грн. 41 коп. підтверджена матеріалами справи , підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Суд зазначає, що позивачем в позовній заяві здійснено розрахунок гривневого еквіваленту ціни позову виходячи з офіційного курсу євро, встановлено НБУ станом на 21.04.2015 року, проте позовна заява від 21.04.2015 року №291 зареєстрована канцелярією суду 22.04.2015 року.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.4 постанови від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив таке: ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (пункт 4 частини першої статті 55 ГПК).

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.

У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.

За змістом згаданого припису пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов'язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 20 697 грн. 67 коп.

Пленум Вищого господарського суду України в постанові від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі , якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В укладеному контракті про поставку товару від 13.01.2015 року №13/01/15 сторони не узгодили та не визначили стягнення з винної сторони пені, а тому суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення 20 697 грн. 67 коп. пені.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 199 грн. 42 коп., нарахованих за період з 03.02.2015 року по 21.04.2015 року на суму боргу в розмірі 187 088 грн. 89 коп.

Щодо стягнення 3% річних суд зазначає наступне:

Згідно п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Сторони умовами контракту передбачили, що оплата за поставлений товар здійснюється на умовах 100% передоплати протягом 2 робочих днів перед датою завантаження товару зі складу позивача.

Приписи ч. 1 ст. 693 ЦК України зазначають, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Перевіривши розрахунки позивача з врахуванням офіційного курсу євро до гривні, станом на день звернення з відповідним позовом , суд вважає підставним до стягнення 3% річних в розмірі 1 198 грн. 02 коп., що нараховані на суму боргу 186 870 грн. 41 коп. за визначений відповідачем період (після отримання товару) з 03.02.2015 року по 21.04.2015 року.

В позові на суму 1 грн. 40 коп. 3% річних слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 4 005 грн. 69 коп. (з врахуванням курсу гривні до долара США станом на день сплати судового збору) відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на нього.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з закритого акціонерного товариства «АЛГУРИМА», вул. Гаміклос, 31с, м.Мажейкяй, Литовська республіка, код 303294752 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» , вул. Словацького, 30, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 33990773

- 7 840 євро (що еквівалентно 186 870 грн. 41 коп.) основного боргу, 1 198 грн. 02 коп. 3% річних, 4 005 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В позові на суму 20 699 грн. 07 коп. відмовити

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку повернути з державного бюджету товариству з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» , вул.Словацького, 30, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 33990773

- 610 грн. 12 коп. (шістсот десять грн. 12 коп. ) судового збору, сплаченого платіжним дорученням №44 від 07.04.2015 року (оригінал платіжного доручення знаходиться у справі № 903/447/15).

Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою господарського суду Волинської області.

повний текст рішення

складений 29.05.2015 року

Суддя М. С. Шум