Рішення

від 26.05.2015 по справі 686/18583/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/18583/14-ц

Провадження № 22-ц/792/849/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Грох Л.М.,

суддів: Костенка А.М., Гринчука Р.С.,

при секретарі: Гриньовій А.М.,

з участю представників сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмежено відповідальністю «Юридична компанія «Регіональний центр права» про стягнення невиплаченої заробітної плати, інфляційних втрат, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Регіональний центр права» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2015 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом до ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права», вказувала, що з 01 жовтня 2012 року згідно наказу № 29-к її було прийнято на роботу в ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права» на посаду помічника адвоката. Позивач працювала на вищевказаній посаді до 31 березня 2014 року, після чого її було звільнено. За період роботи у відповідача ОСОБА_2 не виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим вона просила стягнути заробітну плату у розмірі законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати за кожен місяць роботи в загальному в сумі 19 641 грн., інфляційні втрати за час невиплати заробітної плати в сумі 2 317,37 грн., також просить суд стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 31 березня 2014 року по 01 вересня 2014 року в сумі 4 872 грн., та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 січня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права», на користь ОСОБА_1 19 641 грн. заборгованості по заробітній платі, 2 317,37 грн. інфляційних втрат, 4872 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 1000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. На думку апелянта судом не враховано, що між сторонами не укладався трудовий договір чи контракт і жодним документом, що підтверджує перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з юридичною компанією, не передбачений розмір та порядок сплати заробітної плати позивачці. Твердження позивачки про наявність заборгованості по заробітній платі не підтверджені письмовими доказами і ґрунтуються виключно на її припущеннях. Водночас судом не враховано, що рішенням Хмельницького міскрайонного суду від 04.12.2014 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5458,81 грн. боргу з урахуванням інфляції, 3% річних 78,08 грн. та судові витрати. При цьому в мотивувальній частині рішенні зазначено, що цей борг виник не з договору позики, а з трудових правовідносин, і стягнута сума боргу - це її зарплата за листопад-грудень 2013 року та частково за січень 2014 року. Таким чином позивач намагається здійснити подвійне стягнення сум, які вже були стягнуті.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування, зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Дане рішення у повній мірі таким вимогам закону не відповідає.

Так, відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може мати помічників з числа осіб, які мають повну вищу юридичну освіту. Помічники адвоката працюють на підставі трудового договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, з додержанням вимог цього Закону і законодавства про працю.

За змістом ч.ч.3-4 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно з ч.1 ст. 28 КЗпП України коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Судом встановлено, що наказом № 29-к від 01 жовтня 2012 року ОСОБА_2 прийнята на роботу у ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права» з 01 жовтня 2012 року на посаду помічника адвоката з випробувальним терміном 3 місяці.

ОСОБА_2 продовжила працювати та виконувати трудові обов'язки і по закінченні строку випробування, що підтверджується довіреностями на її ім'я як помічнику адвоката від 01 жовтня 2012 року, 01 січня 2013 року, 01 січня 2014 року на представництво інтересів ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права».

31 березня 2014 року позивачу було повідомлено про її звільнення.

За період роботи у ТОВ «Юридична компанія «Регіональний центр права» ОСОБА_2 не отримувала заробітну плату, що підтверджується довідкою ДПІ у м. Хмельницькому від 15 серпня 2014 року № 17156/10/22-25-17-06 і за період з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2014 року заборгованість по зарплаті ОСОБА_2 складає 19 641 грн.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір та порядок сплати заробітної плати позивачці не передбачений жодним документом, а відтак недоведеність існування такої заборгованості по зарплаті, є безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

В силу положень ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону України „Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Тому за відсутності даних про форму, систему та розмір оплати праці, визначений ОСОБА_2 роботодавцем, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати та правомірно задовольнив позов у частині стягнення 19 641 грн. заборгованості по зарплаті.

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП україни при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст. 117 КЗпП).

Оскільки відповідачем не доведено факту проведення повного розрахунку з позивачкою в день звільнення чи в подальшому, як і відсутність вини у непроведенні такого розрахунку, суд також обґрунтовано стягнув на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в межах заявлених вимог за період з 01.04.2014 року по 01.09.2014 року в сумі 4872, грн.

Посилання апелянта на те, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04.12.2014 року вже стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5458,81 грн. боргу, який фактично є її зарплатою за листопад 2013 року - січень 2014 року також є безпідставним, оскільки таке твердження наведено в описовій частині рішення як узагальнений виклад позиції відповідача ОСОБА_3 в заперечення проти позову. Водночас цим рішенням встановлено, що стягнуті кошти є заборгованістю за договором позики.

Колегія суддів не приймає до уваги поданий представником апелянта в засіданні апеляційного суду як недопустимий та недостатній доказ наказ № 30-к від 31.12.2012 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи з 31.12.2012 року з зв'язку з закінченням строку випробування та невідповідністю займаній посаді (а.с.79).

Так, відповідно до ч.2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Оригінал вказаного наказу не містить відміток про отримання його копії чи принаймні про ознайомлення з ним позивачкою, цей факт заперечив у судовому засіданні і її представник.

Водночас такого доводу (про звільнення позивачки 31.12.2012 року) на спростування висновків суду першої інстанції не містить і апеляційна скарга, - навпаки, викладені в ній аргументи (щодо стягнення зарплати позивачки за листопад 2013 року - січень 2014 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04.12.2014 року) свідчать про визнання представником апелянта факту перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем протягом вказаного періоду.

В силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У зв'язку з несплатою відповідачем заробітної плати у строки, визначені ст. 115 КЗпП України, внаслідок чого виникла заборгованість, позивач зазнала моральних страждань через нестачу коштів на власне утримання і з очевидністю була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Відтак суд обґрунтовано визнав встановленим факт заподіяння моральної шкоди відповідачем позивачу.

Проте при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких, крім урахування характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, необхідно виходити із засад розумності та справедливості.

Тому, з урахуванням зазначених положень, фактичних обставин справи, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є надміру великим і підлягає зменшенню до 500 грн., в зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає зміні.

Водночас, стягуючи інфляційні втрати в сумі 2317,37 грн., суд припустився помилки, застосувавши ч.2 ст. 625 ЦК України, що врегульовує питання наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, проте не підлягає застосуванню у трудових спорах щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, відтак рішення в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Стягуючи з відповідача 268,30 грн. судових витрат, суд першої інстанції не врахував, що позов містить вимоги як майнового характеру, так і вимогу немайнового характеру (про відшкодування моральної шкоди), тому судовий збір згідно з ч.3 ст.6 Закону України „Про судовий збір" підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Тому, виходячи з вимог ст. 88 ЦПК пропорційно до задоволеної частини вимог підлягає стягненню з відповідача 245,13 грн. (1 % від ціни позову за вимогами майнового характеру) та 243,60 грн. за вимогою немайнового характеру), відтак рішення в частині вирішення питання судових витрат слід скасувати та ухвалити нове про стягнення 488,73 грн. судового збору з відповідача в дохід держави.

В решті рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Регіональний центр права» задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2015 року в частині стягнення моральної шкоди змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 1000 грн. до 500 грн.

Рішення в частині стягнення інфляційних втрат та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2317,37 грн., - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Регіональний центр права» в дохід держави 488,73 грн. судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:/підпис/

Судді:/підписи/

З оригіналом згідно:

суддя апеляційного суду Л.М. Грох

Головуюча у першій інстанції: Демінська А.О. Провадження № 22-ц/792/849/15

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 53