Рішення

від 26.05.2015 по справі 910/8431/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/8431/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт Київ"

про стягнення 110 521,93 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Коваленко Ю.А.(за довіреністю)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 29-04-2011р від 26.05.2011 у розмірі 110 521,93 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.04.2015 порушено провадження у справі №910/8431/15 та призначено до розгляду на 23.04.2015.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 23.04.2015 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 19.05.2015.

В судовому засіданні 19.05.2015 представник позивача подав заяву про долучення додаткових документів по справі, а саме: Акту звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 31.10.2013.

Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

В засіданні суду 19.05.2015 оголошено перерву до 26.05.2015 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання 26.05.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, під розписку у судовому засіданні 19.05.2015р.

В судове засідання з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (далі позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт Київ" (далі відповідач, покупець) укладено Договір поставки № 29-04-2011р. (далі договір поставки).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю, а покупець - прийняти та оплатити будівельні матеріали - щебінь гранітний та пісок річковий (надалі - товар), вид, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у договорі та Специфікації.

Згідно п.п.3.1, 3.3 договору поставки товару здійснюється на підставі письмових замовлень (заявок) покупця з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів останньому, окремими партіями автомобільним транспортом по реквізитам покупця, вказаних у Протоколі погодження ціни, якщо інше не вказано в заявках на поставку кожної партії товару.

Відповідно до п.5.2. договору покупець оплачує товар за ціною, вказаною у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору і зазначається відповідно в рахунку-фактури та видатковій накладній.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання відповідно до умов, передбачених договором, та поставив в листопаді 2012 року, липні-серпні 2013 року товар на загальну суму 87 825,23 грн., що підтверджується видатковими накладеними № РН-1511-16 від 15.11.2012 на суму 18267,19 грн., №РН-1611-7 від 16.11.2012 на суму 27557,42 грн., №РН-1911-16 від 19.11.2012 на суму 18540,65 грн. та №РН-2011-12 від 20.11.2012 на суму 3963,60 грн., №РН-2011-25 від 20.11.2012 на суму 3420,34 грн., №РН-24007-13 від 24.07.2013 на суму 9026,75 грн., №РН-0908-11 від 09.08.2013 на суму 7000,74 грн. ( в матеріалах справи).

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Умовами п.п. 6.1, 6.2. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунків постачальника, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що вказаний у цьому договорі.

Покупець оплачує постачальнику рахунок-фактуру в повному обсязі (100%) на кожну партію товару на умовах попередньої оплати (п.6.3. договору).

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено оплату отриманого товару в повній мірі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 87 725,23 грн., яка на момент розгляду справи залишилась непогашеною.

При цьому, відповідач факт поставки товару за видатковими накладними не заперечує. Судом встановлено, що надані позивачем копії семи видаткових накладних на поставку товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі видаткові накладні є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки № 29-04-2011р. від 26.05.2011.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд встановив, що надані суду видаткові накладні на спірну суму, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір поставки № 29-04-2011р. від 26.05.2011 та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Як вбачається з положень п.6.3. договору покупець оплачує постачальнику рахунок-фактуру в повному обсязі (100%) на кожну партію товару на умовах передоплати.

Позивачем доказів надання відповідачу рахунків-фактур для оплати товару по видаткових накладних на загальну суму 87 725,23 грн. не подано.

При цьому, суд враховує, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом на підставі: договору, видаткових накладних достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленої продукції, заборгованість за поставлену позивачем продукцію становить 87 725,23 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 87 725,23 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 19 833,74 грн. інфляційних втрат, 2962,96 грн. 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 2962,96 грн., інфляційна складова 19833,74 грн ., розрахунок яких здійснено за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару по кожній видатковій накладній. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт Київ" (03127, м.Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 93, оф.207, код ЄДРПОУ 37165903) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (04053, м.Київ, вул.Гоголівська, 43-А, кв.2, код ЄДРПОУ 37354345) основний борг в сумі 87 725 (вісімдесят сім тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 23 коп., 3% річних в сумі 2962 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн. 96 коп., інфляційну складову в сумі 19 833 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 74 коп. та судовий збір в розмірі 2210 (дві тисячі двісті десять) грн. 44 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Л.Д. Головатюк

Дата підписання повного тексту рішення 02.06.2015