Постанова

від 03.06.2015 по справі 925/298/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 925/298/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Зайченко В.М., довіреність № 955 від 08.08.2014;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Уманського комунального підприємства "Комунальник" на рішення господарського суду Черкаської області від 12.03.2015 у справі № 925/298/15 (суддя Довгань К.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екосортінг" до Уманського комунального підприємства "Комунальник" про стягнення 78 399,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосортінг" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Уманського комунального підприємства "Комунальник" заборгованості за поставлений товар в сумі 60 000 грн., інфляційних в сумі 16 564, 78 грн. та 3% річних в сумі 1 834, 52 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 12.03.2015 у справі № 925/298/15 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 60 000 грн. заборгованості, 16 564, 78 грн. інфляційних та 1 834, 52 грн. 3% річних.

При ухваленні рішення по даній справі суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 12.03.2015 у справі № 925/298/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем, всупереч вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, не було пред'явлено йому відповідної вимоги, а тому строк виконання ним грошового зобов'язання не настав.

Також, апелянт зазначає про те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, у зв'язку чим відповідач був позбавлений можливості вирішити його в позасудовому порядку.

В судовому засіданні 03.06.2015 року представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що саме відповідачем подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною та зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Екосортінг", як продавцем та Уманським комунальним підприємством "Комунальник", як покупцем 17.02.2014 укладено Договір купівлі-продажу № 17/02.

Згідно предмету даного договору (п.1.1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар - контейнери у кількості 30 шт.

Відповідно до п. 1.4 договору передача товару здійснюється партіями, кількість і вартість, яких визначається в накладній або акті.

Загальна сума договору становить 72 000,00 гривень (п. 2.2 договору).

На виконання умов даного договору, продавець передав покупцю товар на загальну суму 72 000 грн. 00 коп.

Факт прийняття відповідачем поставленого товару на вказану суму підтверджується оформленою належним чином видатковою накладною (а.с. 13).

Відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару виконано частково на загальну суму 12 000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 15).

Решта вартості поставленого товару на суму 60 000 грн. відповідачем оплачена не була.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Уманського комунального підприємства "Комунальник" заборгованості в сумі 60 000 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, договором купівлі-продажу № 17/02 від 17.02.2014 не встановлено строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості отриманого товару.

Отже, враховуючи відсутність у договорі умови щодо строку оплати товару та встановлення його зазначеною спеціальною нормою права (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України), покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи відсутність у договорі умови щодо строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості отриманого товару, факт отримання товару відповідачем та видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Враховуючи положення ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідач повинен був розрахуватись за отриманий від постачальника товар після його прийняття.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в Оглядовому листі "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 № 01-06/767/2013.

Крім цього, наведена позиція викладена також у п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Згідно наведеного пункту, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що у даному випадку, враховуючи не встановлення у договорі строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, повинна застосовуватись ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України в частині пред'явлення відповідачу відповідної вимоги, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Зобов'язання з оплати вартості поставленого товару відповідачем виконано не було.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт поставки товару та відповідно наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, апелянт посилається на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, у зв'язку чим відповідач був позбавлений можливості вирішити його в позасудовому порядку.

Наведені доводи відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Дійсно, умовами п. 7.1 договору купівлі-продажу № 17/02 від 17.02.2014 передбачена можливість, що сторони шляхом переговорів можуть вирішити розбіжності.

Разом з тим, навіть, при наявності в договорі відповідної умови про досудове врегулювання можливого спору, право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Наведеного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

Крім цього, ч. 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Таким чином, доводи апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Також, окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні в сумі 16 564, 78 грн. та 3% річних в сумі 1 834, 52 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 1 834, 52 грн. та інфляційних в сумі 16 564, 78 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Уманського комунального підприємства "Комунальник" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 12.03.2015 у справі № 925/298/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 925/298/15 повернути до господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко