Рішення

від 27.05.2015 по справі 910/11700/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа №910/11700/15

за позовом: Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ, ЄДРПОУ 26060583 в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ, код 21615608

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ, ЄДРПОУ 20025456

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», м.Київ, ЄДРПОУ 21708016

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Сушицька Ю.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Фурман Р.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Київське обласне відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ (з урахуванням заяви б/н від 18.05.2015р.) про зобов'язання забезпечити перерахування грошових коштів за платіжними дорученнями №61 від 29.01.2015р. на суму 5397 грн., №74 від 02.02.2015р. на суму 1,80 грн., №75 від 02.02.2015р. на суму 5,37 грн., №76 від 03.02.2015р. на суму 126435,13 грн., №72 від 02.02.2015р. на суму 600 грн., №71 від 02.02.2015р. на суму 1294,36 грн., №77 від 03.02.2015р. на суму 379,31 грн., №78 від 03.02.2015р. на суму 115,61 грн., №79 від 03.02.2015р. на суму 0,35 грн., №80 від 03.02.2015р. на суму 22181,39 грн., №81 від 03.02.2015р. на суму 3158,25 грн., №82 від 03.02.2015р. на суму 67872,75 грн., №83 від 03.02.2015р. на суму 14385,25 грн., №84 від 03.02.2015р. на суму 1504,96 грн., №85 від 03.02.2015р. на суму 2699,83 грн., №86 від 03.02.2015р. на суму 29,69 грн., №87 від 03.02.2015р. на суму 4811,12 грн., №88 від 03.02.2015р. на суму 865,87 грн., №89 від 03.02.2015р. на суму 2628,32 грн., №90 від 03.02.2015р. на суму 1126,42 грн., №91 від 03.02.2015р. на суму 7339,27 грн., №92 від 03.02.2015р. на суму 22,02 грн., №93 від 03.02.2015р. на суму 1335,93 грн., №94 від 03.02.2015р. на суму 138,58 грн., №95 від 03.02.2015р. на суму 3399,87 грн. та №96 від 03.02.2015р. на суму 223013,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору №16236 від 28.10.2011р. банківського рахунку в частині належного виконання платіжних доручень клієнта.

Відповідач у відзиві №13-4-12796 від 26.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, оскільки на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України рішенням №26 від 05.02.2015р. Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» введено тимчасову адміністрацію, а отже, на думку відповідача, у відповідності до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути задоволено кредиторські вимоги до банку.

У клопотанні №13-4-12795 від 26.05.2015р. відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».

У судове засідання 27.05.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, про що свідчить поштове повідомлення №0103034082050.

Ухвалою від 12.05.2015р. судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну організацію (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Третя особа у поясненнях б/н від 27.05.2015р. проти задоволення позовних вимог також надала заперечення з огляду на те, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено окремий порядок задоволення вимог кредиторів банку, в якому введено тимчасову адміністрацію.

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, господарським судом прийнято до уваги, що відповідачем вже було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

Судом також враховано, що ухвалою від 12.05.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

Таким чином, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 27.05.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2011р. між виконавчою дирекцією Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (банк) було укладено договір №16236 банківського рахунку, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у гривні №25606016236001 для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України.

За умовами п.4.3 договору №16236 від 28.10.2011р. клієнт має право подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і з використанням електронних розрахункових документів, відповідно до окремо підписаного договору.

У п.4.4 укладеного між сторонами правочину визначено, що оплата комісії за розрахункові операції банку, комісії за ведення рахунку та плати за розрахунково-касове обслуговування здійснюється згідно тарифів банку шляхом проведення банком списання відповідних сум коштів з рахунку клієнта.

Договір укладений на невизначений строк та набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і кріплення печатками (п.8.1 договору №16236 від 28.10.2011р.).

Під час розгляду справи у судовому засіданні 27.05.2015р. представником позивача було наголошено на чинності договору №16236 від 28.10.2011р.

З матеріалів справи також вбачається, що 28.10.2011р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено договір №16236/2 про встановлення та обслуговування системи дистанційного обслуговування «Клієнт-Банк», згідно п.1.1 якого клієнт доручає, а банк бере на себе зобов'язання по встановленню та обслуговуванню системи дистанційного обслуговування «Клієнт-Банк», виконанню розрахункового обслуговування поточних рахунків клієнта, відкритих в банку.

За умовами п.9.2 договору №16236/2 від 28.10.2011р. останній є невід'ємною частиною договору №16236 від 28.10.2011р.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір договору №16236 від 28.10.2011р. є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України .

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №16236 від 28.10.2011р. та №16236/2 від 28.10.2011р. як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України ).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п.1.9 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

За умовами п.2.3.3 договору №16236 від 28.10.2011р. банківського рахунку банк прийняв на себе зобов'язання здійснювати своєчасно розрахунково-касове обслуговування клієнта; у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за розрахунково-касове обслуговування на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах овердрафту, якщо це обумовлено окремим укладеним договором між сторонами, в іншому випадку банк повертає розрахункові документи без виконання не пізніше наступного дня з відміткою про причини повернення.

Банк здійснює розрахункові операції відповідно до чинного законодавства України, та, зокрема, вимог нормативно-правових актів Національного банку України, за умови належного оформлення клієнтом платіжних документів. Платежі з рахунку клієнта банк виконує у межах залишку коштів на початок операційного дня з урахуванням надходжень протягом операційного дня. Операції з розрахунковими документами в гривнях, що надійшли до банку в операційних час (до 17 год. 30 хвил.) виконуються банком того ж дня. Документи, отримані після операційного часу, відмічаються штампом «вечірня» та «післяопераційний час» і проводяться банком до 12 год. наступного робочого дня (п.п.4.1, 4.2 договору №16236 від 28.10.2011р. банківського рахунку).

У п.4.6 договору №16236 від 28.10.2011р. банківського рахунку визначено, що операційний час банку встановлюється з 9:00 до 17:30 год.

Як встановлено судом, позивачем було направлено на виконання відповідачу, в тому числі, наступні платіжні доручення: №61 від 29.01.2015р. на суму 5397 грн., №74 від 02.02.2015р. на суму 1,80 грн., №75 від 02.02.2015р. на суму 5,37 грн., №76 від 03.02.2015р. на суму 126435,13 грн., №72 від 02.02.2015р. на суму 600 грн., №71 від 02.02.2015р. на суму 1294,36 грн., №77 від 03.02.2015р. на суму 379,31 грн., №78 від 03.02.2015р. на суму 115,61 грн., №79 від 03.02.2015р. на суму 0,35 грн., №80 від 03.02.2015р. на суму 22181,39 грн., №81 від 03.02.2015р. на суму 3158,25 грн., №82 від 03.02.2015р. на суму 67872,75 грн., №83 від 03.02.2015р. на суму 14385,25 грн., №84 від 03.02.2015р. на суму 1504,96 грн., №85 від 03.02.2015р. на суму 2699,83 грн., №86 від 03.02.2015р. на суму 29,69 грн., №87 від 03.02.2015р. на суму 4811,12 грн., №88 від 03.02.2015р. на суму 865,87 грн., №89 від 03.02.2015р. на суму 2628,32 грн., №90 від 03.02.2015р. на суму 1126,42 грн., №91 від 03.02.2015р. на суму 7339,27 грн., №92 від 03.02.2015р. на суму 22,02 грн., №93 від 03.02.2015р. на суму 1335,93 грн., №94 від 03.02.2015р. на суму 138,58 грн., №95 від 03.02.2015р. на суму 3399,87 грн. та №96 від 03.02.2015р. на суму 223013,44 грн.

Як вбачається з наведених платіжних доручень, розрахункові документи було прийнято Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра».

Відповідачем факту отримання наведених розрахункових документів від виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не заперечено.

Господарський судом встановлено, що станом на момент звернення до банку з зазначеними вище платіжними дорученнями, на рахунку виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку заявника №25625292608001. Наведені обставини відповідачем продовж розгляду спору також не заперечувались.

Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.

При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.

Відповідачем факту неналежного виконання умов укладеного між сторонами договору розрахунково-касового обслуговування в частині виконання перелічених вище платіжних доручень заперечено не було.

За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача вказані вище платіжні доручення щодо перерахування належних останньому грошових коштів, не виконав свої зобов'язання зі здійснення розрахунково-касового обслуговування у строки, встановлені договором №16236 від 28.10.2011р. банківського рахунку, чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним заявнику майном, яким у розумінні ст.ст.177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.

Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У відповідності до ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як клієнта банку, розпоряджатися грошовими коштами.

Як встановлено судом, на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015р. прийнято рішення №26 про запровадження з 06.02.2015р. по 05.05.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням №85 від 23.04.2015р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» до 05.06.2015р. включно.

Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).

За таких обставин, станом на момент вирішення спору по суті у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

З приписів п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодекс України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Як було встановлено вище, зобов'язання відповідача виникли з договору банківського рахунку, у відповідності до якого у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» виникло грошове зобов'язання з перерахування грошових коштів.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач є саме кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» не задовольняються.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 23.12.2014р., від 18.02.2015р., від 15.01.2015р., від 18.02.2015р., від 29.04.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/9228/14, №910/9508/14, №915/913/14, №910/9229/14 та №910/5560/14 і постановах від 25.03.2015р. й 22.04.2015р. Верховного Суду України по справах №3-24гс15 та №363гс15.

Так, переглядаючи судове рішення Вищого господарського суду України у справі про зобов'язання банк переказати грошові кошти на підставі платіжних доручень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015р., застосовуючи положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до правовідносин сторін за договором банківського рахунку, дійшов висновку про те, що між сторонами склались зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За приписами ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Одночасно, розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п.3 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Відтак, виконання Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» вимог Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Постанови №83 від 05.02.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра до категорії неплатоспроможних» є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин сторін п.4 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд вважає необґрунтованими, оскільки приписи визначеної позивачем норми передбачають, що обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст.36 названого нормативно-правового акту не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, в той час як у даній справі розглядаються зобов'язальні правовідносини сторін за договором банківського рахунку, а не вирішується питання стосовно обов'язку банку здійснити певні соціальні виплати.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про зобов'язання забезпечити перерахування грошових коштів за платіжними дорученнями №61 від 29.01.2015р. на суму 5397 грн., №74 від 02.02.2015р. на суму 1,80 грн., №75 від 02.02.2015р. на суму 5,37 грн., №76 від 03.02.2015р. на суму 126435,13 грн., №72 від 02.02.2015р. на суму 600 грн., №71 від 02.02.2015р. на суму 1294,36 грн., №77 від 03.02.2015р. на суму 379,31 грн., №78 від 03.02.2015р. на суму 115,61 грн., №79 від 03.02.2015р. на суму 0,35 грн., №80 від 03.02.2015р. на суму 22181,39 грн., №81 від 03.02.2015р. на суму 3158,25 грн., №82 від 03.02.2015р. на суму 67872,75 грн., №83 від 03.02.2015р. на суму 14385,25 грн., №84 від 03.02.2015р. на суму 1504,96 грн., №85 від 03.02.2015р. на суму 2699,83 грн., №86 від 03.02.2015р. на суму 29,69 грн., №87 від 03.02.2015р. на суму 4811,12 грн., №88 від 03.02.2015р. на суму 865,87 грн., №89 від 03.02.2015р. на суму 2628,32 грн., №90 від 03.02.2015р. на суму 1126,42 грн., №91 від 03.02.2015р. на суму 7339,27 грн., №92 від 03.02.2015р. на суму 22,02 грн., №93 від 03.02.2015р. на суму 1335,93 грн., №94 від 03.02.2015р. на суму 138,58 грн., №95 від 03.02.2015р. на суму 3399,87 грн. та №96 від 03.02.2015р. на суму 223013,44 грн., підлягають залишенню без задоволення.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється, в тому числі, Фонд соціального страхування України.

У п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору та якщо позов такої особи залишено без задоволення, судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Київського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ в особі виконавчої дирекції Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м.Київ про зобов'язання забезпечити перерахування грошових коштів за платіжними дорученнями №61 від 29.01.2015р. на суму 5397 грн., №74 від 02.02.2015р. на суму 1,80 грн., №75 від 02.02.2015р. на суму 5,37 грн., №76 від 03.02.2015р. на суму 126435,13 грн., №72 від 02.02.2015р. на суму 600 грн., №71 від 02.02.2015р. на суму 1294,36 грн., №77 від 03.02.2015р. на суму 379,31 грн., №78 від 03.02.2015р. на суму 115,61 грн., №79 від 03.02.2015р. на суму 0,35 грн., №80 від 03.02.2015р. на суму 22181,39 грн., №81 від 03.02.2015р. на суму 3158,25 грн., №82 від 03.02.2015р. на суму 67872,75 грн., №83 від 03.02.2015р. на суму 14385,25 грн., №84 від 03.02.2015р. на суму 1504,96 грн., №85 від 03.02.2015р. на суму 2699,83 грн., №86 від 03.02.2015р. на суму 29,69 грн., №87 від 03.02.2015р. на суму 4811,12 грн., №88 від 03.02.2015р. на суму 865,87 грн., №89 від 03.02.2015р. на суму 2628,32 грн., №90 від 03.02.2015р. на суму 1126,42 грн., №91 від 03.02.2015р. на суму 7339,27 грн., №92 від 03.02.2015р. на суму 22,02 грн., №93 від 03.02.2015р. на суму 1335,93 грн., №94 від 03.02.2015р. на суму 138,58 грн., №95 від 03.02.2015р. на суму 3399,87 грн. та №96 від 03.02.2015р. на суму 223013,44 грн.

У судовому засіданні 27.05.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 29.05.2015р.

Суддя Любченко М.О.