Рішення

від 02.06.2015 по справі 927/662/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

02 червня 2015 року Справа № 927/662/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фастпол",

вул. Львівська, 17, м. Дубляни, Жовківський район, Львівська область, 80381

Представник позивача: Петрова Леся Юріївна, АДРЕСА_2, 79026

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

АДРЕСА_1, 14003

Предмет спору: про стягнення 63524,80 грн.

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_2, особисто

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фастпол" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 43563,90 грн, 11435,53 грн інфляційних втрат, 601,53 грн процентів річних та 7923,84 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами дистрибуційного договору №017/ФС від 15.10.2014, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 43563,90 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.04.2015 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.05.2015.

Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 06.05.2015 та 19.05.2015 розгляд справи відкладався на 19.05.2015 та 02.06.2015, відповідно.

До початку судового засідання 19.05.2015 через засоби поштового зв'язку від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 13.05.2015, у яких він просить здійснювати розгляд та вирішення даної справи без його участі на підставі наявних у справі документів та задовольнити позов у повному обсязі, а також після огляду доданих до письмових пояснень оригіналів дистрибуційного договору №017/ФС від 15.10.2014 та видаткової накладної №ФЛб-00000002666 від 17.10.2014 повернути зазначені оригінали на вказану адресу представника позивача. Крім того, в поясненнях представник позивача зазначає, що сторони у телефонному режимі погодили кількість, ціну та асортимент товару, терміни поставки, а у подальшому у письмовій формі погодили усі вищенаведені деталі шляхом підписання видаткової накладної № ФЛБ-00000002666 від 17.10.2014.

Відповідач на заперечував щодо розгляду справи без участі уповноваженого представника позивача.

Судом клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі задоволено. Розгляд справи здійснювався без участі уповноваженого представника позивача за наявними у матеріалах справи документами.

У судовому засіданні 19.05.2015 відповідачем подано клопотання, у якому він просить при прийнятті рішення по даній справі взяти до уваги, що позивач посилається лише на договір, незважаючи на усні домовленості щодо поставок товару, та бажання мати підтвердження того, що ним було зроблено замовлення на поставку цього товару у телефонному режимі. Крім того, зазначає, що товар особисто не приймав, свій підпис на видатковій накладній на поставку товару не ставив, а тому не вважає його своєю власністю а також має намір повернути поставлений товар та повідомляє про готовність провести розрахунок лише за фактично реалізований.

Відповідачем у судовому засіданні 19.05.2015 було заявлено усне клопотання про виклик у судове засідання для надання пояснень по справі працівника позивача - регіонального менеджера ОСОБА_3, яке було задоволено судом.

У судове засідання 02.06.2015 з'явився відповідач особисто.

у судове засідання 02.06.2015 уповноважений представник позивача та працівник позивача - регіональний менеджер ОСОБА_3 не з'явились.

Про поважні причини неявки суд не повідомлено.

Про час та місце проведення судового засідання представника позивача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400603371250 від 20.05.2015.

Від відповідача клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

Відповідачем у судовому засіданні 02.06.2015 було подано копію листа б/н від 21.01.2015, адресованого позивачу, у якому зазначає про допущені, на думку відповідача, порушення з боку ТОВ «Фастпол» та просить здійснити звірку взаєморозрахунків шляхом підписання акту звірки, крім того, просить забрати залишки продукції зі свого складу, оскільки, відповідно до листа позивача від 21.01.2015, договір дистрибуції не діє, то відповідач змушений буде нарахувати плату за зберігання продукції на своєму складі.

Копія даного листа долучена судом до матеріалів справи.

Відповідач відзив на позов не надав. У судовому засіданні 02.06.2015 відповідач підтримав заперечення, викладені у клопотанні б/н від 19.05.2015, усно заявив про невизнання позову, мотивуючи тим, що позивачем не виконані усні домовленості, які були досягнуті між відповідачем та його представником - регіональним менеджером, щодо надання допомоги менеджером позивача у рекламі і просуванню товару на споживчому ринку та надання можливості оплати товару частинами за фактично реалізований товар. Крім того, зазначив, що видаткова накладна підписана бухгалтером, який не мав повноважень на отримання товару, підтвердив наявність товару на своєму складі, заявив про наміри повернення залишку товару та можливості оплати вже реалізованого товару.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, 15 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фастпол" (Постачальник за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Дистрибутор за договором, відповідач у справі) укладено дистрибуційний договір № 017/ФС (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору діючим Договором позивач підтверджує, що відповідач є офіційним дистрибутором товару на території Чернігівської області. Товар по Договору - продукція поставлена згідно замовлень та асортименту розділу 3 даного Договору (асортимент товару), а також піддони, на які вона навантажується (тара).

Згідно п. 1.3 Договору постачальник зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність дистрибутора товар у терміни та у порядку передбачені цим Договором та додатками до нього, а дистрибутор зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Асортимент, кількість, терміни та умови поставки товару визначаються сторонами на кожну партію окремо. Документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію товару, є замовлення дистрибутора (отримане факсом, електронною поштою або інш.) з подальшим погодженням його постачальником (п. 1.4 Договору).

Ціна товару згідно п. 1.5 Договору встановлюється на основі цін, затверджених постачальником у специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Кількість, асортимент, якість та безпека товару, тара, упаковка та маркування; умови, строки та порядок постачання, а також обов'язки сторін передбачені п.п. 2-7 Договору.

Відповідно до п. 8.1 Договору розрахунок за кожну партію товару здійснюється дистрибутором шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту поставки товару дистрибутору.

За умовами п. 10.1 даний Договір починає свою дію з моменту підписання його сторонами і діє у частині поставок до 31.12.2014, а у частині розрахунків - до повного виконання зобов'язання сторонами.

У випадку недотримання умов Договору щодо реалізації товару, постачальник вправі розірвати його у односторонньому порядку.

На виконання умов Договору позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 43563,90 грн. (у т.ч. ПДВ) згідно видаткової накладної № ФЛБ-00000002666 від 17.10.2014, копія якої знаходиться у матеріалах справи.

При цьому встановлення факту отримання відповідачем товару судом здійснюється з огляду на наступне.

Отримання товару відповідачем підтверджується підписом представника останнього на вищевказаній накладній, засвідчена печаткою ФОП ОСОБА_2

Відповідач у письмовому поясненні і судових засіданнях усно надавав суперечливі пояснення щодо товару по зазначеній накладній, як то підписання накладної бухгалтером відповідача, який не мав повноважень, а тому відповідач не вважає товар своєю власністю, одночасно повідомляючи про те, що частина товару реалізована, за яку він готовий розрахуватись, а частина знаходиться на складі і яку він хоче повернути позивачу; у разі відсутності підтвердження замовлення у телефонному режимі вважає замовлення непогодженим, при цьому, сам підтверджує, що перемовини щодо поставки цієї партії товару відбувались усно у телефонному режимі.

При цьому, факт поставки товару відповідачем не спростований жодним належним та допустимим доказом.

За приписами ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У пункті 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначається, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до приписів ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

На покупця також, приписами ст. 690 Цивільного кодексу України покладено обов'язок схоронності товару у разі відмови від його прийняття, з негайним повідомленням про це продавця.

Доказів відмови відповідача як покупця від прийняття товару та повідомлення про це позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи визнання відповідачем у письмових та усних поясненнях факту знаходження частини товару на складі та реалізації іншої його частини, визнання факту усних перемовин у телефонному режимі щодо поставки цієї партії товару, відсутність доказів відмови відповідача як покупця від прийняття товару та повідомлень про це позивача, суд дійшов висновку як про схвалення відповідачем дій його працівника у отриманні товару, так і про перехід до відповідача права власності на цей товар, відповідно, оскільки відповідач фактично почав розпоряджатись цим товаром.

За наведених обставин, суд також відхиляє обґрунтування відповідача про непогодження замовлення поставки товару у телефонному режимі у зв'язку з відсутністю підтвердження такого замовлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем виконані зобов'язання по передачі товару відповідачеві на підставі укладеного між сторонами Договору, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень.

Судом встановлено, що відповідач в обумовлений Договором термін оплату за поставлений товар не здійснив а ні повністю, а ні частково.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо несплати боргу за поставлений товар у зв'язку з порушенням умов надання маркетингових послуг та існування інших умов здійснення оплати, а ніж передбачено умовами Договору, оскільки належні та допустимі докази таких умов суду не надано.

Натомість, згідно п. 14.4 Договору після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань , що так чи інакше стосуються даного Договору, втрачають юридичну силу.

За нормами цивільного права договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд констатує про відсутність у матеріалах справи додаткових угод або пропозицій про зміну умов Договору № 017/ФС згідно п.13.1 Договору, у зв'язку з чим приходить до висновку про існування у сторін лише правовідносин поставки на умовах викладених у дистрибуційному договорі № 017/ФС від 15.10.2014.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, у результаті невиконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у відповідача станом на день прийняття рішення утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 43563,90 грн, яку позивач правомірно просить стягнути з відповідача у позовній заяві.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача у частині стягнення 43563,90 грн основного боргу відповідають нормам матеріального права та умовам Договору, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

За прострочення термінів розрахунку, передбачених п. 8.1 цієї угоди дистрибутор виплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від неоплаченої суми вартості партії товару за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення (п.11.2 Договору).

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 7923,84 грн за період з 08.11.2014 по 24.04.2015, 3 % річних у розмірі 601,53 грн за період 08.11.2014 по 24.04.2015 та інфляційні втрати у розмірі 11435,53 грн за період листопад 2014 - квітень 2015, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні втрати, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012р. у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд встановив, що період прострочення виконання зобов'язання було обчислено позивачем з урахуванням дня, у який було подано позовну заяву, а саме по 24.04.2015 включно.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день подачі позовної зави не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення. Це стосується і нарахування 3% річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов'язання.

Аналогічна по суті правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України по справі № 3-204гс14.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та норм матеріального права становить 7852,24 грн та 597,96 грн відповідно, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню у розмірі 7852,24 грн пені та 597,96 грн процентів річних.

Розрахунок інфляційних втрат здійснено відповідно до норм матеріального права, а тому вимоги позивача про їх стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі.

За наявних обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, (ідент. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 14003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастпол", (вул. Львівська, 17, м. Дубляни, Жовківський район, Львівська область, 80381, код ЄДРПОУ 36763031) 43563,90 грн боргу, 7852,24 грн пені, 597,96 грн 3% річних, 11435,53 грн інфляційних втрат та 1827,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.06.2015.

Суддя В.В.Шморгун

.