Рішення

від 12.05.2015 по справі 911/967/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа № 911/967/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Регіон-Постач", м. Біла Церква

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НікТрансІмперіал", м. Біла Церква

про стягнення 45070,12 грн.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Приватним підприємством "Регіон-Постач" (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "НікТрансІмперіал" (надалі відповідач) про стягнення 45070,12 грн. з яких: 35500,00 грн. основного боргу; 4093,67 грн. пені; 498,94 грн. 3% річних; 4977,51 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умови договору постачання нафтопродуктів від 02.01.2014 р. № 2014-13.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.03.2015 року порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 01.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 29.04.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

27.04.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог №РП-08 від 22.04.2015 р., згідно якої останній в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 31728,00 грн. основного боргу; 6220,99 грн. пені; 722,37 грн. 3% річних; 13998,52 грн. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

29.04.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

07.05.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог №10 від 05.05.2015 р., згідно якої останній в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 30000,00 грн. основного боргу; 6220,99 грн. пені; 722,37 грн. 3% річних; 13998,52 грн. інфляційних втрат, всього 50941,88 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 12.05.2015 року представник позивача підтримав позов у повному обсязі.

Згідно абзацу дев'ятого пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ухвалами суду від 13.03.2015 р., 01.04.2015 р. та 29.04.2015 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з підписом представника відповідача у графі «вручено», в судове засідання явку представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи та заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд

встановив:

02 січня 2014 року між Приватним підприємством "Регіон-Постач" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НікТрансІмперіал" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір постачання №2014-13 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість постачальникові.

Згідно з п.п. 3.1., 5.4. договору на підставі погодженої сторонами заявки і/або Додатку постачальником виставляється рахунок-фактура на оплату, який має бути сплачений покупцем протягом 1 (одного) банківського дня, якщо інше не обумовлене сторонами, але не пізніше дня відвантаження товару.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Термін дії договору складає 1 (один) календарний рік з дати його підписання, а в частині взаєморозрахунків, згідно п. 3.1. і 5.4. договору, або в терміни, які можуть бути встановлені сторонами в додатках до договору.

На виконання п. 1.1. поставки від 08.04.2013 р. № 786, позивачем було поставлено відповідачеві товар на суму 46728,30 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою відтисками печаток юридичних осіб видатковою накладною № 0000000826 від 15.09.2014 р. на суму 46728,30 грн.

Факт отримання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "НікТрансІмперіал" товару за спірними видатковими накладними на загальну суму 46728,30 грн. через представника підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеної видаткової накладної, яка містить підпис представника відповідача на вказаній накладних та відтиск печатки відповідача.

Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. №П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України №99 від 16.05.96р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей" (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96р. №293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З п.п. 3.1., 5.4. договору оплата товару має бути сплачена відповідачем не пізніше дня відвантаження товару.

У свою чергу, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором поставки у частині оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав у повному обсязі, сплативши лише 16728,30 грн., при поставці товару на суму 46728,30 грн.

З огляду на вищевказані обставини, у відповідача, станом на дату судового засідання, рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 30000,00 грн.

Станом на дату судового засідання відповідачем належних та допустимих доказів сплати боргу у розмірі 30000,00 грн. до суду не подано.

Врахувавши вищезазначені обставини, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати коштів, за поставлений позивачем за договором постачання нафтопродуктів від 02.01.2014 р. № 2014-13 товар в розмірі 30000,00 грн., при поставці товару на суму 46728,30 грн.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частин першої та другої ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша ст. 530 ЦК України).

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина 2 статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано вимог даних норм процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед ТОВ "НікТрансІмперіал" у розмірі 30000,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 30000,00 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 13998,52 грн. інфляційних втрат, 722,37 грн. 3% річних та 6220,99 грн. пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сторони п.п. 3.1., 5.4. договору погодили, що оплата товару має бути сплачена відповідачем не пізніше дня відвантаження товару, а відтак в силу положень ст. 692 ЦК України передбачено інший строк оплати отриманого товару.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зробивши розрахунок 3% річних по заборгованості за поставлений товар, за період з 15.09.2014 р. по 22.04.2015 р. (вказаний у розрахунку позивача), арифметично вірний розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 15.09.2014 р. по 22.04.2015 р. складає 719,36 грн. Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 722,37 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 719,36 грн. 3% річних.

Зробивши розрахунок інфляційних втрат по заборгованості за поставлений товар, за період з 15.09.2014 р. по 03.04.2015 р. (вказаний у розрахунку позивача), арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 15.09.2014 р. по 03.04.2015 р. складає 11642,38 грн. Відтак, вимоги позивача про стягнення 13998,52 грн. інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 11642,38 грн.

Згідно з частиною першою ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до абзацу другого п. 7.4. договору у разі оплати вартості товару з порушенням термінів, встановлених для його оплати в цьому договорі та/або додатку, якщо умовами постачання передбачено відстрочення платежу, постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня стягується за увесь термін порушення зобов'язань, згідно ст.ст. 231, 232 ГК України.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Зробивши розрахунок пені по заборгованості за поставлений товар, за період з 15.09.2014 р. по 15.03.2015р. (вказаний у розрахунку позивача), арифметично вірний розрахунок пені, нарахованої за період з 15.09.2014 р. по 15.03.2015 р. складає 6181,80 грн. Відтак, вимоги позивача про стягнення 6220,99 грн. пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 6181,80 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30000,00 грн. основного боргу; 6181,80 грн. пені; 719,36 грн. 3% річних та 11642,38 грн. інфляційних втрат, загалом 48543,54 грн.

Судові витрати, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НікТрансІмперіал" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Петра Запорожця, буд. 306; код ЄДРПО України 38452382) на користь Приватного підприємства "Регіон-Постач" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Петра Запорожця, буд. 359; код ЄДРПО України 31179271) - 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп. основного боргу, 6181 (шість тисяч сто вісімдесят одну) гривню 80 коп. пені, 719 (сімсот дев'ятнадцять) 36 коп. 3% річних, 11642 (одинадцять тисяч шістсот сорок дві гривні) 38 коп. інфляційних втрат та 1740 (одну тисячу сімсот сорок) гривень 98 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.05.2015 року.

Суддя А.В. Лопатін