Ухвала

від 02.06.2015 по справі 2а/2370/4121/2012

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/31226/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Биченко І.Я. від відповідачаВласенко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі № 2а/2370/4121/2012 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Реалтранс» доДержавної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Реалтранс» звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2012 № 0003062301, № 0003072301, № 0003082301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 18.06.2012 № 88/22-14/33209742;

- актом встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

· пп.4.1.1 п.4.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6, пп.11.2.1 п.11.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.135, п.137.1, п.137.4 ст.137, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150, п.1, п.3, п.7 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 878 597 грн.;

· п.1.6 ст.6, п.150.1 ст.150, п.3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 на суму 1 847 361 грн., та завищення від'ємного значення з податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 на суму 8 130 585 грн.;

· п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 за № 1401/18696, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 928 675 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 03.07.2012 № 0003062301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 393 013 грн. (з яких: 928 675 грн. - основний платіж та 464 338 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення від 03.07.2012 № 0003072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 878 597 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення від 03.07.2012 № 0003082301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 8 130 585 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що факт здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджений первинним документами, наданими позивачем під час перевірки, в той час як відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 03.07.2012 за № 0003062301, № 0003072301 та № 0003082301.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (як довірителем) та ПП «Коболь» (як повіреним) укладено договори доручення від 01.11.2010 № 0111/10-m, від 01.11.2010 № 0111/10-n, за умовами яких позивач довіряє, а ПП «Коболь» бере на себе зобов'язання здійснити за рахунок та від імені позивача дії, пов'язані з наданням інформаційних послуг (інформацію про крупних замовників, здатних забезпечити довірителя обсягом робіт у кількості не менше 40 вагонів-зерновозів кожний). Також, позивачем укладено договір поставки від 26.04.2011 № 26/04 з ТОВ «Тадіс Актив», а з контрагентами ТОВ «Мевік 2011», ТОВ «Український інвестиційний холдинг» відбулися господарські операції з придбання послуг.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки вказані фактичні обставини не можуть підтверджуватися виключно первинними документами. Крім того, судова колегія зазначає, що суди дійшли вказаного висновку без дослідження обставин руху коштів між позивачем та його контрагентами та змісту договорів, укладених з ТОВ «Тадіс Актив», ТОВ «Мевік 2011», ТОВ «Український інвестиційний холдинг».

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції та законності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість судам слід з'ясувати зміст спірних операцій та зміст отриманих позивачем послуг, їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх надання, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання товарів та послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби задовольнити частково.

3. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний