Ухвала

від 29.05.2015 по справі 314/6482/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3018/15 Головуючий у 1-й інстанції: Галянчук Н.М.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Сапун О.А.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009», третя особа: Реєстраційна служба Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 січня 2015 року у справі

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ПП ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Зазначав, що 07 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_4, правонаступником якої є відповідач ОСОБА_3, укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_4 передала, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Тернівської сільської ради Вільнянського району, Запорізької області, загальною площею 5,8231 га (рілля), строком на десять років - до 07 серпня 2014 року. Відповідач ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 вересня 2009 року. 4 липня 2014 року між ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1 від 7 серпня 2004 року, за умовами якої строк договору оренди продовжено до 7 серпня 2024 року, проте зареєструвати зазначену додаткову угоду сторони не можуть, оскільки ще у травні 2010 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Компанія Фенікс 2009» договір оренди цієї ж земельної ділянки, не розірвавши існуючий договір. Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати укладений відповідачами у 2010 році договір оренди земельної ділянки недійсним з підстав, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі» і ст.ст.203, 215 ЦК України.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 січня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди землі № б/н від 25 травня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» щодо передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 5.8231 га. кадастровий номер НОМЕР_2. яка розташована на території Тернівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ТОВ «Компанія Фенікс 2009» посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 і представник апелянта ТОВ «Компанія Фенікс 2009» повторно не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлений належним чином. Апелянт направив клопотання про повторне відкладення розгляду справи у зв'язку з несвоєчасним отримання повістки про виклик у друге судове засідання апеляційного суду і браком часу для його підготовки. Колегія суддів визнала причини повторної неявки представника апелянта і відповідача ОСОБА_3 у засідання апеляційного суду неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи у зв'язку із наступним.

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні суду справа знаходиться з листопада 2014 року. Оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції 15 січня 2015 року. При подачі апеляційної скарги 26 березня 2015 року апелянт - ТОВ «Компанія Фенікс 2009» не сплатив судовий збір, у зв'язку з чим ухвалою суду від 6 квітня 2015 року апеляційна скарга була залишена без руху і апелянтові був наданий строк для усунення недоліків скарги. Апеляційне провадження відкрито 21 квітня 2015 року. 22 квітня 2015 року ухвалою апеляційного суду справа призначена до розгляду на 12 травня 2015 року. Повістки про виклик до суду апелянтові вручені 30 квітня 2015 року. В день судового засідання від представника апелянта надійшло клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку із його відрядженням. Документів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання апелянт суду не надав. Проте, з метою дотримання його процесуального права на участь у засіданні апеляційного суду, клопотання було задоволено, справу відкладено розглядом на 28 травня 2015 року, про що було оголошено у засіданні апеляційного суду. 27 травня 2015 року від апелянта надійшло клопотання про повторне відкладення справи у зв'язку з тим, що повістка про виклик до суду отримана ним 26 травня 2015 року, а тому він не має достатнього часу для підготовки до судового розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті. Частиною 3 цієї статті передбачений обов'язок вказаних осіб добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

За приписами ст.ст.295, 303, 303-1ЦПК обґрунтування незаконності і (або) неправильності оскаржуваного рішення, перелік нових обставин, що підлягають встановленню у суді апеляційної інстанції мають бути викладені в апеляційній скарзі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку, яка має бути розглянута протягом двох місяців з дня відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зважаючи на те, що справа тривалий час знаходиться в провадженні суду, апеляційне провадження відкрито за заявою ТОВ «Компанія Фенікс 2009», в апеляційній скарзі викладені всі доводи апелянта щодо незгоди з оскаржуваним рішенням, клопотання про дослідження нових доказів скарга не містить, про дату і час відкладення розгляду справи було оголошено у судовому засіданні 12 травня 2015 року, апелянт, який як ніхто інший заінтересований у розгляді його апеляційної скарги в розумні строки, мав достатньо часу для підготовки до участі у засіданні апеляційного суду, доводи клопотання про повторне відкладення розгляду справи у зв'язку із браком часу для підготовки до судового засідання судова колегія визнає неспроможними, а дії відповідача такими, що свідчать про зловживання процесуальними правами.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність укладеного сторонами договору оренди земля вимогам ст.15 Закону України «Про оренду землі» і ст.ст.203,215 ЦК України.

Спірний договір був укладений відповідачами у 2010 році, тоді як предмет договору оренди - земельна ділянка знаходилася у фактичному користуванні у позивача за договором оренди, укладеним з попереднім власником ОСОБА_4, строк дії якого закінчувався у серпні 2014 року. Після смерті власника земельної ділянки її правонаступник відповідач ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку орендні відносини з позивачем не припинив, продовжував отримувати орендну плату і у липні 2014 року погодився на продовження орендних відносин з ПП ОСОБА_2, уклавши 4 липня 2014 року додаткову угоду.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірним договором оренди права позивача не порушені, являються неспроможними.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, позивач посилався на порушення орендодавцем його переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», унаслідок чого останнім було укладено договір оренди цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем. Крім того, на момент укладання спірного договору оренди не втратив чинності договір, укладений у серпні 2004 року між позивачем і ОСОБА_4 Земля знаходилася у фактичному користуванні позивача, який сумлінно виконував свої обов'язки за договором як перед власником земельної ділянки, так і перед її правонаступником - спадкоємцем ОСОБА_3

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до положень ст. ст. 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Так, у частинах першій - п'ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

У частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору на укладення договору найму на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає можливість поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та немає заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

У справі, яка розглядається, пунктом 11.4 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_2, передбачалось, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Пунктом 3.1 Договору передбачено, що після закінчення строку дії цього договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що смерть орендодавця не припиняє дію договору оренди, а відповідач ОСОБА_3 у відповідності до ст.1218 ЦК України кім права власності на землю успадкував і обов'язки, які мав спадкодавець за договором оренди, укладеним з позивачем у 2004 році.

Укладаючи у 2010 році спірний договір оренди з новим орендарем без розірвання договору оренди з ПП ОСОБА_2 і без вилучення у нього земельної ділянки, ОСОБА_3 порушив його право як землекористувача і його переважне право орендаря.

Отже, з огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права являються неспроможними.

Доказів в обґрунтування доводів про підробку позивачем додаткової угоди від 4 липня 2014 року матеріали справи не містять. У передбаченому законом порядку вимоги про визнання правочину недійсним ОСОБА_3 або іншою заінтересованою особою не заявлялися.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи апелянта про те, що протягом 2007-2009 року спірна земельна ділянка без згоди власника передавалася позивачем у суборенду іншій особі. Допустимими доказами вказані доводи не підтверджені. Власник земельної ділянки з вимогами про розірвання договору оренди з підстав порушення орендарем умов договору оренди до суду не звертався.

Доводи апелянта про те, що фактично правовідносини між позивачем і ОСОБА_3 припинилися у 2010 році, не відповідають фактичним обставинам справі і зібраним у справі доказам. Із доданих до заперечень на апеляційну скаргу відомостей про видачу натуроплати за 2010-2014 рік вбачається, що ОСОБА_3 як правонаступник померлого орендодавця ОСОБА_4 отримував від позивача в якості орендної плати за договором від 07.08.2004 року, укладеним між спадкодавцем і ПП ОСОБА_2, в рахунок натуроплати за 2010-2014 роки зерно пшениці, насіння соняшника, тощо. Вказані обставини спростовують доводи апелянта про припинення раніше укладеного договору оренди. Після смерті орендодавця земельна ділянка продовжувала перебувати у користуванні орендаря, з вимогами про її вилучення спадкоємець ОСОБА_3 до орендаря або до суду не звертався. У передбаченому законом порядку право користування позивача спірною земельною ділянкою не припинено.

Посилання апелянта на несплату ПП ОСОБА_2 податків за користування земельною ділянкою також являються неспроможними і спростовуються доданими до заперечень на апеляційну скаргу відповідними платіжними документами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не здійснює господарювання на спірній земельній ділянці ніякими допустимими доказами не підтверджуються.

Інші докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи,що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права не порушені, застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 січня 2015 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: