Рішення

від 25.05.2015 по справі 904/3714/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.05.15р. Справа № 904/3714/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного постачання "ПРОМСНАБ", м.Дніпропетровськ

до приватного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м.Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Ужва К.В. - довіреність № 1504-15 від 15.04.15р.:

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного постачання "Промснаб", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод", м.Нікополь, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 31886,40грн. основної заборгованості; 11717,84грн. інфляційних втрат; 1424,09грн. три відсотки річних; 87040,59грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від б/д ухвалою суду від 30.04.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 25.05.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 14.05.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 12.05.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 14.05.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 12.05.2015р.

25.05.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Через канцелярію суду отримано відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з терміновим відрядженням представника відповідача та неможливістю направлення іншого представника для участі у судовому засіданні.

Дослідивши позиції сторін господарський суд дійшов наступних висновків:

По-перше, як підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ухвалу господарського суду про порушення провадження у справі відповідач отримав 12.05.2015р., тобто майже за два тижня до дати судового засідання;

Таким чином, відповідач був завчасно обізнаний про дату судового засідання та про суть справи.

Отже, з метою належного виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі відповідач надав відзив на позов.

В якості доказу поважності причин неявки представника відповідача в судове засідання відповідач не надав жодного документу, крім того не пояснив чим викликано термінове відрядження представника відповідача.

Господарський суд наголошує, що представництво сторони в судовому засіданні господарського суду не обмежене певним колом осіб.

Дії відповідача в частині неявки представника в судове засідання господарським судом кваліфікуються як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Однак, це є правом суду , а не обов'язком, при цьому суд враховує вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи.

Враховуючи, що суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, в задоволенні клопотання відповідача за вих.№866 від 22.05.2015р. про відкладення розгляду справи відмовлено.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 25.05.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.01.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю підприємством матеріально-технічного постачання "Промснаб" (далі по тексту - позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством "Нікопольський ремонтний завод" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №170111/9НРЗ (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі по тексту - продукція) в асортименті, кількості, одиницях виміру, за ціною, в порядку та у строки, встановлені даним договором та додатками до нього, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому даним договором та додатками до нього.

Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру та вартість одиниці продукції визначаться сторонами у специфікаціях на поставку продукції, які є невід'ємною частиною (додатками) даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна продукції за даним договором визначається у гривнях та вказується у специфікаціях.

Загальна сума договору розуміється сторонами як сума вартості продукції поставленої постачальником покупцю за даним договором протягом строку дії даного договору (пункт 2.3 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за договором здійснюються покупцем на підставі виставлених постачальником рахунків по факту поставки кожної узгодженої сторонами партії продукції протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів, які розраховуються з дня наступного за днем поставки даної партії продукції та виставлення рахунку на оплату даної партії продукції. Сторони в Специфікаціях на поставку кожної конкретної партії продукції можуть узгодити інший порядок розрахунків, відмінний від порядку, вказаного в даному пункті, як у відношенні всієї партії продукції, так і у відношенні окремих найменувань продукції, яка входить у дану партію.

Пунктом 7.2 договору визначено, що за порушення строку розрахунку покупець платить постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від не перерахованої суми за кожен день прострочки, але не більше 0,5% від суми недоплати.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011р. (пункт 10.1 договору).

Додатковою угодою №301225 від 30.12.2012р. до договору, яка укладена між сторонами, викладено пункт 10.1 договору у наступній редакції:

"Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013р.".

На виконання договору між сторонами підписано специфікації до нього.

Позивач належним чином виконав умови укладеного між сторонами договору та поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-0000233 від 13.03.2013р. на суму 154,80грн.;

- видаткова накладна № РН-0000413 від 18.04.2013р. на суму 4741,80грн.;

- видаткова накладна № РН-000059 від 20.05.2013р. на суму 2512,80грн.;

- видаткова накладна № РН-0000718 від 15.07.2013р. на суму 1977,00грн.;

- видаткова накладна № РН-0000746 від 28.07.2013р. на суму 18000,00грн.;

- видаткова накладна № РН-0000857 від 27.08.2013р. на суму 4500,00грн.

Таким чином, позивачем відповідачу поставлено товар на загальну суму 31886,40грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату продукції за №07/07-06, яку відповідач отримав 10.07.2014року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив без відповіді та задоволення.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист і незважаючи на неявку представника в судове засідання надав відзив на позов в якому зазначив наступне.

Відповідач зазначає, що вирішальним для початку перебігу та обчислення строку оплати товару, поставленого відповідно до вищенаведених специфікацій є настання двох подій:

- факт постачання партії продукції, визначеної відповідною специфікацією;

- факт надання постачальником покупцю відповідних рахунків на оплату партії продукції, визначеною відповідною специфікацією.

Позивачем до позовної заяви не додані докази виставлення (направлення) відповідачу або отримання відповідачем рахунків на оплату спірної продукції, що ставить під сумнів те, що вони дійсно направлялися відповідачу.

Відповідач звертає увагу суду, що видаткові накладні, додані позивачем до позовної заяви в якості підтвердження постачання продукції не мають посилань на договір №170111/9НР3 від 17.01.2011р., що ставить під сумнів їх відношення до договору.

Відповідач зазначає, що у видаткових накладних у якості реквізитів для оплати зазначені інші, аніж у договорі розрахункові рахунки. Під час дії договору від позивача не надходило пропозицій щодо внесення змін у банківські реквізити позивача, зазначені в договорі, шляхом укладання додаткової угоди.

Відповідач вважає, що у зв'язку з недоведеністю порушення відповідачем строків оплати продукції до відповідача не можуть бути застосовані правові наслідки передбачені у разі порушення зобов'язань встановлених договором чи законом, а саме правові наслідки передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач вважає, що вимоги позивача про стягнення пені є необґрунтованими, безпідставними та такими, що порушують вимоги законодавства та права відповідача.

Таким чином, у разі якщо судом буде з'ясовано та належним чином встановлено відповідність наведених позивачем розрахунків пені дійсним обставинам справи, відповідач відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України заявляє про застосування строків позовної давності.

Відповідач вказує, що пеня може бути нарахована не більше 0,5% від суми несплати.

Відповідач зазначає, що позивач знехтував приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідач вважає, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а сам предмет спору на цей час відсутній, у зв'язку з чим, на думку відповідача, в задоволенню позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 31886,40грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними зазначеними вище є таким, що настав.

Доказів оплати товару в сумі 31886,40грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Щодо заперечень відповідача господарський суд зазначає наступне.

Вирішальним для початку перебігу та обчислення строку оплати товару є його поставка. Вказана позиція господарського суду підтверджена статтею 692 Цивільного кодексу України. Таким чином, не виставлення рахунків на оплату товару не є підставою для несплати товару.

Відповідач звертає увагу суду, що видаткові накладні, додані позивачем до позовної заяви в якості підтвердження постачання продукції не мають посилань на договір №170111/9НР3 від 17.01.2011р., що ставить під сумнів їх відношення до договору.

Господарський суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що поставка товару, за який не розрахувався відповідач відбулася у 2013 році, тобто саме в період дії укладеного між сторонами договору.

Господарський суд звертає увагу відповідача, що поставка товару поза договором не звільняє останнього від оплати отриманого товару

Весь товар отриманий відповідачем від позивача відносився до однієї групи товарів за своїм призначенням, тому був прийнятий відповідачем для використання у своїй господарській діяльності, про що свідчить надання згоди на отримання цього товару;

Поставка неоплаченого відповідачем товару здійснена в межах ціни договору.

Доказів існування між сторонами інших відносин, окрім відносин за спірним договором відповідач не надав, отже його позиція визнана судом необґрунтованою.

Відповідач зазначає, що у видаткових накладних у якості реквізитів для оплати зазначені інші, аніж у договорі розрахункові рахунки. Під час дії договору від позивача не надходило пропозицій щодо внесення змін у банківські реквізити позивача, зазначені в договорі, шляхом укладання додаткової угоди.

Господарський суд відхиляє вказані заперечення відповідача через їх неґрунтовність.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за порушення строку розрахунку покупець сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки, від не перерахованої суми за кожен день прострочки, але не більше 0,5% від суми недоплати

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 03.06.2013р. по 18.03.2015р. на суму 87040,59грн.

Відповідач вважає, що вимоги позивача про стягнення пені є необґрунтованими, безпідставними та такими, що порушують вимоги законодавства та права відповідача.

Таким чином, у разі якщо судом буде з'ясовано та належним чином встановлено відповідність наведених позивачем розрахунків пені дійсним обставинам справи, відповідач відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України заявляє про застосування строків позовної давності.

Відповідач вказує, що пеня може бути нарахована не більше 0,5% від суми несплати.

Відповідач зазначає, що позивач знехтував приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його невірним, тому здійснив власний розрахунок.

При здійсненні перерахунку пені господарський суд врахував положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України.

Господарський суд застосував до вимог про стягнення пені позовну давність про застосування якої заявив відповідач.

При застосуванні позовної давності господарський суд взяв до уваги положення пункту 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", а саме якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Господарський суд визнав обґрунтованим застереження відповідача, що пеня може бути нарахована не більше 0,5% від суми несплати.

Господарський суд встановив, що позивач, як вірно зазначив відповідач, знехтував приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи матеріали справи, встановлені обставини і заяви сторін господарський суд визнав, що задоволенню підлягає пеня у розмірі 19,91грн. за період з 29.04.2014р. до 16.05.2014р. розрахована за видатковою накладною № РН-0000857 від 27.08.2013р. за якою не пропущено річний строк позовної давності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 1424,09грн. та інфляційні втрати у розмірі 11717,84грн., які розраховані за період прострочення.

Відповідач вважає, що у зв'язку з недоведеністю порушення відповідачем строків оплати продукції до відповідача не можуть бути застосовані правові наслідки передбачені у разі порушення зобов'язань встановлених договором чи законом, а саме правові наслідки передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд наголошує, що порушення відповідачем строків оплати продукції встановлено, а отже правомірним є застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1397,30грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 900,45грн., з урахуванням того, що 34,09% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" (53201, Дніпропетровська область, м.Нікополь, пр.Трубників, 56; ідентифікаційний код 31167067) на користь товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання "ПРОМСНАБ" (49130, м.Дніпропетровськ, вул.Усенка, буд.7, кв.27; ідентифікаційний код 31371255) 31886,40грн. (тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят шість грн. 40 коп.) основної заборгованості; 19,91грн. (дев'ятнадцять грн. 91 коп.) пені; 1397,30грн. (одна тисяча триста дев'яносто сім грн. 30 коп.) трьох відсотків річних; 11717,84грн. (одинадцять тисяч сімсот сімнадцять грн. 84 коп.) інфляційних втрат; 900,45грн. (дев'ятсот грн. 45 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

02.06.2015 року

Суддя І.В. Петренко