Постанова

від 12.05.2015 по справі 2а-326/10/0370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року Справа № 66292/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Люкс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «Люкс», у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 7 910, 53 грн. та пеню в сумі 675, 45 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Постанова мотивована тим, що згідно довідки Горохівського центру зайнятості № 03-17/39 від 27.01.2010 року вбачається, що ПП «Люкс» 28.02.2008 року та 05.06.2008 року направляло інформацію у формі звітів № 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. Безробітним, які мали групу інвалідності, направлення не видавали в зв'язку з тим, що ніхто з них не відповідав вимогам, які були зазначені в формах № 3 ПН. При цьому обов'язок приватного підприємства по створенню робочого місця інваліду не супроводжується обов'язком щодо його працевлаштування. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інваліда у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян у зв'язку з їх відсутністю не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що суд порушив норми матеріального права та неповно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення. Просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому ч. 3 ст.19 цього Закону передбачає, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону. Роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно хоче виконати норматив, проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд виходив з того, що ПП «Люкс» вжило заходи для працевлаштування інвалідів, тому позивачем безпідставно застосовано адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи і є помилковими з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Тобто, законом на підприємство покладено обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи, перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону.

Судом встановлено, що згідно поданого ПП «Люкс» звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік форми № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 19 осіб, при цьому працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, до цього числа не входять. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХII, відповідачем не вказана.

При цьому, звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", ПП «Люкс» щомісячно не подавались.

Згідно матеріалів справи, зокрема довідки Горохівського районного центру зайнятості № 03-17/39 від 27.01.2010 року, вбачається, що ПП «Люкс» було подано лише два звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а саме: 28.02.2008 року (на посаду підсобного робітника - 1вакантне місце) та 05.06.2008 року (на посаду механіка - 1вакантне місце, на посаду майстра виробництва - 1вакантне місце). Оскільки ніхто із 17 осіб-інвалідів, що перебували на обліку у Горохівському центрі зайнятості, не відповідали вимогам, зазначеним у формах №3-ПН, направлення на працевлаштування їм не видавались.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника ПП «Люкс» у 2008 році становила приблизно 7 910 грн. (7 910, 53 грн. згідно розрахунку позивача).

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування ПП «Люкс» нараховано 7 910, 53 грн. адміністративно - господарських санкцій. Строк сплати заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році закінчився 15.04.2009 року, у зв'язку з чим згідно ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України позивачу нарахована пеня, яка виникла за період з 16.04.2009 року по 26.01.2010 року (по дату звернення до суду з адміністративним позовом) за не своєчасну сплату таких санкцій в сумі 675, 45 грн.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки ПП «Люкс» неналежним чином виконало покладений на нього Законом № 875-ХІІ обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2014 року (справа № 21-476а13), а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року у справі № 2а-326/10/0370 - скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Люкс» (код ЄДРПОУ 32175744) на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 7910 (сім тисяч дев'ятсот десять) грн. 53 коп. та пеню в розмірі 675 (шістсот сімдесят п'ять) грн. 45 коп. шляхом перерахування на р/р 31218230700029, ГУДК України у Волинській області, код платежу 50070000, МФО 803014, код одержувача 21740333.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький