Постанова

від 13.05.2015 по справі 820/2522/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 травня 2015 р. № 820/2522/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Самігулліній К.В.

за участю:

представників позивача - Вижги Ю.Г., Дмитроняка А.В.

представників відповідачів - Бабарука А.В., Святченка В.Є., Одерій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державної фінансової інспекції в Харківській області до Південної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про зобов'язання виконати вимогу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Державна фінансова інспекція в Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Південну регіональну службу Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (код ЄДРПОУ 00486008) виконати вимогу Державної фінансової інспекції в Харківській області ( код 21266914) № 07-25/9440 від 02.09.2014 року в частині вжиття заходів по усуненню порушень в сумі 16311954,95 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 26.05.2014 по 18.08.2014 р. було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача - Південної регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за результатами якої складений акт від 26.08.2014 р. №07-10/08. Вказаний акт підписаний посадовим особами служби без зауважень та заперечень. На підставі п.7 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 р. №2939-ХІІ начальнику Південної регіональної служби дерветсанконтролю направлено законну та обґрунтовану вимогу №07-25/9440 від 02.09.2014 року щодо усунення виявлених під час перевірки порушень в строк до 22.09.2014 р. Однак, до теперішнього часу залишаються не усунутими недоліки, викладені в вимозі, в частині вжиття заходів по усуненню порушень в сумі 16311954,95 гривень. Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду.

У судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги і доводи заявленого позову, просили суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог, наполягали на виконанні відповідачем заявленої вимоги.

Відповідач - Південна регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, з поданим позовом не погодився. У письмових запереченнях на позов ( а.с.99-107) зазначив, що п.2 вимоги Державної фінансової інспекції в Харківській області від 02.09.2015 р. №07-25/9440 відповідачем не виконані, так як, останній не вчиняв правопорушень законодавства у сфері використання та безпідставного списання бюджетних коштів. На думку відповідача, викладені в згаданому акті ревізії судження органу державного фінансового контролю в спірній частині є помилковими, внаслідок невірного трактування позивачем норми п.4 ст.13 Бюджетного кодексу України. Відповідач вважає, що спірним рішенням суб'єкт владних повноважень необґрунтовано поклав на Південну регіональну службу дерветсанконтролю обов'язок виконання певних дій, хоча останнім не скоєно вказаних правопорушень у бюджетній сфері, а також у сфері розпорядження державними фінансовими ресурсами тощо.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи і вимоги заперечень проти позову, просили суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач - Південна регіональна служба державного санітарно-ветеринарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (скорочена назва - Південна регіональна служба держветсанконтролю) є державним органом ветеринарної медицини, що здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на відповідній території. Включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28.05.2003 року з ідентифікаційним кодом - 00486008. (а.с.131).

На виконання п. 2.12 Плану контрольно - ревізійної роботи ДФІ України на ІІ квартал 2014р. та на п.1.1.5.4 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Харківській області на ІІ квартал 2014 року, на підставі направлень від 23.05.2014р. № 1006, 1007, 1008, працівниками ДФІ у Харківській області проведена планова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності південної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за період з 01.01.2011р. по завершений місяць 2014 р., результати якої оформлені актом №07-10/08 від 26.08.2014 р. (а.с.13-24).

02.09.2014р. позивач - ДФІ в Харківській області, посилаючись на вказаний вище акт ревізії, видав вимогу №07-25/9440. (а.с. 9-11).

У період з 03 по 05 вересня 2015р. всі пункти вимоги, окрім пункту 2, відповідчаем виконані, що не заперечується позивачем та підтверджується листом № 02-27/2394 від 05.09.2014р. (а.с. 108).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення у формі вимоги в оскарженій позивачем частині, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті ревізії, суд встановив, що правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені приписами Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Частиною 2 ст.2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

У силу положень ч.1 ст.4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

З положень наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що законодавець надав органам державного фінансового контролю повноваження по встановленню винних у допущенні фактів порушення законодавства посадових осіб та матеріально відповідальних працівників підконтрольної установи.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами (затверджено постановою КМУ від 20.04.2006р. №550; далі за текстом - Порядок №550), положення якого спрямовані на законодавчу деталізацію правовідносин з приводу реалізації органами державного фінансового контролю владних управлінських функцій контролю у спосіб проведення інспекцій також зазначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з п.7 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", органам державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до п.46 Порядку №505, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Аналізуючи положення наведених норм законодавства, суд доходить висновку, що письмова вимога органу державного фінансового контролю за своєю правовою суттю є рішенням суб'єкта владних повноважень, породжує для зобов'язаної особи правові наслідки у вигляді необхідності вчинення певних дій, а відтак, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, має, по-перше, містити чітке викладення суті владного припису, котре унеможливлює неоднозначне розуміння як змісту, так і порядку виконання висунутої органом управління вимоги, а по-друге, допускати реальну можливість виконання владного припису.

Проте, при виданні спірної вимоги в частині усунення порушення в сумі 16311954,95 грн., суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання закону, оскільки владні приписи власного письмового рішення виклав не чітко, не зрозуміло, що створює ймовірність їх неоднозначного і множинного тлумачення та спричиняє неможливість їх виконання.

Так, у спірному п.2 вимоги суб'єкт владних повноважень зобов'язав відповідача вжити вичерпний перелік заходів щодо усунення порушення в сумі 16311959,95 грн., однак, не навів конкретного переліку цих заходів.

Наведені недоліки в реалізації суб'єктом владних повноважень управлінської функції у спірних правовідносинах є суттєвими, не можуть бути усунуті судом при вирішенні адміністративного спору з огляду на положення ст.ст.6, 8, 19 Конституції України, а відтак, є окремими, самостійними і достатніми підставами для винесення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, як вбачається з акту ревізії, на думку позивача, відповідачем допущено порушення вимог частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. №2456 та п.п. 19, 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.02.2002 р. №228 (далі - Порядок №228). При цьому, саме порушення, за судженням позивача, полягало у тому, що відповідачем проведено витрати на оплату праці працівникам пунктів на державному кордоні та транспорті, які надають платні послуги, за рахунок коштів загального фонду, замість спеціального - стор 57-58 акту ревізії (а.с. 21-22).

Розглядаючи справу по суті суд відзначає, що статтею 1 Закону України "Про ветеринарну медицину" від 25.06.1992 року № 2498-XII визначено: державний ветеринарно - санітарний контроль - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають у постійному забезпеченні виконання встановлених чинним законодавством ветеринарно - санітарних заходів та технічних регламентів; державний ветеринарно - санітарний нагляд - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини і полягають у періодичній перевірці дотримання вимог чинного законодавства в галузі ветеринарної медицини.

Відповідно до частини 1 статті 97 Закону України "Про ветеринарну медицину" від 25.06.1992 року № 2498-XII, фінансування та матеріально-технічне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюються за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

Частиною 1 ст. 99 згаданого Закону передбачено, оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених ст. 98 Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно - санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експертно - імпортних операціях та транспортуванні на територію України об'єктів державного ветеринарно - санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

При цьому, перелік послуг та їх розмір, як адміністративних, так і платних які надаються інспекторами ветеринарної медицини служби контролю регламентуються нормативно - правовим актами, зокрема постановою КМУ від 09.06.2011р. № 641 "Про затвердження переліку платних адміністративних послуг, які надаються Державною ветеринарною та фітосанітарною службою, органами та установами, що належать до сфери її управління, і розміру плати за їх надання", постановою КМУ від 28.12.2011р. № 1348 "Деякі питання надання послуг Державною ветеринарною та фітосанітарною службою, органами та установами, що належать до сфери її управління", наказом від 13.02.2013р. № 96 "Про затвердження розмірів плати за послуги з питань ветеринарної медицини, захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, які надаються органами та установами, що входять до сфери управління Державної ветеринарної та фітосанітарної служби", тощо.

Отже, основними функціями відповідача, які реалізуються лікарями ветеринарної медицини, є саме здійснення державного ветеринарно - санітарного контролю та нагляду на відповідній території. Надання платних послуг здійснюється в межах повноважень лікарів ветеринарної медицини та відповідно до законодавства. При цьому, перелік платних послуг, які надаються лікарями, та їх розмір визначається законом.

Згідно пункту 30 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень є кошторис.

Відповідно до пункту 1 Порядку №228 кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Відповідно до абз. 1 пункту 1 частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України, власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Як встановлено судом, спеціальний фонд відповідача формується за рахунок надходжень від плати за послуги, що надаються відповідачем згідно із законодавством, що підтверджується кошторисами Південної регіональної служби держветконтролю за 2011, 2012, 2013 та 2014 роки. ( а.с.109-110, 111-112, 113-114, 115-116).

Пунктом 5 Порядку №228, встановлено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров'я, що надають первинну медичну допомогу, а також закладам охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та екстрену медичну допомогу у пілотних регіонах, також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров'я, що надають первинну медичну допомогу, а також заклади охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та екстрену медичну допомогу у пілотних регіонах, також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 19 Порядку №228, спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Згідно пункту 20 Порядку №228, під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Пунктом 23 Порядку №228 зазначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 статті 13 Бюджетного кодексу України, власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить висновку, що відповідач має право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами на відповідний рік. Видатки спеціального фонду кошторису установи спрямовуються на проведення заходів, пов'язаних з використанням його основних функцій, які не забезпечені або частково забезпечені видатками загального фонду.

Слушність такого висновку підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2013 року у справі № К/9991/12 і окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення при розв'язанні спору поза увагою правових позицій, які викладені адміністративним судом касаційної інстанції в даному судовому акті.

Відповідно до кошторисів на 2011, 2012, 2013, 2014 рік, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що протягом 2011-2014 р.р. за рахунок коштів загального фонду передбачалось фінансування видатків відповідача на оплату праці, заробітну плату працівників та нарахування на заробітну плату, а також на часткову оплату використання товарів і послуг (предмети, матеріали, обладнання та інвентар; оплата послуг, крім комунальних), витрат на відрядження, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, оплата теплопостачання, оплата водопостачання та водовідведення, оплата електроенергії та природного газу.

В той же час, протягом 2011-2014 років за рахунок коштів спеціального фонду Державного бюджету передбачалось фінансування видатків відповідача на оплату праці, заробітної плати з нарахуваннями та на оплату комунальних послуг (незабезпечені видатками загального фонду), а також видатків на заходи пов'язані з організацією діяльності відповідача відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та пункту 23 Порядку №228.

Крім того, відповідачем було складено та затверджено в установленому порядку штатні розписи на 2011, 2012, 2013 та 2014 роки, у яких, зокрема, передбачено посади лікарів ветеринарної медицини, які утримуються за рахунок коштів загального фонду. (а.с.53-56, 59-63, 65-69).

Згідно паспортів бюджетних програм за КПКВ 2802030 "Організація і регулювання діяльності установ в системі Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України", затверджених Міністерством аграрної політики та продовольства України та Міністерства фінансів України, кількість штатних одиниць прикордонних та транспортних пунктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду рахується лише за загальним фондом. (а.с.117-124).

Суд відзначає, що в акті ревізії позивачем не зазначено порушень з боку відповідача щодо дотримання законодавства при складанні, розгляді та затвердження кошторисів при складанні штатних розписів на 2011, 2012, 2013 та 2014 роки.

Окрім того, відповідно до частини 3 статті 23 Бюджетного кодексу України, якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

За таких підстав, оцінивши обґрунтованість доводів сторін, з'ясувавши обставини спірних правовідносин та перевіривши їх добутими доказами, суд доходить висновку, що в ході розгляду справи суб'єкт владних повноважень за правилами ч.2 ст.71 КАС України не довів правомірності та обґрунтованості мотивів, покладених в основу спірного рішення в частині п.2 вимоги, зміст складеного акту ревізії не містить належних та достатніх фактичних даних в спірній частині вимоги, які б достеменно засвідчували факт наявності події протиправного діяння, вчиненого суб'єктом господарювання. Викладені в акті ревізії судження суб'єкта владних повноважень мають характер припущень, не підкріплені належними висновками та не доведені відповідними документами, а відтак, не можуть слугувати законними підставами для покладення на відповідача публічного обов'язку.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог п. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160-163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Харківській області до Південної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про зобов'язання виконати вимогу - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 18 травня 2015 року.

Суддя О.В. Панченко