Рішення

від 26.05.2015 по справі 910/9917/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/9917/15

За позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави

в особі 1. Міністерства інфраструктури України

2. 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальна компанія «Стальмет»

про зобов'язання усунути порушення та стягнення 9 331,50 грн.,-

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокурора: Мовчан Н.М. (службове посвідчення №031321 від 13.01.2015р.);

від позивача 1: Олійник С.В. (представник за довіреністю №3722/15/14-14 від 20.05.2014р.);

від позивача 2: Олійник С.В. (представник за довіреністю №346 від 10.04.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України (надалі також - прокурор, прокуратура) звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (надалі також - позивач-1) та 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) (надалі також - позивач-2) з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальна компанія «Стальмет» (надалі - відповідач) усунути порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та стягнення з останнього суми шкоди, завданої природному середовищу в розмірі 9 331,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на орендованому технічному майданчику здійснив побутове засмічення земельної ділянки, у зв'язку з чим прокурор вказує на завдання державі шкоди на загальну суму 9 331,50 грн. та необхідність усунення зазначеного порушення відповідачем.

Під час перебування справи в провадженні прокурором було зменшено розмір позовних вимог та лише заявлено до стягнення з відповідача суму шкоди в розмірі 150,00 грн.

Відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву в якому він визнає позовні вимоги на суми шкоди в розмірі 150,00 грн. Окрім того, відповідачем зазначено, що ним здійснено вивезення сміття з території військової частини Т0710.

У відзиві відповідач повідомив про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, їй присвоєно №910/9917/15, розгляд було призначено на 26.05.2015р.

В судове засідання 26.05.2015р. представник від відповідача не з'явився, проте як зазначено вище, повідомив про можливість розгляду справи за його відсутності.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 26 травня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

25.02.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6758, відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - технічний майданчик №10, інвентаризаційний №1010010 (надалі - майно) загальною площею 188,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 5 (реєстровий номер майна 332148732.74ТШЛЛДВ824), що перебуває на балансі позивача (балансоутримувач за Договором), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 серпня 2013р. і становить 232 347,00 грн. без ПДВ.

Відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. (п. 2.1. Договору).

Цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 25.02.2014р. до 25.02.2015р. включно. (п. 10.1. Договору).

Відповідно до Акту приймання-передавання орендованого майна від 25.02.2014р. орендар передав,а відповідач прийняв в строкове платне користування предмет оренди.

В подальшому, командир позивача-2 листом №66 від 21.01.2015р. звернувся до прокуратури щодо виявлення факту побутового засмічення орендованої земельної ділянки та захисту інтересів у суді.

За результатами розгляду повідомлення прокуратурою встановлено, що на території позивача-2, внаслідок оренди технічного майданчика відповідачем відбулось побутове засмічення орендованої земельної ділянки.

Спір у справі виник у зв'язку із недотриманням, на думку прокурора, відповідачем законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища, у зв'язку з чим прокурор вказує на заподіяння шкоди державі на загальну суму 150,00 грн.

Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст.ст. 10, 40, 50, 51 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" на міністерства, відомства, підприємства, установи та організації покладено обов'язок здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу господарської діяльності та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.

Статтями 17, 21, 33 Закону України "Про відходи" визначено, що зберігання та видалення відходів здійснюється відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на земля природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення наведених норм, на території позивача-2 внаслідок оренди технічного майданчика відповідачем відбулось побутове засмічення орендованої земельної ділянки, про що свідчать наявні в справі матеріали фотофіксації місця засмічення.

В ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та обстеження земельної ділянки від 03.2.2015р. виявлено на орендованому відповідачем майданчику складування побутових відходів, що призвело до засмічення земельної ділянки загальною площею 3 м. кв.

Розмір завданої навколишньому природному середовищу шкоди наслідок засмічення земельних ресурсів розраховано відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовлено забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997р. №171, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №285/2725 від 05.05.1998р., в редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007р. №149 (надалі - Методика).

Термін «засмічення» визначено методикою як наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.

Відповідно до п. 3 Методики землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Згідно наявного в справі розрахунку, виконаного на підставі Методики, розмір шкоди від засмічення земельної ділянки вказаними відходами складає 9 331,50 грн.

Однак, під час перебування справи в провадженні прокурором здійснено уточнення розміру шкоди, у зв'язку із вивезенням відповідачем побутових відходів з орендованої земельної ділянки, та заявлено до стягнення з останнього шкоди в розмірі 150,00 грн.

Відповідно до ст. 153 Господарського кодексу України Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у порушенні норм екологічної безпеки. (ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Статтею 55 вказаного Закону України суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях із додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» та ст. 211 Земельного кодексу України на землекористувачів земельних ділянок покладений обов'язок проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про охорону земель» Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем було здійснено забруднення орендованої земельної ділянки побутовими відходами, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином, викладені обставини свідчать про наявність всіх елементів правопорушення, що має наслідком відповідальність у вигляді стягнення шкоди, а відтак свідчить про правомірність та обґрунтованість позовних вимог прокурора, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з позивача шкоди у розмірі 150,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, з урахуванням того, що спір в даному випадку виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, покладаються на відповідача в розмірі 1 827,00 грн. та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32 , 33 , 49 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальна компанія «Стальмет» (код ЄДРПОУ 38448093, адреса: 03037, м. Київ, проспект Червонозаряний, 9/1, кв. 121) на користь держави в особі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) (ЄДРПОУ 33148732, адреса: 02094. М. Київ, вул. Магнітогорська, 5) шкоду в розмірі 150,00 грн. (сто п'ятдесят гривень 00 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальна компанія «Стальмет» (код ЄДРПОУ 38448093, адреса: 03037, м. Київ, проспект Червонозаряний, 9/1, кв. 121) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.05.2015р.

Суддя Морозов С.М.