Ухвала

від 03.12.2014 по справі 200/5832/14-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №200/5832/14-ц

Провадження № 2/200/2168/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі Ханберовій Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним наказу про звільнення та запису у трудовій книжці про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов"язання виконати певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом до відповідача. В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням уточнення, посилається на те, що вона з 11.01.2013 року на підставі наказу №7 працювала у відповідача на посаді адміністратора. Приблизно у березні 2013 року керівник підприємства запропонувала підключити її власний номер мобільного телефону +38066-141-10-87 до корпорації підприємства. Починаючи з травня 2013 року на підприємстві відповідача перестали виплачувати заробітну плату, на початок січня 2014 року заборгованість по сплаті заробітної плати склала 13110,40 грн. 10.01.2014 року керівник підприємства, посилаючись на труднощі в підприємстві, запропонувала їй в числі інших працівників написати заяву на відпустку з відкритою датою, пояснюючи це тим, що через тиждень, можливо 10 днів, вони знову вийдуть на роботу і будуть працювати у звичному режимі. Під тиском керівника вона написала таку заяву, через декілька днів вона дізналась, що з ініціативи директора на підприємстві, в офісі та в цеху були змінені замки, коли вона приїхала до офісу для того, щоб дізнатись про обстановку, її повідомили про те, що сплачувати заробітну плату їй не збираються, всі документи були витягнуті з її столу, а також був вилучений її особистий блокнот, в якому вона нотувала необхідну інформацію - телефони, тощо. Через декілька днів їх офіс та цех взагалі було опечатано власником приміщення, директор не виходила на зв"язок та не відповідала на дзвінки. Крім того, виявилось, що її власний номер мобільного зв"язку оператора мережі МТС за номером +380661411087 був відключений і заблокований, як виявилось з ініціативи керівника підприємства, станом на 01.03.2014 року за контрактом "МТС" є заборгованість. Зважаючи на зазначене, 27.01.2013 року колективом ТОВ "ГАПА-Україна" була написана заява до правоохоронних органів. 06.02.2014 року вона звернулася зі скаргою до Генеральної прокуратури України, МВС України, прокурора Дніпропетровської області, начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальника Індустріального РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на неправомірні дії відповідача, на що 24.02.2014 року отримала лист, в якому повідомлялося про відкриття кримінального провадження № 12014040640000772 за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.175 КК України.

Позивач також у позові посилається на те, що 20.02.2014 року вона отримала смс повідомлення від керівника відповідача з проханням з"явитися 26.02.2014 року о вказаній годині для отримання трудової книжки і заробітної плати. Коли вона з іншими працівниками у вказаний день з"явилися до офісу відповідача директором підприємства їм було відмовлено у виплаті всієї заборгованості по заробітній платі. 07.03.2014 року вона отримала від директора відповідача лист з вимогою негайного надання пояснень щодо її відсутності на робочому місці, інакше її буде звільнено за прогули. 12.03.2014 року вона отримала цінного листа, в якому була її трудова книжка із записом від 07.02.2014 року про звільнення на підставі ст.41 п.2 КЗпП України, наказ про звільнення № 27/14-К та супровідний лист, в якому вказувалось про те, що на підприємстві відповідача нібито пропали якійсь документи. 13.03.2014 року вона звернулася зі скаргою про порушення її трудових прав до територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області. За період з травня 2013 року по цей час з вини відповідача вона не має матеріального доходу, в зв"язку з чим перебуває у скрутному матеріальному стані. Незаконним звільненням, невиплатою заробітної плати їй була заподіяна відповідачем моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 4000,00 грн.

Позивач з урахуванням уточнення просить визнати незаконним її звільнення 07.02.2014 року на підставі ст.41 п.2 КЗпП України, визнати недійсним наказ ТОВ "ГАПА-Україна" № 27/14-к від 07.02.2014 року про її звільнення з роботи за ст.41 п.2 КЗпП України, визнати недійсним запис ТОВ Гапа України у її трудовій книжці про її звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України; визнати її відсутність на роботі у ТОВ «Гапа-Україна» за період з січня 2014 року по цей час як вимушений прогул, поновити її на роботі до ТОВ "ГАПА-Україна" на посаді менеджера з адміністративної роботи, з 07.02.2014 року, стягнути з відповідача на її користь - заборгованість по виплаті заробітної плати за період з травня 2013 по грудень 2013 року у розмірі 13 110,40 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з січня 2014 по жовтень 2014 року у сумі 15 777,54 грн., стягнути завдану моральну шкоду у сумі 4000,00 грн.; зобов"язати відповідача повернути їй особисті речі, а саме блокнот з нотатками в судовому засіданні, зобов"язати відповідача повернути та розблокувати її особистий телефонний номер +38066-141-10-87 оператора МТС.

В судовому засіданні позивач з представником позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові та в уточненні до нього.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала? посилаючись на те, що звільнення позивача було здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, просила застосувати строки позовної давності до вимог позивача.

Вислухавши осіб, які з"явилися, свідків, дослідивши докази у справі, вислухавши свідків, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 58 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач з 11.01.2013 року на підставі наказу №7 працювала на посаді менеджера з адміністративної діяльності у ТОВ «Гапа-Україна».

Наказом №7-К/14 від 07.02.2014 року "Про звільнення ОСОБА_1", виданим директором ТОВ "Гапа-Україна", позивачка ОСОБА_1 звільнена з посади менеджера з адміністративної роботи, з 07.02.2014 року, яку таку, що втратила довіру до неї власника на підставі, ст.41.2 "Закону України про працю".

07.02.2014 року до трудової книжки позивачки внесено запис про розірвання з нею трудового договору з ініціативи власника за п.2 ст.41 КЗпП України, на підставі наказу № 7/14-К від 07.02.2014 року.

В судовому засіданні встановлено, що звільнення позивачки відбулося з порушенням трудового законодавства України, виходячи з наступного.

Починаючи з травня 2013 року відповідачем позивачці, як і іншим працівникам підприємства, не виплачувалася заробітна плата. Зазначене підтверджується довідкою від 30.12.2013 року за вих. №30/6, виданої ТОВ "ГАПА-Україна", відповідно до якої заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.05.2013 року по 31.12.2013 року склала 13 110,40 грн., при цьому її середня заробітна плата за вказаний період складала 1638 грн. 80 коп. Вказане не було спростовано відповідачем.

10.01.2014 року за пропозицією директора ТОВ "ГАПА-Україна", яка посилалася на тимчасові фінансові труднощі на підприємстві, позивачці було запропоновано написати заяву про відпустку без зазначення дати написання та сроку надання відпустки. Через декілька днів позивачці стало відомо, що на підприємстві, в офісі та в цеху були змінені замки, і її повідомили про те, що заборгованість по сплаті заробітної плати їй виплачувати не будуть, всі документи були вилучені з її робочого столу, а зокрема її особистий блокнот, в якому вона нотувала необхідну інформацію, будь-який зв"язок з керівництвом відповідача був відсутній.

27.01.2013 року колективом ТОВ "ГАПА-Україна", в тому числі позивачем, була написана заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення.

06.02.2014 року позивач звернулася з заявою до Генеральної прокуратури України, МВС України, прокурора Дніпропетровської області, начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальника Індустріального РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про вчинення злочину, в якій просила притягнути до кримінальної відповідальності керівника ТОВ "ГАПА-Україна" ОСОБА_2 за невиплату заробітної плати.

Листом слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 24.02.2014 року за № 46/3-944 ОСОБА_1 була повідомлена про те, що за її зверненням 19.02.2014 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014040640000772 з попередньою кваліфікацію кримінального правопорушення ч.1 ст.175 КК України.

Листом слідчого СВ Індустріального РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 28.02.2014 року ОСОБА_1 була повідомлена про те, що за її зверненнями розпочато досудове розслідування за кримінальним провадженням № 12014040660000436, яке передано за підслідністю до Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

20.02.2014 року позивач отримала смс-повідомлення від керівника відповідача з проханням з"явитися 26.02.2014 року для отримання трудової книжки і заробітної плати. Коли вона з іншими працівниками у вказаний день з"явилися до офісу відповідача директором підприємства їм було відмовлено у виплаті всієї заборгованості по заробітній платі.

28.02.2014 року на адресу позивача відповідачем було направлено листа, в якому повідомлено про те, що заробітна плата за січень 2014 року направляється поштовим переказом без зазначення суми, компенсації про звільнення не виплачені через відсутність даних та документів через їх крадіжку на підприємстві.

На підтвердження зазначеного представником відповідача в судовому засіданні були надані копія протоколу прийняття заяви директора ТОВ "ГАПА-Україна" про вчинення кримінального правопорушення, в якій вона просила прийняти заходи до працівників підприємства, копія заяви директора товариства від 29.01.2014 року, копія пояснення директора по виплаті заробітної плати, адресовані Індустріальному РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, копії довідки про прийняття та реєстрацію заяви, талону-повідомлення

07.03.2014 року позивач отримала від директора відповідача лист з вимогою негайного надання пояснень щодо її відсутності на робочому місці з 27 січня по 05 лютого 2014 року та позивача було попереджено, що у випадку не надання пояснення її буде звільнено за прогули.

12.03.2014 року позивач отримала цінного листа, в якому були її трудова книжка із записом від 07.02.2014 року про звільнення на підставі ст.41 п.2 КЗпП України, наказ про звільнення № 27/14-К та супровідний лист, в якому вказувалось про те, що на підприємстві відповідача нібито пропали якійсь документи.

13.03.2014 року позивач звернулася з заявою про порушення її трудових прав до Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області.

Пунктом 4 ст.36 КЗпП України передбачено підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Пунктом 2 ч.1 ст.41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір"я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до положень ст. 135 1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік вказаних в ст. 135-1 КЗпП України посад і робіт, які виконуються працівниками, з якими підприємством, установою організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, зазначений в постанові Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріата Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. Відповідно до роз"яснення в п.28 Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року звільнення з підстав втрати довір"я (п.2 ст.41 КЗпП України" суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом, тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, що дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір"я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Ч. 2 ст.41 КЗпП України передбачено, що розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачени х пунктами 1 (крім випадків ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з тексту вищевказаного наказу №7-К/14 від 07.02.2014 року "Про звільнення ОСОБА_1", позивачка звільнена з посади менеджера з адміністративної роботи, з 07.02.2014 року як така, що втратила довіру до неї власника на підставі, ст.41.2 "Закону України про працю".

Виходячи із змісту п. 2 ч.1 ст.41 КЗпП України, з підстав, викладених у даному пункті, можуть бути звільнені з роботи лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності.

В підтвердження своїх заперечень проти позову представник відповідача у судовому засіданні посилалася на те, що 24.01.2013 року між ТОВ "ГАПА-Україна" та ОСОБА_1 був укладений Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність і вона допустила втрату особових справ, які були передані їй на зберігання.

Разом з цим, суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 безпосередньо обслуговувала грошові, товарні або культурні цінності, які саме, та чи були вони нею одержані під звіт.

Із вказаного наказу про звільнення не вбачається, які саме винні дії здійснила ОСОБА_1 у розумінні п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, коли саме, в чому виразилася її вина, що призвела до втрати до неї довіри з боку керівництва відповідача. Будь-які дані про те, що відповідачем з приводу певних винних дій проводилася перевірки, службове розслідування чи витребовувалося пояснення від ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів наявності у діях ОСОБА_3 невиконання своїх трудових обов'язків, здійснення нею конкретних порушень, не доведено її вину в цих порушеннях, які призвела до звільнення її за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України

Отже, встановлено, що відповідно до вказаного наказу позивача звільнено з роботи за відсутності підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України. Крім того, позивач не належить до категорії працівників, які можуть бути звільненні на підставі втрати довіри до них, перелік яких затверджений вищевказаною постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріата Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги про визнання звільнення позивача за п.2 ст.41 КЗпП України незаконним, та як наслідок визнання незаконним наказу про звільнення, визнання недійсним запису від 07.02.2014 року у її трудовій книжці про звільнення за втратою довіри за п.2 ст.41 КЗпП України підлягають задоволенню, а позивач підлягає поновленню на роботі з 07.02.2014 року.

Встановлено, що у ТОВ "ГАПА-Україна" виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації не існує.

За ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов"язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

У відповідності п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

В судовому засіданні встановлено, що при звільненні позивачки їй відповідачем не була виплачена заборгованість по заробітній платі, не виплачена вона їй і на час розгляду даної справи.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд вважає такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати за період з 01.05.2013 по грудень 2013 року у розмірі 13 110,40 грн., наявність якої підтверджується Довідкою про нараховану, але не виплачену заробітну плату від 30.12.2013 року № 30/6, видану ТОВ "ГАПА-Україна". Наявність заборгованості по виплаті заробітної плати за вказаний період підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, яка посилалася на те? що дана довідка підробна. Наявність заборгованості по виплаті відповідачем заробітної плати з травня 2013 року перед працівниками підприємства підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Судом також встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, що не було спростовано відповідачем, що позивачка з 10.01.2014 року після написання за пропозицією директора ТОВ "ГАПА-Україна" заяви про відпустку більше до роботи не приступила в зв"язку з конфліктною ситуацією, що склалася між працівниками підприємства та його керівництвом, недопущенням позивачки керівництвом підприємства до офісу відповідача, заміною замків на вхідних дверях офісу, і наказом від 07.02.2014 року вона була звільнена з роботи. за п.2 ст.41 КЗпП України. Обставини звільнення працівників підприємства, здійснення у вказаний період вимушеного прогулу позивачкою підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5

В судовому засіданні представник відповідача посилалася на те, що позивачкою були здійснені прогули і вона без поважних причин не з"являлася на роботу. Разом з цим, доказів цьому твердженню про здійснення позивачем прогулів відповідачем суду не надано, крім того, встановлено, що позивачка була звільнена не за допущення прогулу. Тому суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання відсутність її на роботі у відповідача за період з 10.01.2014 року як вимушений прогул підлягає задоволенню.

З урахуванням меж позовних вимог та наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимішеного прогулу в період з січня 2014 по жовтень 2014 року у сумі 15 777,54 грн.,, виходячи з того, що відповідно до довідки від 30.12.2013 року за вих. №30/6, виданої ТОВ "ГАПА-Україна", середня заробітна плата ОСОБА_1 перед звільненням складала 1638 грн. 80 коп., середньоденна заробітна плата склала 76 грн. 22 коп. (76,22 грн. х 207 робочих днів).

В судовому засіданні представник відповідача просила застосувати до вимог позивача строк позовної давності? посилаючись на те, що вона звернулася до суду із даними вимогами з його пропуском. Позивач в судовому засіданні просила у разі пропущення строку звернення до суду поновити його, посилаючись на те, що трудову книжку та наказ про звільнення вона отримала по пошті 12.03.2014 року.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно до ст.234 ЦПК України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлено, що на час звільнення позивачки її не було на роботі з поважних причин, 12.03.2014 року вона по пошті отримала цінного листа, в якому була її трудова книжка з записом про звільнення та копією наказу про звільнення. До суду із даним позовом про поновлення на роботі позивач звернулася 10.04.2014 року. Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивач звернулася до суду у межах строку, передбаченого КЗпП України.

За встановлених вище обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено в судовому засіданні, незаконним звільненням позивачу була дійсно заподіяна моральна шкода, яка виразилася у її перебуванні у стресовому стані після звільнення, душевних стражданнях та переживаннях, які вона зазнала, будучи примушеною докладати додаткові зусилля для організації свого життя, в тому числі не отримуючи тривалий час заробітну плату. Заподіяна моральна шкода оцінюється позивачем у розмірі 4 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, яких вона зазнала, їх тривалості та враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України. Виходячи з цього, суд вважає за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов"язання відповідача повернути їй в судовому засіданні особисті речі, а саме блокнот з нотатками, оскільки позивачем не надано доказів наявності такого блокноту на підприємстві та перешкод відповідача у його отримання.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов"язання відповідача повернути позивачці та розблокувати її особистий телефонний номер +38066-141-10-87 оператора МТС, оскільки позивачем не надано доказів таким вимогам, в тому числі того, що саме відповідач повинен виконати такі дії.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 298 грн. 87 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 07.02.2014 року на підставі ст.41 п.2 КЗпП України.

Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" № 27/14-к від 07.02.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за ст.41 п.2 КЗпП України - незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на роботі до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" на посаді менеджера з адміністративної діяльності, з 07.02.2014 року.

Визнати недійсним запис Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" від 07.02.2014 року у трудовій книжці ОСОБА_1 про її звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України.

Визнати відсутність ОСОБА_1 на роботі у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГАПА-Україна» за період з 10 січня 2014 року як вимушений прогул.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" (ЄДРПОУ 31761836) на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з травня 2013 по грудень 2013 року у розмірі 13 110,40 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з січня 2014 року по жовтень 2014 року у сумі 15 777,54 грн., заподіяну моральну шкоду у сумі 1000,00 грн., а всього 29 887 грн. 94 коп.

В задоволенні позовних вимог про зобов"язання повернути особисті речі - блокнот з нотатками та повернути та розблокувати телефонний номер - ОСОБА_6 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА Україна" судовий збір на користь держави в сумі 298 грн. 87 коп.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати їй заробітної плати за один місяць в сумі 1638,80 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Кудрявцева