Рішення

від 26.05.2015 по справі 910/5839/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа № 910/5839/15-г

За позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс»

про розірвання Договору оренди земельної ділянки, стягнення 229 641, 03 грн., зобов'язання повернути земельну ділянку по акту приймання-передачі

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Бондарчук І.П. за посвідченням № 026128 від 27.09.2012 р.;

від позивача: Дорошенко О.С. за довіреністю № 225-КР-661 від 11.03.2015 р.;

від відповідача: Воробйов В.В. за довіреністю б/н від 23.03.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Оболонського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» (далі - відповідач) про розірвання Договору оренди земельної ділянки, стягнення 229 641, 03 грн., зобов'язання повернути земельну ділянку по акту приймання-передачі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилаючись на приписи ст. 651 Цивільного кодексу України та положення Закону України «Про оренду землі», вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди земельної ділянки від 14.11.2007 р. щодо внесення орендної плати, заборгованість по якій станом на момент звернення до суду становила 229 641, 03 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/5839/15-г, її розгляд призначено на 31.03.2015 р.

23.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 21.04.2015 р.

У судовому засіданні 21.04.2015 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі, зокрема, примірник постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 2а-7033/11/2670, відповідно до якої було вирішено визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» на вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва», на підставі якого укладався спірний Договір.

В судовому засіданні 21.04.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.05.2015 р.

У судовому засіданні 06.05.2015 р. від представників учасників судового процесу надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2015 р. на підставі клопотань представників учасників судового процесу було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 19.05.2015 р.

18.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 2а-7033/11/2670 договір оренди земельної ділянки № 78-6-00483 від 15.11.2007 р. недійсним не визнавався.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 26.05.2015 р.

У судовому засіданні 26.05.2015 р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача позов визнав частково.

У судовому засіданні 26.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 439/1849 від 15.07.2004 р. «Про передачу земельних ділянок дочірньому підприємству «ЯВІР-ПЛЮС» товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВІР-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-досугового комплексу на вул. Прирічній, біля затоки Собаче Гирло, у Оболонському районі м. Києва» було вирішено затвердити проект відведення земельних ділянок дочірньому підприємству «ЯВІР-ПЛЮС» товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВІР-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-досугового комплексу на вул. Прирічній, біля затоки Собаче Гирло, у Оболонському районі м. Києва» та передати дочірньому підприємству «ЯВІР-ПЛЮС» товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВІР-95» в короткострокову оренду на 1 рік земельні ділянки загальною площею 12,0 га для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-досугового комплексу на вул. Прирічній, біля затоки Собаче Гирло у Оболонському районі м. Києва за рахунок земель запасу рекреаційного призначення.

Рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 р. № 430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-плюс» на вул. Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) в Оболонському районі міста Києва» було змінено цільове призначення земельних ділянок площею 7,1616 га на вул. Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі м. Києва, які належать на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-плюс» відповідно до рішення Київської міської ради від 26.04.2007 р. № 483/1144 «Про продаж земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-плюс» для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-досугового комплексу на вул. Прирічній біля затоки Собаче Гирло у Оболонському районі м. Києва» та право власності на які посвідчено державними актами на право власності на земельні ділянки від 17.07.2007 р. № 04-8-00072 та № 04-8-00073, та дозволено використання зазначених земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадсько-торговельного, соціального призначення та паркінгами.

Також, вказаним рішенням затверджено проект відведення та передано товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-плюс» у довгострокову оренду на 10 років земельні ділянки загальною площею 4,8360 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадсько-торговельного, соціального призначення та паркінгами на вул. Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі м. Києва, в тому числі ділянку № 4 площею 1,0555 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 439/1849 «Про передачу земельних ділянок дочірньому підприємству «ЯВІР-ПЛЮС» товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-досугового комплексу на вул. Прирічній, біля затоки Собаче Гирло, у Оболонському районі м. Києва» та право користування якими посвідчено договором оренди земельних ділянок від 02.11.2006 р. № 78-6-00392 та договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.08.2007 р. № 78-6-00454.

При цьому, вирішено розірвати за згодою сторін договір оренди земельних ділянок від 02.11.2006 № 78-6-00392 з моменту реєстрації договору оренди земельних ділянок у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

14.11.2007 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 01.10.2007 р. за № 430/3264, за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором.

Згідно з п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Прирічна (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі м. Києва;

- розмір - 1,0555 (одна ціла п'ятсот п'ятдесят п'ять десятитисячних) га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадсько-торговельного, соціального призначення та паркінгами;

- кадастровий номер - 8000000000:78:215:0117.

Відповідно до витягу з технічної документації № Ю-11048/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 08.11.2007 р. за № 397 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 777 978, 52 грн. (п. 2.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Договір укладено на 10 років.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу у користування вказану в п. 2.1. Договору земельну ділянку, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 15.11.2007 р., підписаним представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

В силу п. 8.4. Договору на орендаря було покладено обов'язок своєчасно вносити орендну плату.

Згідно з п. 4.1. Договору було встановлено, що визначена цим Договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

За умовами п. 4.2. Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 5 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Як визначено у п. 4.7. Договору, орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок 33210812700006, КЕКД 13050200 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019. Отримувач: УДК у Оболонському районі м. Києва, ідентифікаційний код 2607916, питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням договору, вирішуються орендарем в установленому законодавством порядку.

Контроль за правильністю обчислення і сплавляння орендної плати, нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює районний податковий орган за місцем розташування земельної ділянки (п. 4.11. Договору).

Однак, відповідач систематично порушував умови Договору щодо своєчасного внесення орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 229 641, 03 грн. за період з 30.01.2014 р. по 23.02.2015 р., про що свідчить Довідка Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 1188/9/26-54-23-01 від 19.03.2015 р.

Як стверджує прокурор, несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою є порушенням істотних умов Договору, у зв'язку з чим просить суд розірвати цей Договір та зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку орендодавцю.

Під час провадження у справі судом було встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 2а-7033/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 р., було вирішено визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» на вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва».

Приймаючи вказане рішення, адміністративний суд виходив з того, що прийняття Київською міською радою рішення від 01.10.2007 № 430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» на вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва» відбулося з порушенням порядку такої зміни, за відсутності дотримання всіх умов погодження проекту відведення уповноваженими органами, визначеними частиною шостою статті 123 Земельного кодексу України та пункту 6 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (частини 1, 8 вказаної норми).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтями 1 та 13 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати, що також передбачено в п. 8.1. спірного Договору.

Як зазначалось судом вище, пунктом 4.7. Договору сторонами було передбачено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок 33210812700006, КЕКД 13050200 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019. Отримувач: УДК у Оболонському районі м. Києва, ідентифікаційний код 2607916, питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням договору, вирішуються орендарем в установленому законодавством порядку.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Законом України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором оренди земельної ділянки.

В силу ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Пунктом «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як на тому наголошено у п. 2.23. Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Під час розгляду справи судом було встановлено невиконання відповідачем умов Договору щодо своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з 30.01.2014 р. по 23.02.2015 р. в сумі 229 641, 03 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДВС у м. Києві.

Разом з тим, суд наразі позбавлений можливості з огляду на вказані обставини розірвати укладений між сторонами Договір, оскільки під час провадження у справі було встановлено наявність підстав для визнання його недійсним.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції на момент укладання спірного договору) було передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції на момент укладання спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Тобто, згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

З огляду на наведене, відповідний договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки за умови визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Як зазначалось вище, спірний Договір було укладено на підставі рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» на вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 2а-7033/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 р., було вирішено визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 430/3264 «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності та в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» на вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва», оскільки було встановлено, що його прийняття відбулося з порушенням порядку такої зміни, за відсутності дотримання всіх умов погодження проекту відведення уповноваженими органами, визначеними частиною шостою статті 123 Земельного кодексу України та пункту 6 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

Таким чином, встановлено, що рішення Київської міської ради, на підставі якого було укладено спірний Договір, визнано протиправним та скасовано, у зв'язку з чим відповідно слід дійти висновку про невідповідність такого Договору чинному на момент його укладення законодавству.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Згідно з абз. 1 п. 2.24 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення.

Крім того, абзацом 4 пункту 2.26 вказаної постанови визначено, що також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням зазначеного, суд з власної ініціативи визнає укладений між сторонами Договір недійсним, при цьому він припиняється на майбутнє.

Так, відповідно до п. 2.29. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» наголошено на тому, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Що стосується вимог про стягнення боргу по орендній платі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зазначеною статтею сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів, які зокрема, полягають в тому, що сторони не зобов'язані виконувати передбачені такими правочинами умови, у зв'язку з чим одна сторона недійсного правочину має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій.

Водночас, оскільки сторони нерідко частково чи повністю виконують умови недійсного правочину, наприклад, передають майно, виконують певну роботу, надають послуги, здійснюють їх оплату, зважаючи на відсутність правової підстави вчинення таких дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, законодавцем було сформовано правило, відповідно до якого за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В даному випадку щодо спірного Договору мають бути застосовані саме загальні наслідки недійсності правочинів.

Так, оскільки відповідач отримав у користування спірну земельну ділянку, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України вартість користування нею за відповідний період має бути відшкодована.

Згідно з Довідкою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 23.02.2015 р. № 3495/10/26-54-23-01-25 сума орендних платежів за період з 30.01.2014 р. по 23.02.2015 р. мала скласти 229 641, 03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві.

Таким чином, з урахуванням факту визнання судом Договору недійсним, суд вважає за можливе задовольнити вимогу прокурора про повернення спірної земельної ділянки позивачу.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами Договір не відповідає законодавству, суд визнає його недійсним та в порядку ст. 216 ЦК України стягує з відповідача вартість користування спірною земельною ділянкою, а також зобов'язує його повернути її позивачу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом його стягнення в дохід Державного бюджету України.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3.17.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Крім того, визначаючи розмір судового збору, суд враховує те, що вимоги про повернення земельної ділянки орендодавцеві є майновими, а отже, судовий збір має бути визначено з урахуванням вартості відповідного майна.

Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.

Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Згідно з п. 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що земельна ділянка підлягає вартісній оцінці, суд вважає, що вимога про зобов'язання відповідача повернути таке майно є майновим спором.

Відповідно до матеріалів справи, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на момент укладення спірного Договору складала 1 777 978, 52 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 14.11.2007 р., укладений між Київською міською радою (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська/Басейна, будинок 1-3/2, літера «А»; код ЄДРПОУ 32210652), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.11.2007 р. за № 78-6-00483 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська/Басейна, будинок 1-3/2, літера «А»; код ЄДРПОУ 32210652) на користь УДКСУ в Оболонському районі м. Києва на р/р 33210812700006, код отримувача 38002491, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО банку: 820019, код призначення платежу 18010600, борг в розмірі 229 641 (двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот сорок одну) грн. 03 коп.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська/Басейна, будинок 1-3/2, літера «А»; код ЄДРПОУ 32210652) повернути Київській міській раді (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 1,0555 га, вартістю 1 777 978 (один мільйон сімсот сімдесят сім тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 52 коп., кадастровий номер 8000000000:78:215:0117, яка розташована по вулиці Прирічній (біля затоки Собаче Гирло) у Оболонському районі міста Києва, по акту приймання-передачі у стані, придатному для її подальшого використання.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Плюс» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська/Басейна, будинок 1-3/2, літера «А»; код ЄДРПОУ 32210652) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 41 370 (сорок тисяч одну тисячу триста сімдесят) грн. 39 коп. судового збору.

7. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2015 р.

Суддя В.С. Ломака