Рішення

від 26.05.2015 по справі 910/4662/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/4662/15-г За позовом комунальної організації "Київмедспецтранс"

до Київського міського центру здоров'я

про стягнення 81 512,57 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Шкурай Н.М.(дов. від 16.04.2015)

Від відповідача: Стойка О.О.- головний лікар, Яговенко І.О.(за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальна організація "Київмедспецтранс" звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київського міського центру здоров'я про стягнення 81 512,57 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.03.2015 порушено провадження у справі № 910/4662/15-г та призначено до розгляду на 19.03.2015.

Представники сторін в судове засідання 19.03.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 21.04.2015.

Представники сторін в судове засідання 21.04.2015 з'явився, дали пояснення.

Розгляд справи відкладено на 21.05.2015, продовжено строк розгляду справи на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

21.05.2015р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення суду до кінця 2015 року шляхом розподілення суми стягнення на сім рівних частин.

В судовому засіданні 21.05.2015 представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 19 892,43 грн. основного боргу - заборгованості по відшкодуванню витрат по експлуатації та утриманню орендованих приміщень, 28 516,44 грн. інфляційних втрат, 4 166,44 грн. 3% річних, 17 481,73 грн. пені. Заява прийнята судом до розгляду.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Поставнови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В цій частині позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в засіданні суду 21.05.2015 подав додаткові пояснення по справі, в яких вказує, що заборгованість на спірну суму виникла не з вини Київського міського центру здоров'я, а через відсутність бюджетного фінансування, просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.05.2015 за клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю часу для укладення мирової угоди, було оголошено перерву до 26.05.2015 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 26.05.2015 представник відповідача підтримував позовні вимоги в повному обсязі, представники відповідача проти позову заперечували.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 між Державною організацією медичного автотранспорту міста Києва "Київмедавтотранс", правонаступником якої є комунальна організація "Київмедспецтранс" (далі - позивач, орендодавець) та Київським міським центром здоров'я (далі - відповідач, орендар) укладено договір № 102 про передачу в оренду нерухомого майна лікувально-профілактичних закладів комунальної власності міста Києва (далі за текстом - договір), відповідно до умов п. п. 1.1, 1.3 якого орендодавець на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 жовтня 2009 № 1189 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва (далі за текстом - об'єкт оренди), за адресою: вул. Дегтярівська, буд 25, загальною площею 391,68 кв. м, під офіс.

Сторони 01.12.2009 підписали акт приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою: вул. Дегтярівська, 25 (додаток № 3 до договору), відповідно до п.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нежиле та службові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 25, загальною площею 391,68 кв.м.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.3 договору розмір орендної плати вказується в додатку № 1 до договору на підставі рішення Комісії по розгляду питань щодо використання майна, лікувально-профілактичних закладів комунальної власності м. Києва, який є невід'ємною частиною договору та підписується двома сторонами; додатково до орендної плати та до витрат орендодавця на утримання орендованого майна нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України, який сплачується орендарем одночасно з вказаними платежами.

Згідно розрахунку орендної плати на нежиле приміщення (додаток № 1 до договору) вартість орендної плати згідно з розпорядженням КМДА № 1189 від 15.10.2009 на дату підписання договору - в межах витрат на утримання орендованого приміщення.

Пунктом 2.4 договору визначено, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість комунальних послуг (у разі відсутності можливості на встановлення окремих лічильників і відповідно укладання окремих договорів з постачальниками комунальних послуг), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, яка не входить до складу орендної плати або сплачує вартість цих послуг самостійно на підставі договорів, укладених з організаціями, що надають такі послуги.

Орендна плата та інші платежі сплачуються орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі та незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця ; орендарі, що фінансуються з державного бюджету, як виняток, сплачують орендну плату не пізніше 10 числа наступного місяця. Останнім днем сплати платежів є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві (п. п. 2.8, 2.9 договору).

Згідно п. 3.4 договору орендар зобов'язаний вносити орендну плату та інші, передбачені договором платежі, своєчасно і в повному обсязі.

Додатковою угодою № 36 від 17.12.2014 до договору № 102 сторони погодили, що сума договору за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, з урахуванням заборгованості на 2013 рік, становить 129 859,37 грн. з ПДВ., у т.ч. 17 692,30 грн. відшкодування експлуатаційних витрат (утримання орендованого приміщення), на період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Додатковою угодою № 37 від 20.04.2015р. визначено, що сума договору на період з 01.01.2015 по 03.04.2015, з урахування заборгованості за 2014 рік становить 79 472,28 грн., у т.ч. 19 892,43 грн. сума відшкодування експлуатаційних витрат (утримання орендованого приміщення).

При цьому, матеріали справи містять претензію про стягнення заборгованості № 375-1 від 08.05.2014 за договором № 102 про передачу в оренду нерухомого майна лікувально-профілактичних закладів комунальної власності міста Києва від 01.12.2009, в якій позивач повідомив відповідача про заборгованість за вказаним договором за період користування майном з 01.12.2012 по 06.05.2014 в розмірі 88803,23 грн.

У відповідь на претензію листом від 29.05.2014 № 127 відповідач зобов'язався сплатити заборгованість, що ним здійснено не було.

Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача за період з 01.12.2012 по 10.02.2015 по договору склала 48 806,37 грн., а саме: 29 952,12 грн. за спожиті комунальні послуги, 18 402,02 грн. орендної плати (відшкодування витрат на експлуатацію та утримання приміщення).

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач заявляє про наявність суми 19 892,43 грн. заборгованості з орендної плати (витрат на утримання орендованого приміщення) за період з 01.1.2012 по 04.04.2015, яку просить стягнути в судовому порядку, посилаючись на те, що 30.04.2015 орендарем було сплачено кошти за комунальні послуги, тоді як витрати по експлуатації та утримання приміщень не відшкодовані взагалі.

Отже, відповідач в порушення умов договору не оплатив орендні платежі і станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем за період з 01.12.2012 по 04.04.2015 користування орендованим майном становить 19 892,43 грн. ( в межах передбачених витрат на утримання).

Даними діями відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за договором оренди.

Підтвердженням отримання відповідачем послуг з експлуатації та утримання приміщення, комунальних послуг (споживання електричної та теплової енергії, холодного водопостачання та водовідведення) є підписані сторонами акти виконаних робіт за спірний період по договору.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив що спір між сторонами виник з орендних правовідносин, які регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та відповідними статтями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Внаслідок укладення договору оренди, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно положень чч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В абзаці 4 п. 5.1 Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що у період з грудня 2012 по квітень 2015 позивачем було нараховано відповідачу орендну плату за користування приміщенням по договору, які підлягають сплаті на його рахунок, надано відповідачу акти про надання послуг, проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати орендних платежів не виконав належним чином та в повному обсязі, борг по орендній платі за вказаний період в межах визначеної сторонами суми на відшкодування експлуатаційних витрат (утримання орендованого приміщення на період з 01.01.2015 по 03.04.2015) становить 19 892,43 грн.

Листом за № 109 від 05.05.2015, адресованим позивачем відповідачу, Київський міський центр здоров'я визнав наявність заборгованості станом на 03.04.2015 по відшкодуванню витрат по експлуатації та утримання приміщень у розмірі 19 892,43 грн. з посиланням на те, що розпорядник бюджетних коштів повідомлений про наявність незареєстрованої в органах Держказначейства кредиторської заборгованості, що виникла перед КО «Київмедспецтранс».

При цьому, суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у Відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тож, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та відсутності коштів на рахунку не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати платежів по договору за користування орендованим приміщенням.

За таких обставин, суд вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 19 892,43 вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 28 516,44 грн. інфляційних втрат, 4 166,44 грн . 3% річних за період з січня 2012 по березень 2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат становить 28 516,44 грн ., розмір 3% річних складає 4 166,44 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 17 481,73 грн. від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 5.2 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку невиконання п.п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.9 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банк України від загального розміру несплачених платежів за кожний день прострочення.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем по сплаті платежів за договором, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 5.2 договору, яка складає 17 481,73 грн.

Суд враховує, що джерелом фінансування відповідача є кошти місцевого бюджету, надходження яких залежить від розпорядника бюджетних коштів у сфері охорони здоров'я та здійснюється у встановленому порядку.

Господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансово-економічний стан підприємства, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з бюджету, прийшов до висновку про обґрунтованість зменшення розміру пені у зв'язку з наступним:

Оскільки, всі сторони є суб'єктами господарювання, при вирішенні питання про стягнення пені, суд керувався положеннями Господарського кодексу України.

Матеріалами справи доведено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору.

Позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 статті 83 чинного Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; це ж питання врегульовано і в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з державного бюджету України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання по договору, до 1000,00 грн. В решті частини стягнення пені суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Представник відповідача подав суду заяву про розстрочку виконання рішення суду до кінця 2015 року, яка обґрунтована наступним:

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що вищезазначена заява Київського міського центру здоров'я належним чином не обґрунтована та є такою, що не підлягаює задоволенню у зв'язку з наступним:

Згідно з ч. 6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення(стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо).

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012 р., № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарським процесуальним кодексом України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведеної норми, відстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У поданій заяві про розстрочку виконання рішення відповідач вказує на ту обставину, що Київський міський центр здоров'я є бюджетною організацією та фінансується з міського бюджету, тобто після реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань необхідно провести замовлення коштів у головного розпорядника - Департаменту охорони здоров'я ВО КМР (КМДА), стверджує, що розстрочення виконання рішення суду на сім платежів дасть реальну можливість виконати рішення суду та завчасно замовляти кошти у головного розпорядника, однак суд зазначає, що такі доводи боржника не є достатньо обгрунтованими для задоволення його заяви про розстрочку, оскільки господарюючий суб"єкт діє на свій власний ризик і якщо така діяльність призводить до його неплатоспроможності, то від цього не мають зазнавати втрат контрагенти такого боржника, які сумлінно виконували свої зобов"язання за укладеними з боржником угодами. В даному випадку в разі розстрочки виконання рішення позивач, який належним чином виконував всі взяті на себе зобов"язання по договору з відповідачем, зазнає неминучих втрат від невчасного погашення боржником заборгованості, яке спричинить розстрочення виконання рішення суду по даній справі.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На думку суду, відповідач не надав доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України про наявність у нього скрутного фінансового становища та не навів і не підтвердив наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

У зв'язку з наведеним суд відмовляє відповідачу при прийнятті рішення у наданні розстрочки.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги комунальної організації "Київмедспецтранс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського міського центру здоров'я (01034, м.Київ, вул.Володимирська, буд. 29, код ЄДРПОУ 02008922) на користь комунальної організації "Київмедспецтранс" (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 25, код ЄДРПОУ 01993807) 19 892 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 43 грн. заборгованості з орендній платі (встановленої в межах витрат на утримання орендованого приміщення), 28 516 (двадцять вісім тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 4 166 (чотири тисячі сто шістдесят шість) грн. 44 коп. 3% річних, пеню у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 03.06.2015