Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/5508/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/5508/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

До: 1. Приватного підприємства «Кримспецоборудование»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримпрокатсервіс»

Про стягнення 500 306,66 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ряба В.В. представник за довіреністю № 010-01/2075 від 01.04.14.

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Кримспецоборудование» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримпрокатсервіс» (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідачів солідарно 500 306,66 грн., а саме: 20 138,89 грн. - комісія за управління гарантією, 1 899,10 грн. - пеня, 249,39 грн. - 3% річних, 2 369,28 грн. - збитки від інфляції, 475 650,00 грн. - штраф.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачами своїх зобов'язань за Договором про надання гарантії № 08813G2 від 30.09.13. та Договором поруки № 08813Р1 від 30.09.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.15. порушено провадження у справі № 910/5508/15-г та призначено її до розгляду на 14.04.15.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.04.15., 28.04.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 28.04.15., 19.05.15.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 19.05.15. позивачем подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги.

Відповідачі в судове засідання 19.05.15. вкотре не з'явились, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконали, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надали, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/5508/15-г.

В судовому засіданні 19.05.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.13. між позивачем (далі - Банк) та відповідачем-1 (далі - Принципал) було укладено Договір про надання гарантії № 08813G2 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 3.1.1) Банк видає Принципалу безвідкличну безумовну гарантію на користь Бенефіціара (Публічне акціонерне товариство «Завод «Фіолент») а Принципал зобов'язується виконати всі свої зобов'язання за Договором.

Положеннями п. 1.11 Договору визначено, що Гарантія - це платіжна гарантія, згідно з якою Банк гарантує перед Бенефіціаром сплатити кошти за Принципала у разі пред'явлення Бенефіціаром Вимоги відповідно до умов Гарантії.

Загальна сума Гарантії 500 000,00 грн.(п. 3.2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору Гарантія набуває чинності з дати її видачі. Гарантія припиняється: 15.01.15. (включно), або у день виконання Гарантом своїх зобов'язань за Гарантією, або у день одержання Гарантом від Бенефіціара оригіналу Гарантії або письмової заяви Бенефіціара про звільнення Гаранта від обов'язків за Гарантією, в залежності від того, що сталося раніше.

Згідно з п. 4.1.2 Договору за здійснення гарантійної операції Принципал сплачує Банку комісію за управління Гарантією у розмірі 5% річних від суми гарантії, але не менше 500,00 грн. щомісячно, яка нараховується щомісячно з дати надання Гарантії на суму поточних зобов'язань Принципала із розрахунку фактичної суми, кількості днів періоду користування Гарантією на основі Банківського року.

Пунктом 4.2.2 Договору сторони погодили, що комісія за управління Гарантією сплачується Принципалом щомісячно на користь Банку протягом строку чинності Гарантії та Договору протягом перших п'яти банківських днів місяця, наступного за розрахунковим (у січні, травні - до 15 числа) або раніше протягом 3 (трьох) банківських днів з дати одержання Принципалом відповідного рахунку від банку.

Відповідно до п. 9.1 Договору він набуває чинності з дати його підписання повноваженими представниками сторін та після укладення договорів поруки та залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за Договором та Гарантією, але у будь-якому випадку не менше 15 банківських днів після припинення дії Гарантії.

30.09.13. між Банком, Принципалом та відповідачем-2 (далі - Поручитель) було укладено Договір поруки № 08813Р1 (далі - Договір поруки) відповідно до умов якого (п. 3.1) Поручитель зобов'язується перед Банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Принципалом Основного зобов'язання (зобов'язання Принципала, передбачені Договором, щодо відшкодування суми грошових зобов'язань, сплачених Банком Бенефіціару, а також платежів, процентів, штрафних санкцій, всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням гарантії).

У випадку невиконання Принципалом основного зобов'язання Банк має право вимагати виконання цього зобов'язання у Поручителя та/або Принципала, як у солідарних боржників (п. 3.2 Договору поруки).

Пунктом 7.1 Договору поруки сторони погодили, що він набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін.

Дія Договору поруки припиняється після повного виконання Основного зобов'язання (п. 7.4 Договору поруки).

Спір у справі виник в зв'язку невиконанням відповідачами своїх зобов'язань за Договором про надання гарантії № 08813G2 від 30.09.13. та Договором поруки № 08813Р1 від 30.09.13.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачі своїм право на подачу письмового відзиву не скористались, обґрунтування своєї правової позиції в справі не надали.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З системного аналізу вищевикладених положень, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір є договором гарантії.

Відповідно до ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 567 ЦК України).

Відповідно до п. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Положеннями ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

06.10.14. позивачем на адресу відповідача-1 було направлено вимогу № 161-07/6212 від 19.09.14. та на адресу відповідача-2 було направлено вимогу № 161-07/6199 від 19.09.14. про погашення наявної за Договором заборгованості з оплати комісії за за управління гарантією.

Відповіді на вказані вимоги матеріали справи не містять.

За наявними матеріалами справи судом встановлено, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 20 138,89 грн. комісії за управління гарантією, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно п. 8.7 Договору у разі невиконання або неналежного виконання Принципалом своїх зобов'язань за Договором, пов'язаних з наданням та управлінням Гарантією, Принципал сплачує на користь Банку пеню, яка нараховується на суму невиконаних або неналежним чином виконаних Принципалом зобов'язань із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується та сплачується пеня, за кожен день прострочки.

Положеннями Господарського кодексу України унормовано поняття штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дії відповідачів, щодо невиконання взятих на себе зобов'язань за Договором є порушенням вимог Договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення пені, яка становить 1 899,10 грн. відповідно визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 7.23 Договору, Принципал зобов'язаний здійснювати протягом всього періоду дії цього Договору та Гарантійних документів безперервне страхування майна, що надається в заставу/іпотеку Банку відповідно до Гарантійних документів з метою забезпечення зобов'язань Принципала за цим Договором та надати до Дати надання Гарантії до Банку належне підтвердження набуття чинності такими договорами страхування предметів забезпечення на користь Банку в акредитованій Банком страховій компанії та у подальшому щорічно, протягом строку дії Договору, за власні кошти проводити страхування на користь Банку предметів забезпечення на суму їх заставної вартості та в десятиденний термін з дати укладення кожного з послідуючих договорів страхування, надавати до Банку належне підтвердження набуття чинності договорами страхування майна, що надається в заставу Банку з метою забезпечення зобов'язань Принципала за цим Договором.

В забезпечення зобов'язань за Договором гарантії оформлено товари в обороті у вигляді електрообладнання, ручного інструмента, спецодягу заставною вартістю 852 800,00 грн., що є власністю принципала та знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Сільська, 2В та м. Феодосія, вул. Чкалова, 113-6.

Заставне майно було застраховано згідно з Договором добровільного страхування заставного майна від 30.09.2013 №12-1717-13-00013 (далі - Договір страхування). Принципал виконав свої зобов'язання щодо страхування Заставного майна відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 8.6. Договору гарантії, за порушення /невиконання Принципалом будь-яких зобов'язань, взятих на себе відповідно до умов Договору (зокрема: недотримання строків страхування майна, ненадання документів, передбачених умовами кредитного договору) і за невиконання яких не встановлено спеціальні штрафні санкції Банк застосовує до Принципала штрафну санкцію у розмірі 850,00 грн., що сплачується в гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату сплати, щомісячно за кожне окреме порушення.

Таким чином, Принципал протягом невиконання п.7.23. Договору гарантії, повинен сплатити Банку штраф в розмірі 5 100,00, про що Банк повідомляв Принципала листом від 24.03.2015 №161-07/52.

Згідно з п. 7.26 Договору гарантії, Принципал протягом всього строку дії Договору гарантії, зобов'язаний надавати до Банку актуальні звіти про незалежну оцінку вартості предмету забезпечення (далі - Звіт), виконані в акредитованій Банком оціночній компанії.

Відповідно до з п.8.5. Договору Гарантії, за невиконання Принципалом зобов'язань, визначених п. 7.26 Договору гарантії, Банк застосовує до Принципала штрафну санкцію у розмірі 10 000.00 грн. щомісячно в строки та у порядку, визначені Договором гарантії.

Отже, Принципал у зв'язку з невиконання п. 7.26. Договору повинен сплатити Банку штраф в розмірі 60 000,00 грн., про що Банк повідомляв Принципала листом від 13.11.14. №161-07/177 та листом від 24.03.15. №161-07/52.

Згідно з п. 7.25 Договору гарантії, Принципал зобов'язаний спрямовувати та підтримувати протягом строку дії Договору чисті грошові надходження на рахунки Принципала, відкриті в Банку у розмірі не менше ніж 90% від чистих грошових надходжень в середньому за квартал.

Перша оцінка виконання Принципалом зобов'язань щодо переведення та підтримування чистих грошових надходжень на рахунках Принципала здійснюється Банком у січні 2014 за підсумками 4-го звітного кварталу 2013 та в подальшому здійснюється щоквартально. Контроль цього пункту здійснюється на підставі наданих Принципалом довідок з інших банків щодо Чистих грошових надходжень в цих банках. Такі довідки до Банку за весь період дії договору надані не були.

Згідно з п. 8.4 Договору гарантії, за невиконання Принципалом зобов'язань, визначених п. 7.25 Договору гарантії, Банк застосовує до Принципала штрафну санкцію у розмірі 850,00 грн., що сплачується в гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату сплати, щомісячно за кожне окреме порушення.

З огляду на зазначене вище, Принципал за неналежне виконання/невиконання вимог п. 7.25 Договору гарантії повинен сплатити Банку штраф в розмірі 12 750,00 грн.

Згідно з п. 7.20 Договору гарантії, Принципал зобов'язаний надавати до Банку відповідні фінансові та інші документи згідно з переліком та відповідними строками їх подання. Принципал систематично порушував ці зобов'язання та не надавав жодного документу до Банку.

Відповідно до п. 8.6 Договору гарантії, Банк застосовує до Принципала штрафну санкцію у розмірі 850,00 грн., що сплачується в гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату сплати, щомісячно за кожне окреме порушення.

Отже, Принципал протягом за порушення/невиконання п.7.20 Договору гарантії, повинен сплатити Банку штраф в розмірі 397 800,00 грн., про що Банк повідомляв Принципала листом від 13.11.14. № 161-07/177 та листом від 24.03.15. № 161-07/52.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачами обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за Договором, доказів визнання вказаних пунктів недійсними не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Таким чином з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 475 650,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 249,39 грн. - 3% річних та 2 369,28 грн. - збитків від інфляції, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 249,39 грн. - 3% річних та 2 369,28 грн. - збитків від інфляції.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідачі в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростували, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства «Кримспецоборудование» (99055, м. Севастополь, вул. Сільська, б. 2В; ідентифікаційний код 36931951) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримпрокатсервіс» (99029, м. Севастополь, вул. М.Музики, б. 96; ідентифікаційний код 37703633) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Горького, 127; ідентифікаційний код 00032112) 20 138 (двадцять тисяч сто тридцять вісім) грн. 89 коп. - комісії за управління гарантією, 1 899 (одну тисячу вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 10 коп. - пені, 249 (двісті сорок дев'ять) грн. 39 коп. - 3% річних, 2 369 (дві тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 28 коп. - збитків від інфляції, 475 650 (чотириста сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - штрафу, 10 006 (десять тисяч шість) грн. 12 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.05.15.

Суддя Т.М. Ващенко