Постанова

від 29.05.2015 по справі 810/782/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2015 року 810/782/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» (далі - ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Броварська ОДПІ або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2015 №0000422202, №0000412201, №0005531702, №0005541702, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.02.2015 №0005521702 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №0004141702.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товарів та надання транспортних послуг між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Пріор-КС», Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (далі - ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.», відповідно) мали реальний характер, послуги надано, товари поставлено, прийнято й оплачено позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.».

Також позивач зазначив, що з метою підвищення рівня кваліфікації працівників ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» було укладено договір з ФОП ОСОБА_1 про надання послуг з організації семінару з питань ведення бізнесу, в якому взяло участь 11 працівників підприємства. Оскільки, вказані послуги безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача, позивач вважає хибним твердження відповідача, що їх оплата є додатковим благом працівників підприємства, на яку нараховується єдиний соціальний внесок та податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами.

Щодо визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку з власників наземних транспортних засобів позивач зазначив, що 25.04.2013 він придбав у ТОВ «ТіДіСі Україна» автомобіль ГАЗ 2705-414. Відповідно до вимог Податкового кодексу України платниками податку з власників наземних транспортних засобів є юридичні та фізичні особи, що здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортного засобу. Оскільки вказаний автомобіль не є новим, у відповідача відсутні правові підстави для нарахування даного податку.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 20.05.2015 не з'явився.

Разом з цим, 20.05.2015 через канцелярію Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник відповідача, який про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, у судове засідання, призначене на 20.05.2015, не з'явився. Жодних заяв про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомленні своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», ідентифікаційний код 33212540, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, буд. 26 В, зареєстроване як юридична особа 15.12.2004. Як платник податків позивач узятий на облік з 16.12.2004 за №2437 та з 24.12.2004 зареєстрований платником податку на додану вартість.

Видами діяльності ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт; допоміжне обслуговування наземного транспорту.

У період з 15.12.2014 по 29.01.2015 посадовими особами Броварської ОДПІ на підставі направлень на перевірку від 15.12.2014 №40, №41, №42, від 26.12.2014 №59 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.10.2012 по 32.12.2013.

За результатами перевірки складений акт від 04.02.2015 №80/10-06-22-01/33212540 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки, з урахуванням предмету спору, про порушення:

- вимог підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 606034,00 грн., у тому числі за четвертий квартал 2012 року на суму 367104,00 грн. та за 2013 рік на суму 238930,00 грн.;

- вимог пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 601129,00 грн., у тому числі за жовтень 2012 року на суму 14667,00 грн., за листопад 2012 року на суму 12467,00 грн., за грудень 2012 року на суму 322490,00 грн., за січень 2013 року на суму 7700,00 грн., за лютий 2013 року на суму 7700,00 грн. та за березень 2013 року на суму 236105,00 грн.;

- вимог пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами у вигляді заробітної плати за 2013 рік на суму 7417,22 грн.;

- вимог статей 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого позивачем не сплачено єдиний внесок за 2013 рік на суму 17827,51 грн.;

- вимог статей 231, 234 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2013 рік на суму 868,81 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Броварською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 19.02.2015 №0000412201, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 751411,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 601129,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 150282,00 грн.;

- від 19.02.2015 №0000422202, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи підприємств на суму 757543,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 606034,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 151509,00 грн.;

- від 19.02.2015 №0005531702, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами на суму 9271,53 грн., у тому числі, за основним платежем - 7417,22 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1854,31 грн.;

- від 19.02.2015 №0005541702, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2013 рік за основним платежем - 868, 81 грн. та за штрафними санкціями - 387,21 грн.

Крім цього, на підставі Акта перевірки та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Броварською ОДПІ прийнято рішення про застосування штрафних санкцій від 19.02.2015 №0005521702, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2674,13 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №0004141702, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 17827, 51 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Щодо збільшення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість та на доходи підприємств податковими повідомленнями-рішеннями від 19.02.2015 №0000422202 та №0000412201, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, висновок податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту та витрат за операціями з придбання товарів у ТОВ «Пріор-КС» та транспортних послуг у ТОВ «Л.К.О.».

В обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень-рішень відповідач зазначив, що згідно АІС «Автомобіль» транспортні засоби, якими ТОВ «Л.К.О.» здійснювало перевезення вантажів, не зареєстровані в МРЕВ ДАІ або належать ТОВ «Антон-ХХІ», який не перебуває у господарських відносинах з ТОВ «Л.К.О.».

Крім цього, відповідач зазначив, що відповідно до пояснень директора ТОВ «УСБРЗ Укрторгмонтадтехніка» Коваля В.В., на балансі якого знаходяться складські приміщення за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, ТОВ «Л.К.О.» не орендувало складські приміщення за вказаною адресою.

Також відповідач зазначив, що шини, які позивач придбав у ТОВ «Пріор-КС», останній придбавав у ТОВ «Дельта-2010».

Разом з цим, у ході проведення документальної перевірки ТОВ «Дельта-2010», вказане товариство не надало податковому органу документального підтвердження транспортування товарів. У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку про відсутність факту поставки товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «Дельта-2010» до ТОВ «Пріор-КС» та у подальшому до позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у цій частині, суд зазначає наступне.

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що між замовником - ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» та постачальником - ТОВ «Пріор-КС» укладено договір поставки від 16.07.2012 №16/07, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари.

Відповідно до пункту 1 договору підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості та ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній виданій постачальником, яка після її підписання сторонами має силу специфікації.

Крім цього, між замовником - ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» та виконавцем - ТОВ «Л.К.О.» укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів від 01.10.2012 №1/10, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому вантаж (згідно товарно-транспортної накладної) з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагентів документи про наявність державної реєстрації та стан юридичних осіб контрагентів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; наявність державної реєстрації як платників податку на додану вартість.

Лише після отримання всіх документів позивачем були укладені відповідні договори.

У зв'язку з цим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.», наявності дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться податковим органом.

На підтвердження надання ТОВ «Л.К.О.» на користь позивача транспортних послуг, позивачем до перевірки та матеріалів справи надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2012 №66174, від 31.10.2012 №66175, від 30.11.2012 №71567, від 30.11.2012 №71549, від 31.12.2012 №76438, від 31.12.2012 №76433, від 31.01.2013 №5004, від 28.02.2013 №8522, від 29.03.2013 №11735 та товарно-транспортні накладні від 02.10.2012 №02/10-01, від 03.10.2012 №03/10-01, від 04.10.2012 №04/10-01, від 05.10.2012 №05/10-01, від 08.10.2012 №08/10-01, від 08.10.2012 №08/10-02, від 09.10.2012 №09/10-01, від 10.10.2012 №10/10-01, від 11.10.2012 №011/10-01, від 12.10.2012 №12/10-01, від 15.10.2012 №15/10-01, від 16.10.2012 №16/10-01, від 17.10.2012 №17/10-01, від 18.10.2012 №18/10-01, від 19.10.2012 №19/10-01, від 22.10.2012 №22/10-01, від 23.10.2012 №23/10-01, від 23.10.2012 №23/10-02, від 24.10.2012 №24/10-01, від 24.10.2012 №24/10-02, від 25.10.2012 №25/10-01, від 26.10.2012 №26/10-01, від 29.10.2012 №29/10-01, від 30.10.2012 №30/10-01, від 30.10.2012 №30/10-02, від 30.10.2012 №30/10-03, від 31.10.2012 №31/10-01, від 31.10.2012 №31/10-02, від 01.11.2012 №01/11-11, від 02.11.2012 №02/11-18, від 05.11.2012 №05/11-25, від 06.11.2012 №06/11-37, від 07.11.2012 №07/11-48, від 08.11.2012 №08/11-57, від 09.11.2012 №09/11-65, від 10.11.2012 №10/11-77, від 12.11.2012 №12/11-89, від 13.11.2012 №13/11-99, від 14.11.2012 №14/11-112, від 15.11.2012 №15/11-120, від 16.11.2012 №16/11-169, від 19.11.2012 №19/11-176, від 19.11.2012 №19/11-177, від 20.11.2012 №20/11-188, від 21.11.2012 №21/11-199, від 22.11.2012 №22/11-205, від 23.11.2012 №23/11-211, від 26.11.2012 №26/11-219, від 27.11.2012 №27/11-223, від 28.11.2012 №28/11-236, від 29.11.2012 №29/11-271, від 30.11.2012 №30/11-275, від 03.12.2012 №3/12-301, від 04.12.2012 №4/12-306, від 05.12.2012 №5/12-309, від 06.12.2012 №6/12-311, від 07.12.2012 №7/12-315, від 10.12.2012 №10/12-320, від 25.12.2012 №25/12-336, від 26.12.2012 №26/12-338, від 27.12.2012 №27/12-340, від 28.12.2012 №28/12-343, від 31.12.2012 №31/12-345, від 11.12.2012 №11/12-522, від 11.12.2012 №11/12-525, від 12.12.2012 №12/12-527, від 12.12.2012 №12/12-530, від 13.12.2012 №13/12-533, від 14.12.2012 №14/12-536, від 17.12.2012 №17/12-540, від 18.12.2012 №18/12-543, від 19.12.2012 №19/12-545, від 20.12.2012 №20/12-548, від 21.12.2012 №21/12-555, від 21.12.2012 №0000265, від 02.01.2013 №1, від 03.01.2013 №2, від 04.01.2013 №3, від 04.01.2013 №4, від 08.01.2013 №7, від 08.01.2013 №8, від 09.01.2013 №9, від 10.01.2013 №10, від 11.01.2013 №РН-11, від 14.01.2013 №РН-13, від 14.01.2013 №РН-16, від 15.01.2013 №РН-17, від 16.01.2013 №РН-19, від 17.01.2013 №РН-20, від 18.01.2013 №РН-21, від 21.01.2013 №24, від 22.01.2013 №26, від 23.01.2013 №28, від 25.01.2013 №31, від 28.01.2013 №33, від 28.01.2013 №34, від 29.01.2013 №35, від 30.01.2013 №36, від 31.01.2013 №37, від 04.02.2013 №43, від 05.02.2013 №44, від 06.02.2013 №45, від 07.02.2013 №46, від 08.02.2013 №48, від 11.02.2013 №49, від 12.02.2013 №52, від 13.02.2013 №53, від 13.02.2013 №54, від 14.02.2013 №56, від 15.02.2013 №58, від 18.02.2013 №60, від 19.02.2013 №61, від 20.02.2013 №62, від 20.02.2013 №63, від 21.02.2013 №64, від 21.02.2013 №64, від 22.02.2013 №68, від 25.02.2013 №71, від 26.02.2013 №74, від 27.02.2013 №75, від 27.02.2013 №76, від 28.02.2013 №77, від 28.02.2013 №78, від 28.02.2013 №79, від 04.03.2013 №РН-0000071, від 04.03.2013 №РН-0000072, від 07.03.2013 №РН-0000078, від 07.03.2013 №РН-0000079, від 12.03.2013 №РН-0000085, від 01.03.2013 №81, від 01.03.2013 №82, від 03.03.2013 №84, від 04.03.2013 №85, від 05.03.2013 №87, від 06.03.2013 №89, від 07.03.2013 №90, від 22.03.2013 №103, від 25.03.2013 №104, від 27.03.2013 №107, від 28.03.2013 №109, від 29.03.2013 №110, від 29.03.2013 №111.

На підтвердження поставки ТОВ «Пріор-КС» товарів позивачем до перевірки та матеріалів справи надані видаткові накладні від 11.12.2012 №РН-0000232, від 11.12.2012 №РН-0000233, від 12.12.2012 №РН-0000236, від 12.12.2012 №РН-0000237, від 13.12.2012 №РН-0000238, від 14.12.2012 №РН-0000243, від 17.12.2012 №РН-0000246, від 18.12.2012 №РН-0000249, від 19.12.2012 №РН-0000250, від 20.12.2012 №РН-0000254, від 21.12.2012 №РН-0000258, від 27.12.2012 №РН-0000265, від 04.03.2013 №РН-0000071, від 04.03.2013 №РН-0000072, від 07.03.2013 №РН-0000078, від 07.03.2013 №РН-0000079, від 12.03.2013 №РН-0000085.

Суд не приймає до уваги, як доказ безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.», твердження відповідача про відсутність державної реєстрації транспортних засобів, якими здійснювалось транспортування придбаних у ТОВ «Пріор-КС» товарів оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Поряд з цим, як вбачається із змісту наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, надання ТОВ «Л.К.О.» транспортних послуг здійснювалось вантажними автомобілями ГАЗ-3307-12Ф2 державні номерні знаки АА1399ВК, АА1266ВК, АА1427ВК та Foton BJ1049 державні номерні знаки АА7962НТ, АА1947НТ.

Як вбачається із змісту свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів всі вище перелічені вантажні автомобілі належать ТОВ «ЛКО» (том І а.с.246-250).

На підтвердження права користування вказаними автомобілями позивачем до матеріалів справи надано договір оренди транспортних засобів від 01.04.2011 №01/04-3, який укладено між орендодавцем ТОВ «ЛКО» та орендарем ТОВ «Л.К.О.» та відповідний акт-приймання транспортних засобів (том І а.с.240-245).

Відповідно до умов вказаного договору орендодавець передає в строкове платне користування, а орендар приймає транспортні засоби і використовує їх задля здійснення господарської діяльності.

З огляду на зазначене позивачем доведено належними доказами наявність у ТОВ «Л.К.О.» вантажних транспортних засобів для надання транспортних послуг та факт надання цих послуг позивачеві.

За результатами господарських операцій ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» видано на користь ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» податкові накладні від 31.10.2012 №66174, від 31.10.2012 №66175, від 30.11.2012 №71567, від 30.11.2012 №71549, від 31.12.2012 №76438, від 31.12.2012 №76433, від 31.01.2013 №5004, від 28.02.2013 №8522, від 29.03.2013 №11735 від 11.12.2012 №5, від 11.12.2012 №6, від 12.12.2012 №9, від 12.12.2012 №10, від 13.12.2012 №11, від 14.12.2012 №13, від 17.12.2012 №16, від 18.12.2012 №18, від 19.12.2012 №19, від 20.12.2012 №21, від 21.12.2012 №32, від 27.12.2012 №39, від 04.03.2013 №4, від 04.03.2013 №3, від 07.03.2013 №11, від 07.03.2013 №10, від 12.03.2013 №16.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включені позивачем до податкового кредиту відповідних періодів.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (том І а.с.230-235, том ІІ а.с.42-58).

У ході розгляду справи представник відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять достатню інформацію для розкриття змісту та обсягу вищевказаних господарських операцій.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи відповідачем не проаналізовано.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.», ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.

Статус позивача та його контрагентів, як платників податку на додану вартість, не заперечувався сторонами.

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що контрагенти позивача не звітували до податкових органів, не відображали результати господарських операцій з позивачем та не сплатили до бюджету обов'язкових платежів.

У зв'язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо належного відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентами у податковій звітності.

У силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Крім цього, в силу положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з підпунктами 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, за змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання були визначені позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагентам в складі вартості придбаних послуг та товарів та віднесенням до витрат витрати на їх придбання.

Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, товари не поставлялись, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угоди є безтоварними, а тому формування податкового кредиту та витрат за ними вчинено позивачем незаконно.

Водночас, відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту та витрат за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Таким чином, вирішення даної справи у цій частині залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про безтоварність правочинів та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи суд відповідно до ухвали від 23.03.2015 про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду витребував у відповідача, зокрема, письмову інформацію про наявність у контрагента позивача основних фондів виробництва (власних чи орендованих), управлінського персоналу тощо; форму № 1ДФ ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.»; письмову інформацію про наявність заборгованості у ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

На виконання вимог вказаної ухвали суду відповідачем надано фінансові звіти ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» за 2012 та 2013 роки та звітність вказаних товариств про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, з яких вбачається наявність у вказаних товариств матеріальних та трудових ресурсів для виконання господарських зобов'язань (том ІІ а.с.175-177, 180, 186-189).

В іншій частині, відповідач вимог ухвали суду не виконав, запитуваних документів не надав та не повідомив суд про причини неможливість їх надання.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар доказування та проведення перевірки контрагентів позивача замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

У зв'язку з цим суд констатує, що відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентами зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу.

Суд не приймає до уваги як доказ безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» пояснення директора ТОВ «УСБРЗ Укрторгмонтадтехніка» Коваля В.В. про те, що ТОВ «Л.К.О.» не орендувало складські приміщення за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 оскільки відповідачем не надано вказаних пояснень, що позбавляє суд можливості надати оцінки такому доказу.

Крім цього, як вбачається з наявних матеріалів справи, складські приміщення за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 орендувало ТОВ «Пріор-КС», а не ТОВ «Л.К.О.» (том ІІ а.с.61-76).

Також суд звертає увагу, що ТОВ «Л.К.О.» надавало позивачеві транспортні послуги, а відтак, за переконанням суду, відсутність у перевізника складських приміщень не може свідчити про відсутність матеріальних ресурсів для виконання таких господарських зобов'язань.

Суд також не приймає до уваги, як доказ безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Пріор-КС», твердження про не встановлення факту поставки товарів (автомобільних шин) по ланцюгу постачання від ТОВ «Дельта-2010» до ТОВ «Пріор-КС» та, у подальшому до позивача, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів того, що ТОВ «Пріор-КС» постачало позивачеві саме ті товари, які ним придбавались у ТОВ «Дельта-2010».

Поряд з цим, як вбачається із змісту Акта перевірки, висновок про рух товару по ланцюгу постачання від ТОВ «Дельта-2010» до ТОВ «Пріор-КС» та, у подальшому, до позивача податковий орган зробив лише на підставі аналізу інформації ІС «Реєстр податкових накладних», що, за переконанням суду, без встановлення всього кола постачальників ТОВ «Пріор-КС» подібних товарів є недостатнім для зазначеного висновку.

Вивчивши надані документальні підтвердження, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків.

Факт надання контрагентами послуг та поставки товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних товарів та послуг, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Як встановлено судом, усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме послуги надавались, які товари поставлялись за якою ціною, між якими контрагентами.

Так, позивач зазначив, що замовлення у ТОВ «Л.К.О.» транспортних послуг було обумовлено необхідністю транспортування придбаних у ТОВ «Пріор-КС» та «Еол-2007» товарів з м. Києва на склад позивача, який розташований за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сороки-Львівські.

Також позивач зазначив, що придбаний у ТОВ «Пріор-КС» товар у подальшому було реалізовано ПП «ВП-Транс», ТОВ «Авто+», ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ», ОСОБА_4, ТОВ «Березовиця ІТ», СП «Верварт-Україна ЛТД», ПП «Автотранском», ТОВ «ТД Поділлябудматеріали», ПП «Енергобудпостач», ОСОБА_5 з націнкою у середньому 5 %, що є економічно вигідно адже позивач отримав дохід.

На підтвердження вказаних операцій надав суду видаткові, податкові накладні та докази оплати товарів.

З дослідженого Акта перевірки вбачається, що посадові особи податкового органу факти надання послуг та поставки товарів не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб податкового органу щодо осіб по ланцюгу постачання контрагента позивача.

Відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та не об'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивачем.

Враховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «Пріор-КС», ТОВ «Л.К.О.» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання послуг та товарів. Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій та використання придбаних послуг та товарів у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки про порушення законодавства його контрагентами без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту надання послуг та поставки товарів спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2015 №0000422202, №0000412201 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо збільшення позивачеві податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб що сплачуються податковими агентами за податковим повідомленням - рішенням від 19.02.2015 №0005521702 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №0004141702, суд зазначає наступне.

В обґрунтування правомірності спірних рішень відповідач зазначив, що позивачем за рахунок прибутку підприємства сплачено ФОП ОСОБА_1 кошти у розмірі 43630,70 грн. за участь у семінарі працівника ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» ОСОБА_2 З наданого матеріального блага позивачем не утримано та не сплачено податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами у вигляді заробітної плати та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у цій частині, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2013 року ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» видано наказ №1/01 про професійну підготовку на навчальному семінарі з питань ведення бізнесу, яким керівники підрозділів та фахівці по роботі з клієнтами (11 осіб) направлено на груповий семінар (том ІІ а.с.84).

03 липня 2013 року між замовником ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» та виконавцем - ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг №1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги з організації семінарів, а замовник прийняти та оплатити надані послуги (том ІІ а.с.77-79).

15 липня 2013 року між сторонами договору підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого виконавцем проведено семінар на тему «Професійні процеси, процедури і протокол в бізнесі».

Суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки зазначено, що грошові кошти у розмірі 43630,70 грн., які позивачем перераховано ФОП ОСОБА_1 за послуги семінару, є додатковим благом ОСОБА_2

Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи, зокрема наказу, учасниками семінару були 11 працівників ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой».

Акт перевірки не містить жодних пояснень з приводу того, чому відповідач вважає грошові кошти у розмірі 43630,70 грн. додатковим благом саме ОСОБА_2, а не всіх учасників семінару. Більш того, жодних належних доказів щодо її участі у даному семінарі матеріали справи не містять.

У ході розгляду справи представником відповідача також не надано суду жодних пояснень з приводу вказаної обставини.

Крім цього, в силу положень підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

З наведеного визначення вбачається, що безкоштовно надана працівникові послуга, яка пов'язана з виконанням обов'язків трудового найму не є додатковим благом, а відтак, не є об'єктом оподаткування доходу фізичної особи.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що участь працівників ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» не пов'язана з виконанням їх трудових обов'язків.

Відповідно до письмових пояснень позивача, участь працівників у тематичному семінарі обумовлено необхідністю підвищення рівня їх професійної компетентності, що є одним із ключових моментів успіху компанії у конкурентному середовищі.

Так, згідно аналізу рахунку № 70 за перше півріччя 2013 року дохід від реалізації товару складав 28581049,57 грн., у другому півріччі, після участі працівників у семінарі дохід підприємства збільшився на суму 3809199,45 грн. та склав 32285602,35 грн.

Відповідачем не надано жодних доказів на спростування зазначеного.

Крім цього, відповідно до положень абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Тобто, законодавством установлено, що сплата єдиного внеску є процесом персоніфікованим і залежить, зокрема, від конкретної застрахованої особи та розміру отриманих нею виплат, що включаються до бази нарахування єдиного внеску згідно із законом.

У суду не виникає сумніву, що твердження відповідача про отримання додаткового блага у розмірі 43630,70 грн. саме ОСОБА_2 є хибним, оскільки, як встановлено судом, дана сума складається із вартості наданих послуг одинадцятьом працівникам ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой».

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2015 №0005531702, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.02.2015 №0005521702 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №0004141702 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо збільшення позивачеві податкового зобов'язання з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2013 рік за податковим повідомленням - рішенням від 19.02.2015 №0005541702, суд зазначає наступне.

В обґрунтування правомірності спірного податкового повідомлення-рішення відповідач зазначив, що позивачем 25.04.2013 зареєстровано в МРЕВ ДАІ транспортний засіб ГАЗ 2705-414, об'єм циліндрів двигуна 2464 см 3 . Разом з цим, позивачем не подано до Броварської ОДПІ розрахунку суми податку з власників транспортних засобів за придбаний транспортний засіб, не нараховано та не сплачено вказаний податок.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у цій частині, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалів справи довідки-рахунку №241756 та видаткової накладної, ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» придбало у ТОВ «ТіДіСі Україна» автомобіль ГАЗ 2705-414, двигун №40522Р73193603, кузов №27050070364151 (том ІІ а.с.98, 100).

Відповідно до редакції статті 231 розділу VII Податкового кодексу України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об'єктами оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль, придбаний ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» у ТОВ «ТіДіСі Україна», належав останньому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АІС №192979 (том ІІ а.с.100).

Відповідно до облікової картки від 25.04.2013 №16777645 ТОВ «ТіДіСі Україна» зняло з обліку ГАЗ 2705-414 для його реалізації (том ІІ а.с.100 зворотній бік).

Відтак, судом встановлено, що позивач не здійснював першу реєстрацію в Україні вказаного вище автомобіля, а отже, у даному випадку, не є платником вказаного податку.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування повідомлення-рішення від 19.02.2015 №0005541702 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 19.02.2015 №0000422202, №0000412201, №0005531702, №0005541702.

Визнати протиправним та скасувати рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій від 19.02.2015 №0005521702.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №0004141702.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» понесені судові витрати у формі судового збору у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. згідно платіжних доручень від 23.02.2015 №13882 та від 10.03.2015 №13950.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 травня 2015 року.