Рішення

від 25.05.2015 по справі 910/8943/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2015Справа №910/8943/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» простягнення 246973 грн. 11 коп. Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Вітовський П.Я. - представник за довіреністю б/н від 31.03.2015;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.04.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» про стягнення 246973 грн. 11 коп., з яких 119332 грн. 80 коп. основного боргу, 11501 грн. 71 коп. пені, 105012 грн. 86 коп. штрафу, 863 грн. 12 коп. 3% річних та 10262 грн. 62 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та укладеного між сторонами Договору поставки № АП10-416 від 30.10.2014, не здійснив у повному обсязі оплату за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 119332 грн. 80 коп. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати за поставлений товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 11501 грн. 71 коп. пені за період з 30.12.2014 по 27.03.2015 та 105012 грн. 86 коп. штрафу. Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 863 грн. 12 коп. за період з 30.12.2014 по 27.03.2015 та інфляційні втрати у розмірі 10262 грн. 62 коп. за період з січня по лютий 2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 порушено провадження у справі №910/8943/15 та розгляд справи призначено на 15.05.2015.

У судовому засіданні 15.05.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 25.05.2015.

У судовому засіданні 25.05.2015 представник позивача подав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 25.05.2015 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 25.05.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» (покупець) укладено Договір поставки № АП10-416, відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товари в асортименті, по цінах та у кількості відповідно до накладних, які є невід'ємними частиною даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача товару здійснюється частинами, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в накладних та інших супровідних документах, що є невід'ємною частиною Договору.

Асортимент та кількість кожної партії товару визначається в замовленні (заявці) на поставку товару від покупця (п. 1.3 Договору).

Сторони визнають на накладних підписи уповноважених осіб, печатки та штампи сторін, що засвідчують факт приймання товару та факт досягнення згоди по строкам оплати, що вказані в накладних (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, суму Договору складає сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалось постачання товару на виконання даного Договору.

Оплата за поставлену партію товару проводиться у національній валюті України шляхом перерахування суми, що вказана у накладній, на рахунок постачальника на протязі 30 календарних днів від дати підписання накладної (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, товар поставляється покупцю за рахунок постачальника. Право власності на товар та всі ризики пов'язані з цим переходять до покупця з моменту отримання товару на складі останнього та підписання видаткової накладної. В разі само вивозу товару покупцем зі складу постачальника, право власності на товар та всі ризики пов'язані з цим переходять до покупця в момент відвантаження та підписання видаткової накладної.

Згідно з п. 9.5 Договору, цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки № АП10-416 від 30.10.2014 позивач поставив відповідачу узгоджений товар на загальну суму 157541 грн. 88 коп., що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № Б-БР032305 від 03.11.2014 на суму 32474 грн. 40 коп., № Б-БР033029 від 10.11.2014 на суму 28957 грн. 20 коп., № Б-БР033886 від 17.11.2014 на суму 47932 грн. 08 коп., № Б-БР034699 від 24.11.2014 на суму 18034 грн. 80 коп., № Б-БР035527 від 29.11.2014 на суму 30143 грн. 40 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата за поставлену партію товару проводиться у національній валюті України шляхом перерахування суми, що вказана у накладній, на рахунок постачальника на протязі 30 календарних днів від дати підписання накладної.

Таким чином, відповідач повинен був здійснити оплату у строк до 03.12.2014 (включно) за товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № Б-БР032305 від 03.11.2014 на суму 32474 грн. 40 коп., у строк до 10.12.2014 (включно) - за видатковою накладною № Б-БР033029 від 10.11.2014 на суму 28957 грн. 20 коп., у строк до 17.12.2014 (включно) - за видатковою накладною № Б-БР033886 від 17.11.2014 на суму 47932 грн. 08 коп., у строк до 24.12.2014 (включно) - за видатковою накладною № Б-БР034699 від 24.11.2014 на суму 18034 грн. 80 коп. та у строк до 29.12.2014 (включно) - за видатковою накладною № Б-БР035527 від 29.11.2014 на суму 30143 грн. 40 коп.

Однак, відповідач свій обов'язок з оплати товару виконав частково, сплативши 27.11.2014 грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп. та 24.12.2014 грошові кошти у розмірі 2000 грн. 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 03.11.2014 до 27.03.2015 (призначення платежу - плата за товар згідно накладної № Б-БР032305 від 03.11.2014).

При цьому, як вбачається із накладної на повернення постачальнику № 304 від 11.12.2014 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи), відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 35209 грн. 08. коп. (за Договором поставки № АП10-416 від 30.10.2014).

Таким чином, враховуючи часткову оплату відповідачем товару на суму 3000 грн. 00 коп. та повернення товару на суму 35209 грн. 08 коп., заборгованість відповідача становить 119332 грн. 80 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» у розмірі 119332 грн. 80 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати 119332 грн. 80 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» суми основного боргу у розмірі 119332 грн. 80 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати за поставлений товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 11501 грн. 71 коп. пені за період з 30.12.2014 по 27.03.2015.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.1 Договору, у випадку порушення термінів оплати покупець сплачує продавцю суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, 3% річних з простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми невчасно сплаченого платежу за кожен день такого прострочення.

При цьому, суд зазначає, обґрунтованим періодом для нарахування пені є період, починаючи з 31 календарного дня з дня поставки товару за кожною видатковою накладною окремо та в межах шестимісячного строку (з огляду на невстановлення у Договорі іншого періоду нарахування пені, ніж той, який визначений ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування, заявленого у позовній заяві, а саме, з 30.12.2014 по 27.03.2015), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» пені у розмірі 11501 грн. 71 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що 13.05.2015 позивачем поданий новий розрахунок пені, відповідно до якого сума пені становить 13120 грн. 99 коп. Однак, зважаючи на те, що позивачем не заявлені вимоги щодо збільшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, та беручи до уваги, що суд не може вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, суд не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок пені, поданий до суду 13.05.2015, та перевіряє обґрунтованість розрахунку пені, долученого до позовної заяви.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 105012 грн. 86 коп. штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідно до п. 7.4 Договору, у випадку, якщо покупець прострочив термін оплати за поставлений товар, зазначений у п. 3.1 Договору, більше ніж на 30 днів, він зобов'язаний сплатити на користь продавця штраф у розмірі 1% від вартості своєчасно неоплаченого товару за кожний день такої прострочки .

Втім, суд зазначає, що передбачене п. 7.4 Договору право позивача стягнути з відповідача штраф в розмірі 1 % від вартості своєчасно неоплаченого товару за кожний день такої прострочки, є за правовою природою пенею, оскільки передбачає нарахування неустойки за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, тоді як штраф є одноразовою господарського санкцією.

Таким чином, позивач просить стягнути, по суті, пеню відповідно до п. 7.4 Договору та пеню відповідно до п. 7.1 Договору за одне й те саме порушення зобов'язання (несвоєчасна оплата за товар) та за один і той самий період заборгованості, а саме з 30.12.2014 по 27.03.2015.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд не знаходить підстав для одночасного стягнення з відповідача пені в розмірі 11501 грн. 71 коп. (нарахованої відповідно до п. 7.1 Договору) та пені у розмірі 105012 грн. 86 коп. (нарахованої відповідно до п. 7.4 Договору) за порушення одного й того самого зобов'язання (несвоєчасна сплата грошових коштів за поставлений товар), у зв'язку з чим суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» грошових коштів у розмірі 105012 грн. 86 коп., які позивач кваліфікує як штраф.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 863 грн. 12 коп. за період з 30.12.2014 по 27.03.2015 та інфляційні втрати у розмірі 10262 грн. 62 коп. за період з січня по лютий 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних за період з 30.12.2014 по 27.03.2015 та інфляційних втрат за період з січня по лютий 2015 року (в межах заявленого позивачем періоду нарахування, викладеному у позовній заяві), суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» 3% річних у розмірі 863 грн. 12 коп. та інфляційних втрат у розмірі 10262 грн. 62 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що 13.05.2015 позивачем подано через відділ діловодства суду новий розрахунок 3% річних, відповідно до якого сума 3% річних становить 1017 грн. 06 коп., та новий розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого сума інфляційних втрат становить 10520 грн. 62 коп. Однак, зважаючи на те, що позивачем не заявлені вимоги щодо збільшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, та беручи до уваги, що суд не може вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, суд не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, подані до суду 13.05.2015, та перевіряє обґрунтованість розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, які долучені до позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь Алко Груп» (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 160, кабінет 11 (розташований в нежилій будівлі з літерою «А»); ідентифікаційний код: 39092696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 32; ідентифікаційний код: 36942172) суму основного боргу у розмірі 119332 (сто дев'ятнадцять тисяч триста тридцять дві) грн. 80 коп., пеню у розмірі 11501 (одинадцять тисяч п'ятсот одну) грн. 71 коп., 3% річних у розмірі 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 10262 (десять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 62 коп. та судовий збір у розмірі 2839 (дві тисячі вісімсот тридцять дев'ять) грн. 20 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.06.2015

Суддя І.М. Отрош