Ухвала

від 18.05.2015 по справі 826/8904/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/800/54579/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Голубєвої Г.К., Пилипчук Н.Г. при секретарі судового засідання Ковтун О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року

у справі № 826/8904/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мімант»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МІМАНТ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000202230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2013 року у цій справі в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2013 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000202230.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представники позивача проти касаційної скарги заперечили та просили у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у жовтні 2012 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мімант» з питань підтвердження від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з цінними паперами за період з 02.12.2011 року по 30.06.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачем п. 3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме здійснення ТОВ «Мімант» в межах торговельного обороту у валюті України розрахунків з нерезидентом «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) (далі - ПТ «Платинум Паблік Лімітед») без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Результати перевірки зафіксовані в акті від 30.10.2012 року №3963/22-30/37936347. На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012 року №0000802230 форми «Р», яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 40 567 720,18 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення було скасовано рішенням ДПС у м. Києві від 31.01.2013 року №1023/10/12-1-03, в якому відповідача було зобов'язано прийняти податкове повідомлення-рішення форми «У» згідно додатку 11 до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року №1236.

На виконання зазначеного рішення ДПІ у Дніпровському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000202230 форми «У», яким до ТОВ «Мімант» застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 40 567 720,18 грн. за порушення резидентами порядку розрахунків, встановленого статтею 7 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін рішенням Міндоходів України від 15.04.2013 року №727/6/99-99-10-01-15.

Окрім цього, судами встановлено, що 07.12.2011 року між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» (Продавець) та «Мімант» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу 2 112 993 штук простих акцій, які складають 68, 7488% випущеного акціонерного капіталу Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» (Банк) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору, при Завершенні (завершення операції купівлі-продажу акцій) Продавець має передати, а Покупці мають придбати, із залученням Торговця цінними паперами (ТОВ «Ай пі Сек'юрітіз») як посередника, повне законне та бенефіціарне право власності на Акції.

Згідно з пп. 2.2.7 Договору, ТОВ «Мімант» (Покупець 5) за цим Договором купує 301 856 штук акцій, що складають 9,82125% статутного капіталу Банку.

З оригіналів банківських виписок, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що 19.12.2011 року позивач перерахував на рахунок ПТ «Платинум Паблік Лімітед» грошові кошти у розмірі 40 567 720,18 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, враховуючи ст.ст. 1, 5, 7, 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також низку постанов НБУ та Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийшов до висновку, що для здійснення розрахунків між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» та позивачем останній зобов'язаний був отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України.

Так, при прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч положень чинного законодавства не отримав індивідуальну ліцензію НБУ, а тому відповідач правомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції.

Так, посилаючись на приписи Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, яке затверджене постановою Національного банку України від 14.10.2004 року № 484, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до розрахунків нерезидента з резидентом в межах торговельного обороту необхідно відносити операції з імпорту або експорту товарів. У той час як предметом Договору є цінні папери, емітовані українським суб'єктом господарювання, які обслуговуються в Національній депозитарній системі, а тому не можуть бути товаром у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Такий висновок суд апеляційної інстанції робить з огляду на такі приписи нормативно-правових актів України.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Положеннями ст. 1 Декрету визначено, що резиденти - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України. Нерезидентами є розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Порядок видачі ліцензій, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженим постановою Національного банку України від 14.10.2004 року № 484 (Положення №484).

У п.1.3 Положення №484 передбачено, що розрахунки в межах торговельного обороту - рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Разом з тим, суд апеляційної робить висновок про те, що оскільки позивачем здійснювалась купівля цінних паперів у ПТ «Платинум Паблік Лімітед», то таким чином відбулося припинення нерезидентом раніше здійснених інвестицій в Україну з зарахуванням коштів на поточний (інвестиційний) рахунок, відкритий нерезидентом в національній валюті України відповідно до глави 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 року №492, що відповідно до п. 1.4. Положення №484, не потребує отримання індивідуальної ліцензії.

Так, згідно з п. 1.4. Положення №484 у межах торговельного обороту без ліцензії здійснюються розрахунки (платежі) у валюті України між резидентами і нерезидентами-інвесторами за операціями, передбаченими порядком використання поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора, установленим у главі 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 року №492 (Інструкція №492).

Відповідно до п. 16.3. Інструкції №492 на інвестиційний рахунок у національній валюті зараховуються кошти, повернуті внаслідок часткового або повного припинення нерезидентом інвестицій в Україну відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють здійснення іноземних інвестицій в Україну.

Статтею 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Крім того, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення статті 19 Конституції України, пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, пп. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, ст.ст. 216, 217, 238-239, 241 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що законами України не встановлено право органів державної податкової служби на застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення, встановлені ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що згідно із ст. 16 Декрету повноважним органом, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, є Національний банк України. Висновок про відсутність у податкового органу повноважень щодо накладення санкцій, передбачених п. 2 ст. 16 Декрету, міститься також у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 року у справі № 27-904а10.

При вирішенні цієї справи також враховується правова позиція викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України від 14.01.2014 року у справі №826/8902/13-а та від 25.02.2014 року у справі №826/8899/13-а.

Враховуючи мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі є необґрунтованими, правова оцінка обставин у справі судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права даним судом при вирішенні цієї справи не допущено.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки доводи, викладені в ній, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Таким чином, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року у справі № 826/8904/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Г.К.Голубєва

Н.Г.Пилипчук